Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чекаючи на Боджанґлза 📚 - Українською

Читати книгу - "Чекаючи на Боджанґлза"

237
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чекаючи на Боджанґлза" автора Олів'є Бурдо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:
у Парижі, причини зрозуміти мені було важко. Він говорив, що буде працювати допізна, але повертався дуже рано. В сенатора був смішний спосіб життя. Повернувшись, він зауважував, що його робота була веселішою до падіння стіни, тому що зі стіною все було краще видно. З цього я зробив висновок, що в його робочому кабінеті зробили ремонт, під час якого чи то стіну зламали, чи то вікна замурували. Я розумів, що його ранні повернення — це неналежні умови праці, навіть як для непотреба. Тато про нього казав:

— Непотріб — мій найдорожчий друг, тому що його дружба безцінна.

А це вже я сам добре зрозумів.


Завдяки грошам, заробленим на гаражах, тато купив невеличкий гарний замок в Іспанії, далеко на Півдні. Туди треба було трохи під’їхати машиною, трохи підлетіти літаком, ще трохи під’їхати машиною, а також у дорогу слід було запастися терпінням. В горах, трохи вгорі над зовсім білим селищем, де ніколи нікого не траплялося на вулицях по обіді, але було людно вечорами, з палацу виднілися тільки соснові ліси, майже нічого, крім них. В куточку справа — ще тераси, де росло багато оливкових, апельсинових і мигдалевих дерев, що стояли просто на березі молочно-блакитного озера, з одного боку загородженого величною дамбою. Тато сказав мені, що це він збудував і що без дамби вся вода з озера витекла б. Мені було важко в це повірити, бо в нас вдома ніяких інструментів не було взагалі, тож думав, що він трохи перебільшує. Неподалік було море, його береги заповнювали люди: на пляжах, у багатоповерхівках, ресторанах, корках — це було дуже несподівано. Мама говорила, що не розуміє тих, хто їде у відпустку з одного міста в інше, вона пояснила, що пляжі забруднені людьми, котрі мастили себе чимось жирним, аби краще засмагнути, попри те, що ті люди і так уже були і огрядні, і жирні, а ще від усього цього багато шуму, та й пахне погано. Нам це не заважало засмагати на невеличких пляжах біля озера, вони були достатньо великі, аби там помістилося три рушники, і це було краще, ніж ті інші пляжі. На даху замку розкинулася велика тераса з хмарами жасмину, що мали власну чесноту — вони добре пахли. Вид був направду видовищним. Від нього моїм батькам весь час хотілося пити, тому вони пили вино з фруктами, тож вдень ми фрукти їли, а вночі ми фрукти пили, ще й танцювали. Звичайно, з нами мандрував і Містер Боджанґлз, згодом до нашого товариства долучалася і Мадемуазель Надмірність, забирати її ми ходили в аеропорт, бо вона мала дуже особливий статус. Птаха подорожувала в коробці з дірочками, звідти виглядали тільки її голова та шия, тому, звичайно ж, вона голосно кричала, і в цьому випадку точно не без причини. Аби разом їсти фрукти, танцювати та засмагати на березі озера, батьки запрошували всіх своїх друзів, яким це місце видавалося справжнім раєм, і не було жодних підстав вважати інакше. Я міг їздити в цей рай, коли хотів, але радше тоді, коли так вирішували батьки.


Мама часто розповідала історію Містера Боджанґлза. Вона нагадувала його ж музику: красива, меланхолійна, від неї хотілося танцювати. Саме тому мої батьки любили повільний танець під Мсьє Боджанґлза, то була музика для почуттів. Він жив у Новому Орлеані, це було давно, ще в старі часи, нічого нового там не було. Спершу він мандрував у лахмітті зі своїм псом десь на півдні іншого континенту. Потім його пес помер, і нічого вже не було так, як колись. Тому він ходив у бари танцювати і так само носив свій старий одяг. Мсьє Боджанґлз танцював, він справді танцював весь час, як і мої батьки. Щоб він продовжував танцювати, люди платили йому пивом, тому він і далі танцював у своїх завеликих штанях, високо стрибав і тихо падав. Мама казала, що він танцював, аби його пес повернувся, вона про це дізналася з надійного джерела. А сама вона танцювала, аби повернути Мсьє Боджанґлза. Саме тому вона танцювала весь час. Аби він повернувся, от і все.

2

— Дайте мені ім’я, щоби до вас співало! Ну ж бо, розважте мене, розсмішіть, ці люди тут поширюють навколо себе нудьгу! — заявила вона, взявши в кожну руку по келиху шампанського.

— Я тут, аби знайти собі страхування на все життя! — виголосила та випила одним махом перший келих, її ледь безумні очі тонули в моїх.

І, поки я наївно тримав руку, сподіваючись, що мені дадуть другий келих, який, на мою думку, взяли для мене, вона сама його випила, а потім почала розглядати, підперши підборіддя рукою, а далі з реготливим нахабством заявила:

— Ви точно найкращий з можливих контрактів на цьому похмурому святі!

Розум мав би підказати мені ідею втекти, втекти геть.

1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чекаючи на Боджанґлза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чекаючи на Боджанґлза"