Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

Вгледівши, що містер Гегін покинув його й відпливає на вельботі, Джеррі почав пручатись і тихенько, тривожно заскімлив. Капітан Ван-Горн пригорнув його міцніш до себе й погладив цілою рукою.

— Не забудьте умови! — гукнув Гегін через смугу води, що хутко ширшала. — Як із вами що станеться, щоб Джеррі вернули мені.

— Гаразд, я напишу таку цидулу й покладу в суднові папери, — відповів Ван-Горн.

Серед багатьох слів, відомих Джеррі, було і його власне назвисько; він кілька разів упізнав його в розмові двох чоловіків і здогадувався, що йшлося про ту невиразну, незбагненну загрозу, яка насувалась на нього. Тому він заборсався рішучіше, і Ван-Горн поставив його на палубу. Він кинувся до фальшборту моторніше, ніж можна було сподіватись від незграбного шестимісячного щеняти, і Ван-Горн, шарпнувшися за ним, не встиг його схопити. Але Джеррі сам сахнувся від солоної води, що хлюпала в борт «Еренджі». Він згадав табу. Його спинив, зринувши в мозку, яскравий образ пливучої колоди, що була, власне, не колода, а жива істота. Джеррі не думав про те: заборона діяла силою звички.

Він сів на свій куций обрубок хвоста, задер золотаво-рудий писок угору й з розпуки протягло заскавулів по-щенячому.

— Ну чого ти, чого ти, Джеррі, не треба, будь молодцем, — почав його вгамовувати Ван-Горн.

Та Джеррі годі було втішити. Хоча біля нього був, безперечно, білий бог, але не його бог. Його бог був містер Гегін — і то вищий бог, ніж цей! Навіть Джеррі, хоч і не думавши, розумів те. Його містер Гегін ходив у штанях і черевиках. А цей бог, що на палубі, дужче скидався на чорношкірого. Він не тільки був без штанів, босий і з голими литками, а й мав на собі посеред тіла, як будь-хто з чорношкірих, пов’язку з барвистої тканини, що спадала майже до колін, наче шотландська чоловіча спідничка.

Капітан Ван-Горн був чоловік вродливий, показний із себе, хоча Джеррі цього й не знав. Він мав вигляд такого типового голландця, наче зійшов з картини Рембрандта, дарма що народився в Нью-Йорку, як і всі його предки, — ще від тих часів, коли Нью-Йорк звався зовсім не Новим Йорком, а Новим Амстердамом [5]. Убрання його доповнювали крислатий повстяний капелюх, теж суто рембрандтівського вигляду, насаджений набакир, і біла бавовняна спідня сорочка за шість пенсів, а з пояса звисали кисет із тютюном, ніж у піхвах, великий автоматичний пістолет у шкіряній кобурі та кілька набитих магазинів до нього.

На березі Бідді, що вже була притихла, почула скавуління Джеррі й завила знову. А Джеррі, змовкнувши на мить, щоб прислухатися, розчув, як сердито гавкає Майкл біля неї, і мимоволі уявив скалічене Майклове вухо, що стирчало весь час угору. Капітан Ван-Горн і його помічник Боркман уже віддали накази, грот і бізань попливли по щоглах угору; а Джеррі знову розпачливо заскавулів, аж Боб на березі сказав до Дербі, що зроду ще не чув такої чудової собачої арії і що якби тільки в Джеррі голос трохи грубший, то куди твоєму Карузо [6]. Однак Гегін не міг витерпіти того концерту: тільки-но зійшовши з човна, він свиснув на Бідді й хутко подався геть.

Побачивши, що мати зникає з очей, Джеррі пустив ще ефектнішу руладу, чим вельми потішив хлопця з Пендафрінської плантації, який стояв біля нього. Хлопець глузливо засміявся писклявим голосом, схожим скоріше на голос якогось лісового створіння, що живе на деревах, напівлюдини й напівптаха, аніж на голос людини, цілком людини, а отже — бога. І Джеррі враз забув своє горе: його пойняло обурення, що якийсь чорношкірий сміється з нього. Тубілець і незчувся, як гострі, мов голочки, щенячі зуби вже зоставили на його голій литці довгі рівнобіжні подряпини, з яких одразу бризнула кров. Хлопець злякано відскочив, але недарма в жилах у Джеррі текла кров Теренса Безстрашного: достоту, як робив його батько, він стрибнув уперед і посмугував чорношкірому й другу литку червоним візерунком.

Кітву вже піднято, передні вітрила пливли вгору, і капітан Ван-Горн, чиї меткі очі бачили всю ту сценку, кинув команду ту-більцеві-стерничому, а тоді ще підцькував щеня:

— Бери його, Джеррі! Кусь його! Покачай його! Завдай йому! Кусь! Кусь!

Чорношкірий, обороняючись, замахнувся на Джеррі ногою, але той ухилився, стрибнувши не назад, а вперед — ще одна успадкована Теренсова звичка, — і знову помережав чорну литку червоними лініями. Цього вже було забагато для хлопця: боячись не так Джеррі, як Ван-Горна, він кинувся навтікача до прови й вискочив на підвищення трюмного світлового люка, де лежало вісім лі-енфілдівських рушниць, що їх стеріг матрос-тубілець. Розлючений Джеррі кидався навколо люка, силкуючись вистрибнути нагору й падаючи, аж поки не кликнув його Ван-Горн.

— Добрячий буде пес на чорношкірих, ох і добрячий, — сказав Ван-Горн Боркманові й нахилився погладити Джеррі та похвалити його.

І Джеррі під ласкавою рукою білого бога, хоч той бог і був без штанів, на мить забув свою лиху долю.

— Чисте левеня! Швидше схожий на ерделя, ніж на ірландського тер’єра, — провадив капітан, ще гладячи цуцика. — Глянь, який він здоровий уже тепер! Кістка яка дебела! А груди! Цей не швидко захекається. Добрячий собака буде, як виросте.

Джеррі саме згадав своє горе й був кинувся через палубу до борту ще подивитись на Меріндж, який усе малів удалині, коли нараз дужий подув південно-східного пасату нап’яв вітрила й поклав «Еренджі» на бік. Палуба нахилилась під кутом сорок п’ять градусів, і Джеррі посунувся по ній униз, марно чіпляючись пазурами за гладеньку поверхню. Затримався він аж під бізань-щоглою. Тим часом Ван-Горн пильним моряцьким оком угледів попереду кораловий риф і гукнув:

— Круто до вітру!

Боркман, а за ним тубілець-стерничий підхопили команду, і «Еренджі», слухаючись стерна, хутко, мов стріла, повернула проти вітру й на мить вирівнялась. Передні вітрила заполоскалися, шкоти їхні ослабли.

Джеррі, ще маючи в голові Меріндж, скористався з того, що палуба стала рівно, схопився й побіг до борту. Але не добіг, бо раптом блок грот-шкота брязнув об міцний погон, і грот, піймавши вітер другим боком, як буря, перелетів у нього над головою. Відчайдушним стрибком Джеррі врятувався від блока (хоча не менш відчайдушне кинувся його рятувати Ван-Горн) — і опинився якраз під грота-гіком, а величезне вітрило нависло над ним, ніби ладналося впасти й роздушити його.

Так Джеррі вперше зроду спіткався близько з вітрилом. Таких звірів він ще не знав, а тим паче не знав їхніх звичок; але в пам’яті його жив яскравий