Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тарас. Повернення 📚 - Українською

Читати книгу - "Тарас. Повернення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тарас. Повернення" автора Олександр Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 81
Перейти на сторінку:

— Вот то-то и оно! И одна другой проворней! — знову загиготів Косарєв і пришпорив кобилу.

Шевченко з Бурковим перезирнулися. В Івана спухле лице скрутилося в осміх. Тарас суворо зиркнув на приятеля, щоб той не всміхався.

— Смехулёчки! — гарикнув на них Кампіоні, біжучи за Косарєвим. — А ну взять стаканы — и за мной!

І Бурков заметушився, підбираючи цілі гранчаки. Шевченко підхопив цебро і, різко сахаючись алкогольного сопуху, закашлявся. У цебрі таки була сивуха.

— Він мене вб’є, — вихопилося в Івана.

— То тікай! Там далі ще Росії немає, — сказав Тарас, киваючи на південь.

Шевченко сидів у здоровецьких чорних шароварах на дальніх нарах біля солдата, якого вже третій день карали колодкою, і малював казарму.

Посеред одноповерхових широких нар, поміж мотузок з одягом, що сохнув, вовтузилися, наче комахи, солдати. Усі невдоволені, злі, сконцетровані на поспіхові, вони кидали жужмом свої простирадла, фабрували чорною фаброю[5] із запахом цитрини й цинамону вуса та баки, матюкалися, виганяли курей, що зазвичай сиділи під нарами, а зараз розкудахкалися, збирали порожні штофи, будили трьох повій, що комизилися після короткого сну, і глухо роззиралися довкіл, не бачачи нічого, крім стін, не відчуваючи нічого, окрім примусу й наказу. Їх було примушено вдягатися в зимову форму часів Хівинського походу, і це було нестерпно в мангистауську спеку й особливо обридливо вдосвіта.

Двері казарми відчинилися, і троє солдатів — Пастушок, дядька й Тапашов — поперли паки з шинелями, шароварами, чорними в’язаними шапками-масками на всю голову з прорізами для очей, з червоними сукняними клаптями на носах. Одна така була насунута на дядьків писок.

— Вставай, братва! — кричав дядька, тягнучи уніформу першим крізь довгий прохід між нарами до бочок із сіном та столу із залишками їжі й питва. — Пора вдіваться! До нас єнєрал приєзжають!

Пастушок, проходячи повз огрядного Тапашова, кинув йому найбільшу шапку-маску.

Тапашов важко крекнув:

— Ми в цьому Хиви просвистали!.. А шоб їм чорне було!

— Отставить ропот! — не вгамовувався дядька. — В етой муніції будем весь день пустиньой шмагать, шоб маски к роже пристали! — Він дотягнув свою паку з уніформами до великої бочки, жбурнув на дно, стягнув шапку-маску і розреготавсь, уже похмелений і веселий.

— Да пошёл ты! — кинув молодий і задиристий, як півник, солдат.

— Хавало закрой! — докинув інший, цибатий і сухий, як бадилина.

— Дуракам в масках красивее! — пожартував Нагаєв, унтер-офіцер із казахських вихрестів. Жилавий і сухий, різкими рухами він був схожий на вузлуватий батіг, і його боялися.

Тому дядька не звернув уваги на Нагаєва. Цибатого він теж не зачепив, бо той був другом Нагаєва. Дядька накинувся на наймолодшого.

— Ей! Нєуваженіє к мундіру? — підступив до молодого ближче, хрюкнув йому під носа, як свиня, і пригрозив: — В карцер захотєл?!

Молодик виставив уперед груди, як справжнісінький півень, але дядька пхнув його до нар пузом, аж підплигував:

— Із-за такіх, как ти, я по гривєнніку за каждово буду імєть! — він тішився і біснувався. А довкола нього, чуючи сварку, немов завелися й пробудилися всі.

— Ах ти, морда продажная! — визвірився молодий солдат і дав щиглика дядькові по носі.

Дядька аж присів. А тоді відвів назад руку, щоб ударити й одразу повалився на долівку. Нагаєв викрутив йому руку і пригнув дядьку вниз. Дядька закрутився, як тарган, зажалівся і забекав.

— Е-е-е! Тіхо-тіхо! Ти же унтер! — визвірився на Нагаєва, і той попустив.

Дядька вирвався і побіг проходом поміж нарами до виходу, закриваючи голову руками, на яку з усіх кінців казарми полетіли чоботи, валянки, качани з ріпи й олов’яні полумиски.

— Осторожнєй, падліци! Ви ж перві начали!

Ні з того ні з сього солдати загиготіли, розсмішені вигуками дядьки.

А коли той, тікаючи з казарми, перечепився об брудну ногу колодника, казарма вибухла реготом.

За хвилю регіт ущух і всі знову зосереджено засопли, розбираючись у строях двадцятирічної давнини. Пастушок схопив маску за червоний клапоть, що прикривав отвір для носа, й покрутив нею, дивуючись:

— Парні, а для чого ця байда?

— Це маскіровочне напинало, — відповів Тапашов. Він був найстаршим серед солдатів і через те здавався схожим на солончак. Очі вицвілі, немов їх вигризла сіль, щоки, як потрісканий глинистий ґрунт. Розглядаючи червоний клапоть, він прохрипів: — А ця байда для сугріву носа, коли тріскун… Тільки ж ми її були зривали, бо вона червона і в неї хивінці добре з луків поціляли… А тут якесь кодло взяло і назад їх попришивало.

— Сволочь назад и пришила, — сказав Нагаєв.

— Хлопці! Це не байда! Це театральні костюми! — схопився Шевченко, вискочив із широченних шароварів, у які заліз був у білих солдатських штанах, і кинув їх Пастушку. — Невже забули, як ми той рік водевіль

1 ... 4 5 6 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас. Повернення"