Читати книгу - "Енциклопедія російської душі"

простір. Він заселений істотами, що володіють магічною силою. Іноді ця сила дорівнює нулю, іноді перевертає світ. Казковість внутрішнього поля Росії — у його принциповій нерозшифрованості. Вороги організовуються як нечисть. Причини та наслідки міняються місцями. Зав’язуються задзеркальні зв’язки. Казка конспіративна. Чорних кішок прирівняно до підступів Провидіння. Росіянин упускає в себе казкове мислення й зависає на порозі двох світів, не знаходячи спокою ні в життєтворчості, ні в спогляданні. Самобутність російського світу — у самопоглинанні. Магічний світ вабить мене чарівними фантазмами й напружує нездатністю впоратися із чаклунством. Росія інтровертна у своїх можливостях і екстравертна у своїй безпорадності.

Герой насичується за рахунок випробувань. Якщо я проти них, я виламуюся з казки в неіснуючий простір. Агенти казки, посіпаки й шкідники: піп, солдат, депутат, цар, купець, розбійник, міліціонер, німець, московський мер, баба-яга, змій-горинич, податкова служба, дівка, дружина, начальник, хохол — перебувають на своїх місцях до мене й після мене.

Я входжу у світ із заздалегідь загостреними символами. Я вдаю, що можу змінити ілюзорний світ ілюзорною дією. Тим самим я виконую свою казкову місію, і це по-справжньому російське індивідуальне існування, якого ніхто за мене не зв’яже. Я перетворююся або на героя, або на антигероя, або просто на казкового перехожого. Від героя до жертви — крок, і ноги вже роз’їхалися.

Випробування долаються різними способами, інакше не вижити: хитрістю, обманом, спритністю, сміливістю, довготерпінням. Знадобляться тут і протилежні якості, сплетіння яких і становить російський моральний світ, ні на що не схожий. Маючи такий кодекс честі, важко скласти карту досконалого поводження. Єдиним віддаленням від казки може бути жорстка аскеза.

Насильницька смерть включена до сценарію не трагедією, а як неминучість, і баба-яга ніколи не замислюється над своєю життєвою роллю, інакше вона перестане бути бабою-ягою. Є рівновага зачарування. На цій землі казкові поняття збіглися з історичними вимогами. На суку — мачула. Історія Росії — не вихід із казки (як у людей), а її бурхливий розвиток. Новітні реалії, як і раніше, упаковуються в казковий лексикон. Дивно після літератури дев’ятнадцятого сторіччя говорити про нездатність росіян до самоаналізу, але це так. Тіткою Нюрою засіяна Росія.

МУЖИКИ ТА БАБИ

Все так занедбано, що довкола благодать і тиша. Більшовики зовсім не були марксистськими ідіотами, якими їх малює ліберальна думка. Якщо народу більше, ніж іншого населення, то повинна бути народна влада. Більшовики хотіли зрозуміти коріння народовладдя, створити відповідну державу. Червона казка кривава, але дуже гарна. Однак казка слабшає у ворожому неказковому оточенні. Нові технології зрубали казку. Росію доводиться розчакловувати винятково для того, щоб вона не загинула. Розвиток реформ означає знищення народу в тому вигляді, у якому він перебуває. Отже, мужики та баби проваляться в тартарари.

ЛІКАРНЯ

Як тяжкохворому, росіянинові бояться сказати всю правду. Іноді бовкнуть що-небудь, причому не вороги, а найближчі, ті, хто життя за нього поклав, хто з ним найбільше возиться, судна з-під нього виносить, від роздратування бовкнуть, від того, що замучив уже своїми викрутасами, схильністю до втечі через вікно, до їзди на санчатах, але потім знов усе припудрюють, пригладжують, а росіянин швидко все забуває.

А росіянин собі думає:

— Допомагайте мені, допомагайте. Не будете допомагати, вам же дорожче обійдеться.

Але, швидше за все, він і цього не думає. Лежить на ліжку, яйцями теліпає.

СХИЛЬНІСТЬ ДО БЕЗЧЕСТЯ

Безчестя нагадує одеколон «Свіжість». Тому, хто не полюбив його запах замолоду, нема чого робити в цій країні.

Свавілля — розширювальне тлумачення можливостей. До цього треба підійти по-філософському. Честь руйнує щось дуже істотне в людині. Наприклад, зазіхає на непередбачуваність. А передбачувана людина — не російська це справа.

У Росії за великим рахунком немає жодної чесної людини. От на чому треба будувати суспільне життя. Це основа колгоспу. Але це й основа поеми. Росія складається з покірних людей, здатних на все. У цій країні повинне відбутися цілковите примирення з дійсністю.

Навіть нетерплячий Бєлінський одного разу це зрозумів.

ТРОХИ ПРО СЕБЕ

— Хочете, я покажу вам сімейний альбом?

— Та пішов ти зі своїм альбомом!

— Це наша родина.

— Виродки.

— Це батько.

— По очах видно: негідник. Ви дуже схожі на батька.

— Усі так кажуть.

— А ваш молодший брат і сестра схожі на матір. Скільки років сестрі?

— Тридцять три.

— Я б дав сорок.

— Я передам їй ваш комплімент.

— А це що за гівняний солдат?

— Це я.

— У в’язниці сиділи?

— Ні. А що?

— У мене дружина сидить за Можаєм. Пише, годують більш-менш. Сумує, щоправда. За домівкою. Вірші стала писати з туги.

— За що сіла?

— 103 стаття. Коханку мою порішила. З ревнощів.

Ножем. І мене теж хотіла.

— Жаль коханку.

— Коханки не для того, щоб їх жаліти. А це хто?

— Моя сестра з чоловіком і дітьми.

— У неї двоє дітей?

— Володя ходить до школи, а Лєночка — до дитячого садочка.

— Я ніколи не кривджу дітей. А ви?

— Ну, це кого вважати дітьми.

— А це хто, схожий на Будьонного?

— Дідусь. Його вбили. А це бабуся Клава. Її посадили на палю.

— Як на палю?

— Нічого. Потрапила під електричку. У вас більша родина?

— Дружина, я і дочка.

— Маєте при собі їхні фотографії?

— Ні. Ненавиджу.

— Обох?

— Ну. Коли вони їдять, у них завжди щось із рота падає. Макарони, огірки.

— Скільки років вашій дочці?

— Сімнадцять.

— Курить?

— Колеться.

— Я не знав, що у вас така доросла дочка. Скоро дідом станете.

— У нас уже були онуки і внучки. Поки що Ніна не збирається заміж. Закінчує школу і хоче вступати до інституту іноземних мов. Ніна мріє бути перекладачкою.

— Яку мову вона вивчає?

— Якийсь непотріб.

— А вас як звуть?

— Павло Андрійович. Я дуже люблю спорт. Особливо футбол. Іноді ми ходимо в гості до друзів або запрошуємо їх до себе. Ми завжди напиваємося, я та моя дружина Марина. Тільки вона квасить текілу, а я — горілку.

— Чим займається ваша дружина?

— Марина — дитячий лікар. Фахівець з абортів. Вона любить свою справу і працює з охотою. Добре співає, у неї гарний голос. Раз на тиждень Марина ходить до Будинку культури, де співає в хорі. А цю вашу бабусю, що на палю посадили, її хто посадив? Є у світі тільки один народець, що може посадити бабусю на палю.

— Ви про кого?

— Я помиляюся?

— Як ваше прізвище?

— Навіщо вам? Бєлов. Мені 37 років. Я народився в Москві і все життя тут живу. Я схильний до безчестя.

МАЛЬОВНИЧІСТЬ

Іван Грозний, який убиває сина, мальовничий. У Росії люблять тих, хто замучив і вбив багатьох росіян. Російська влада знищувала