Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
•Ось окремі моменти, що характеризують етичні і суспільні погляди Карпенка-Карого в подальші роки його життя і творчості. Загалом же усією своєю творчістю, невсипущою акторською і театрально-організаторською діяльністю він стверджував глибокий суспільно-патріоти’чний зміст власного життя, «служіння вищим ідеалам загального добра» 10.
Цей ідеал жив у душі драматурга ще тоді, коли він приступив до п’єси «Чабан» (пізніша назва «Бурлака»). Адже її головний герой Опанас Зінченко — бунтар, який повстає проти несправедливості сільської адміністрації, борець за вищі ідеали загального добра. В основі п’єси події 70-х — початку 80-х років XIX ст., тобто період, коли на селі, незважаючи на стрімкий розвиток капіталізму, ще давали себе взнаки залишки кріпосництва. Селяни були безземельними і зубожілими, а сільська влада чинила самоуправство і насильство над ними. Конфлікт твору грунтується на боротьбі бунтаря-одинака Опанаса Зінченка, якого підтримують друг і однодумець Петро, племінник Олекса Жупаненко та Олексийа наречена Галя Королівна, більшість сільської громади, з одного боку, і сільського старшини Михайла Михайловича з поплічниками — писарем Омеляном Григоровичем, крамарем Гершком, збирачем податків Сидором. Однак конфлікт п’єси полягає не тільки в. сутичці між бунтарем Опанасом Зінченком і старшиною Михайлом Михайловичем як носієм беззаконня і аморальності, а й між Опанасом і селянською масою, яку, власне, захищає Опанас. На початку 80-х років XIX ст. серед селянства ще не поширились революційні настрої; забите, затуркане* позбавлене політичної свідомості селянство перебувало в стані покорй перед царською владою і тими, хто її уособлював на місцях. Цей мотив ще білі?ш підсилює трагізм головного героя в його благородних намірах, а в свою чергу — трагізм самого автора і його сучасників-революціо-нерів, які присвятили себе служінню вищим ідеалам загального добра.
Фінал п'єси веде до логічної розв’язки: доведений до відчаю Опанас замахується ножем на старшину, але несподівано з’являється сіеиз ех шасНіпа 11 — повідомлення писаря про те, що приїхали представники влади і запечатали волость. Опанас кидає ніж і дякує богові, що врятував його від гріха. Цей миротворчий фінал, яким автор прагнув врятувати свій викривальний твір від цензурної розправи, ніяк, насправді, не вплинув на вірнопідданого цензора, і п’єсу заборонили як'для друку, так і для вистави. У своєму висновку цензор не звернув уваї'и на «благополучний» фінал, а виділив ті моменти, які свідчили про революційно-демократичне спрямування ідеї твору. Тільки в 1897 р. п’єсу «Бурлака» було дозволено у Росії до друку і на сцену. Але ще за два роки до цього вуэна побачила світ під первісною назвою «Чабан» у львівському журналі «Зоря». Незважаючи на значну затримку функціональної ролі цього твору в українському літературному і театральному процесах, значення його для української драматургії і театру не зменшилося. Твір істотно вплинув не тільки на ідейне спрямування української драматургії 90-х років XIX — початку XX ст., а й на її форму, бо в цій реалістично-побутовій драмі І. Карпенко-Карий продемонстрував високу драматургічну майстерність завдяки виразності єдиної дії та рівноваги між дією і повнокровно виписаними характерами. Витримана в жанрі драми, ця п’єса містила в собі елементи сатиричної комедії. В ній широко використано народні приказки, але загальний характер твору не має тих прикмет, які властиві тогочасній етнографічно-побутовій драмі. Отже, цією п’єсою І. Карпенко-Карий сказав уже нове слово в українській драматургії, заявив про себе як творець соціальної драми. Не випадково І. Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» писав: «Вже перша драматична проба Тобілевича, зразу затитулована «Чабан», а в пізнішій переробці «Бурлака», показує в нім драматичного автора великого таланту, що потрапить у життєві явища вдумуватися далеко глибше й освітлювати життєву боротьбу в її контрастах далеко яркіше, ніж Кропивницький. Енергічна одиниця, що самою силою своєї волі зупиняє бодай моментально хід поганої машини сільської деморалізації і спричинює остаточно її прочищення — отеє справді драматична тема першого твору Тобілевича» |4.
Соціальна тема, якою зробив заявку І. Карпёнко-Карий, знайшла свій дальший розвиток у його творчості. Опинившись на засланні у Новочеркаську, він весь вільний від щоденної фізичної роботи заради шматка хліба час віддає напрлегливій праці для збагачення репертуару молодого українського театру. Тут Карпенко-Карий завершує розпочату ще до заслання драму «Хто винен?» (1884), пише історичну драму «Бондарівна»
(1884), здійснює за допомогою дружини Софії Тобілевич, яка досконалб володіла польською мовою, переробку п’єс двох польських драматургів: одноактну комедію Владислава Анчица «Мужики-аристократи» переробляє на жарт-водевіль «З Івана — пан, а з пана — Іван» (1884), чотири-актну драму Яна Галасевича «Чортівська лава» — на драму «Чортова скала» (1885), пише комедію «Розумний і дурень» (1885), драму «Наймичка»
(1885), переробляє драму «Хто винен?» на «Чарівницю» (1886), пише комедію «Мартин Боруля» (1886), першу редакцію драми «Підпанки» (1887), яка з чиєїсь руки й досі датується 1883 р. 12 Саме в цей період драматург працював у плані, скажемо, користуючисв^термінологією одгіого з найсерйозніших дослідників драматургії І. Карпенка-Карого — Я. Мамонтова, двох театральних систем: романтично-побутової і реалістично-побутової.
Викривальну, гостросюжетну лінію «Бурлаки» І. К. Карпенко-Карий розвивав у ряді інших творів, що продовжували реалістично-побутову лінію, передусім у п’єсах комедійного жанру, позначених елементами їдкої сатири. Цей ряд розпочато комедією «Розумний і дурень», в якій уперше в творчості І. Карпенка-Карого було виведено тип українського чумазого, глитая, того самого, який уже мав своїх попередників у російській літературі (Салтиков-Щедрін) і в драмі М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук». Спостережено на цій п’єсі вплив комедії О. Островського «Свої люди, поквитаємось». Новоявлений куркуль Михайло Окунь — аморальна людина, він не зупиняється ні перед чим для нацьковування рідного батька на рідного брата, аби тільки прибрати до рук батькове господарство, відбити у рідного брата наречену, яка,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.