Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

«О, Господи!» простогнав він. «Ти бачив, що Бог щойно зробив з нами?»

«Це зробив не Бог!» гримнув я. «Це зробив ти! Ти йобаний наркоман! Я бачив усе з самого початку, клята свиня!»

«Тобі б варто бути обережнішим,» сказав він. І раптом наставив на мене великий чорний магнум 357. Це була одна з тих моделей Colt Python 5 з конусним барабаном. «Тут багато стерв’ятників,» мовив він. «Вони оббілують твої кості ще до світанку.»

«Ах ти ж сука» сказав я. «Як тільки ми приїдемо в Лас-Вегас, я порубаю тебе на котлету. Як гадаєш, що зробить організація по боротьбі з наркотиками, коли я здам їм самоанського наркодилера?»

«Вони вб’ють нас обох,» відповів він. «Дикий Генрі знає, хто я такий. Чорт, та я ж твій адвокат.» Він вибухнув диким реготом.

«Ми накачані кислотою, дурню. Буде диво, якщо ми потрапимо до готелю і зареєструємось ще до того, як перетворимося на клятих скотів. Ти до такого готовий? Зареєструватися в готелі Вегасу під вигаданим ім’ям, провести фінансову махінацію і при цьому бути з головою напханим кислотою?» Він знову зареготав, потім винюхав рештки білого порошку з сільнички через трубочку з 20 доларової купюри.

«Скільки часу ми ще маємо?» запитав я.

«Десь близько півгодини,» відповів він. «Як твій адвокат, раджу тобі гнати на повній швидкості.»

Лас-Вегас був прямо попереду. Я розрізняв на горизонті готелі, котрі виднілись крізь пустельну пилюку: «Сахара» як маяк, «Американа» і загрозливий «Громовержець» - скупчення сірих прямокутників, що виростали з кактусів в далині.

Півгодини. Вже зовсім близько. Нашим пунктом призначення була висока башта готелю «Мінт» в центрі міста і, якщо ми не дістанемось туди до того, як втратимо контроль над собою, тюрма штату Невада, трохи далі, в Карсон-Сіті. Я вже там був одного разу, але лише для того, щоб поспілкуватись із в’язнями і не мав жодного бажання більше туди повертатись під будь-яким приводом. Тож ми не мали жодного вибору: ми повинні були мчати щодуху, поки кислота не накрила нас остаточно. Підписати всі необхідні папери, поставити машину на готельну стоянку, підмазати адміністратору, домовитися з коридорним, отримати пропуски для преси – і все це, хоч нелегально, обманом, але обов’язково мало бути зроблене.

«ВБИЙ ТІЛО І ГОЛОВА ПОМРЕ»

Цей напис з’явився у моєму нотатнику якимось дивним чином. Можливо, тут є якийсь зв’язок з Джо Фрейзером. Чи він ще живий? Ще може говорити? Я дивився його бій в Сіетлі, жахливо обдовбаний, сидячи за чотири місця від губернатора. Надзвичайно болючий досвід, завершення шестидесятих – Тім Лірі ув’язнений в Алжирі, Боб Ділан стриже купони в Грінвіч-Вілидж, обидва Кеннеді вбиті мутантами, Оуслі загортає серветки в тюрмі Термінал Айленд і нарешті КасіусаАлі дивовижно зіштовхнув з п’єдесталу мужик-гамбургер, перебуваючи на грані смерті. Джо Фрейзер, так як і Ніксон, переміг через причини, які люди, такі ж як я, відмовлялись розуміти – принаймні висловлювати вголос.

Але то була інша ера, вона знаходилась вже занадто далеко від нашої реальності, від мерзенного року Господа Нашого 1971. Багато речей змінились за цей час. І зараз я перебував у Лас-Вегасі як спортивний журналіст від того огидного журналу, який відіслав мене сюди у Великій Червоній Акулі для чогось, чого ніхто толком не розумів. «Просто відміться,» сказали вони мені.

Справді. Відміться. Але коли ми нарешті приїхали до готелю «Мінт», мій адвокат не зміг впоратися з процедурою реєстрації. Ми були змушені стояти в загальній черзі, що виявилось надзвичайно важким завданням, зважаючи на обставини. Я постійно повторював собі: «Заспокойся, поводься тихо, нічого не говори… кажи тільки те, що просять: ім’я, посада, з якого журналу, більше жодного слова, не зважай на ці кляті наркотики, уяви, що цього насправді не відбувається…» Неможливо описати весь жах, що пройняв мене, коли я нарешті підплив до стійки адміністратора і почав белькотіти. Я просто розплавився під пильним поглядом тієї тітки. «Привіт,» промимрив я. «Мене звуть… е, Рауль Дюк… так, точно, я є у списку. Безкоштовний обід, повне інформування, максимальне висвітлення подій… чому б ні? Зі мною мій адвокат і я розумію, що його немає в списку, але нам потрібен той номер, точно, він насправді мій водій. Ми привезли Акулу прямо зі Стріпу і вже час для десерту, правда? Просто перевірте список і ви все побачите. Не хвилюйтесь. Скільки з мене? Що далі?»

Тітка жодного разу не моргнула. «Ваш номер ще не готовий, » сказала вона. «Але тут дехто вас розшукує.»

«Ні!» закричав я. «За що? Ми ж іще нічого навіть не наробили!» Мої ноги були немов гумові. Я схопився за край стола і почав сповзати, вона подавала мені конверт, але я його не взяв. ЇЇ обличчя почало мінятися: воно розпухало й пульсувало… гігантська зелена щелепа, жахливі ікла, та це ж мурена! Вона ж смертельно отруйна! Я розвернувся до свого адвоката, який схопив мене за руку, коли підійшов поставити підпис. «Я потримаю це, » сказав він до жінки-мурени.

«У цього чоловіка хворе серце, але я маю достатньо ліків. Мене звуть Доктор Гонзо. Підготуйте номер негайно. Ми будемо в барі.»

Тітка знизала плечима як тільки він відвів мене. У місті, повному психів, ніхто не звертає уваги на кислотного фріка.

Ми пробилися через людний хол і знайшли два вільні стільці в барі. Мій адвокат замовив два «Куба лібре», пиво і мескаль, потім відкрив конверт. «Хто такий Ласерда?» запитав він. «Він чекає нас у номері на дванадцятому поверсі.»

Я не міг згадати. Ласерда? Це ім’я крутилося в моїй голові, але я ніяк не міг сконцентруватись. Навколо нас творився справжній жах. Прямо біля мене гігантський ящур перегризав горло жінці, килим був наскрізь просякнутий кров’ю – по ньому неможливо ні ходити, ні просто стояти. «Замов черевики для гольфу,» прошепотів я. «Інакше ми ніколи не вийдемо звідси живими. Поглянь, ті ящірки спокійно ходять по цьому лайну – це тому, що в них є кігті на лапах.»

«Ящірки?» запитав він. «Якщо ти гадаєш, що ми потрпили у халепу, то почекай поки побачиш, що твориться в ліфтах.» Він зняв свої бразильські сонячні окуляри і я побачив його сльози. «Я щойно ходив на гору зустрітися з тим чуваком, Ласердою,» мовив