Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Старі-старі казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Старі-старі казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старі-старі казки" автора Оксана Каліна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 25
Перейти на сторінку:
про Карму

Жила була собі принцеса. Звали її Кармою. Повне ім’я – Кармен, а ще повніше – Карменсіта. Ну і шо такого? Мама Карми у свій час плотно підсіла на мексиканські та бразильські серіали, от і назвала доньку таким чудернацьким, як для наших слов’янських просторів, іменем. Правду сказати, з Карми була така Кармен, як з кобили балерина. В тому сенсі, шо іспанку чи там мексиканку вона не була схожа зовсім, бо очі мала сіро-зелені, волосся кольору льону, фігуру струнку і навіть худорляву.

– Ех, йоли дрова, – бувало, казала принцеса, коли вже підросла і стала дівкою, – мені б оце пару розмірчиків на цицьки додать і три кіло на стегна, було саме то, шо доктор прописав!

Треба сказати, шо Кармен володіла однією чудовою здатністю, за яку більшість жінок, не пожаліли б кутніх зубів віддати: вона жерла, як трактор, і не поправлялась.

Але це так, замальовки до портрету, казка буде про інше.

Так от, жили собі принцеса Кармен з мамою Катєю в своєму королівстві. Королівство, як водиться, було невеличке і не дуже багате: Кармин батько помер давно, відразу після її народження, а мати справлялась зі своїми службовими обов’язками, як могла. Вона була тіткою з характером, тримала підданців в їжакових рукавицях, але економічні кризи, які раз по раз сотрясали світову економіку, докочувались і до їхнього маленького королівства. Плюс, корупція, то да сьо… Але – тримались на плаву, і то добре.

Принцеса, до речі, виховувалась в аскетичних умовах: зранку зарядка і холодне обливання, далі – заняття в школі, бальні танці, гімнастика, вокал. Ніяких тобі гульок, зайвих тряпок, брильянтів з ізумрудами – режим строжайшої економії. Канєшно, іноді Карма ображалась на матір, особливо коли бачила, що якась там купецька дочка ходить в моднявих «адідасах», а вона в минулорічних тапочках на босу ногу. Але мати сказала коротко і ясно:

– Виростеш, заробляй хоч на золотий «Мерседес», а зараз не забивай мені голову єрундой. І без «адідасів» трат вистачає.

Карма мовчки ковтала сльози образи і йшла собі далі. Бо, як юна особа королівських кровєй, вона виховувалась не тільки в строгості, а й з тим поняттям, шо принцесам треба вміти жертвувати особистим, заради общєствєнного…

Як і кожній жінці, королеві Каті хотілося, щоб поряд було надійне мужське плече, на яке можна обпертися у тяжку хвилину. І не в тяжку теж. Сваталось до неї чимало всіляких лордів, сенйорів, королів, і прочих високопосадовців, але ніхто до душі не приходився.

– Здрастє,– якось сказала матері Карма, котрій на той час виконалося вже 15 років, – про яку душу ти тут розглагольствуєш, ма? Чи не ти мене вчила, шо в королівських осіб є тільки обов’язки, а всьо інше потім?

– Циц! – ніжно рявкнула мама Катя, – разговорчики в строю. Яйця курицю не вчать!

– Любов, любов, – про себе прошепотіла Карма, – ти й на серіали того підсіла, шо любові хочеться, а її нема…Сублімація, блін.

– Поматюкайся мені, – сказала на це королева, – он свячена вербова гілка на шафі лежать. Не така ти вже велика, шоб я не могла тебе нею одходить по сраці, як годиться.

Як би там не було, бажаючих запропонувати королеві руку і серце знаходилось чимало, і серед них, на думку Карми, зустрічались гідні. Але мама Катя всім відмовляла…

І ось одного разу в їхньому палаці з’явилося… воно. Карма інакше його й не називала.

Коротше кажучи, приволокла мама до хати мужичка, без роду, без племені, худого, замизганого, зачуханого, ще й питущого, який гордо іменував себе Антоніо.

– Мам! – вжахнулася Карма, – ти кого це притягла? І як це Рада Міністрів затвердила його кандидатуру? Ти що твориш, ма? Серіалів обдивилась?

– Не твоє діло, – огризнулась королева, вона взагалі була дєвушкою дуже «ласкавою», – з цього дня він житиме з нами і ти називатимеш його татом.

– Щаз-з-з, – прошипіла. Карма, – біжу, спотикаюся.

Вона б може якось змирилася з існуванням Антоніо в їхньому житті, адже, як дівчинка доросла, розуміла, що матері потрібен чоловік, але той безбожно пив. А напившись, зчиняв такі скандал і дебоши, що Кармі доводилося тікати і ховатися в апартаментах Першого Міністра, аби Антоніо, в п’яному угарі її не вбив, бо бачив, що Карма його ненавидить і настроює проти нього королеву.

– Як ви допустили його до матері? – ридаючи прямо в бороду сивому Першому Міністорві питала Карма.

– Та хіба ж проти неї попреш? – жалівся він в свою чергу.

Так вони і жили. Антоніо пив і скандалив, Карма ховалася по сусідам, або ж, забившись десь в куточок, ночувала ніч дома, боячись, аби Антоніо не прибив матір. А мама наче здуріла, зовсім розумом двинулась. Вона витягувала Антоніо з різних притонів, забирала у бабів, з якими він час від часу якшався, возила по шептухам та лікарям.

Карма не могла цього зрозуміти.

– Ну воно ж нішо, – казала вона Першому Міністру, який став її єдиним другом і захисником, – воно не варто гроша ломаного. Хіба мама цього не бачить? Через нього вона зовсім забула про мене, про державу. Що вона в ньому знайшла?

Перший Міністр тільки хитав сивою головою і казав:

– Хіба прочитаєш в жіночій душі і серці?

Карма просто зненавиділа їх обох – і матір, і Антоніо. І, як тільки видавалась нагода, капостила обом – ну, звичі підліткові манці. Але через це стосунки у не з матір'ю зіпсувались зовсім. Тому Карма дала собі слово: ніколи в її житті не з’явиться отаке нішо, ніколи вона не буде сходить з розуму через мужика…

… Час минав. Карма виросла, мама постаріла, Антоніо десять років тому десь зник, ніхто й не знав, чи живий він. Пора вже було Кармі подумати про заміжжя. Вона й подумала, і жениха знайшла собі – сусіднього принца. Хороший хлопець, хазяйственний, гроші точно рахувать вмів, бо бюджет їхнього весілля вищитав до копійки. Вони з Кармою з’їздили у Хмельницький на базар, закупили там весільні вбрання і всякі причандали – шоб дешевше. Ось уже й дату весілля призначили. Карма може й не була дуже щасливою, але спокійною – точно. Бо все йшло за планом і не вибивалось із звичної колії.

Аж тут за три тижні до весілля під стінами палацу знайшли якогось п’янючого в димину… члена «партії».

– Несіть його в палац, – веліла Карма, яка вже стала повноцінною правителькою, – ще не вистачало, щоб він під стінами окочурився і зіпсував мені політичні рейтинги.

Мужика занесли в палац і поселили в лазареті – потрібно було на вся випадок зробити

1 ... 4 5 6 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старі-старі казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Старі-старі казки"