Читати книгу - "Діаболік"

Інквізитор прибув, щоб побачити тіло, тож йому продемонстрували тіло.

Просто це було не моє тіло.

Одна зі Служниць Імпірінс страждала від сонячної хвороби. Як і Діаболіків, Служниць створили за допомогою методів генної інженерії для обслуговування. На відміну від нас, їм не потрібна була здатність ухвалювати самостійні рішення, тому вони не були на це спроможні. Сенатор привів мене до ліжка хворої Служниці і дав кинджал.

— Зроби те, що ти робиш найкраще, Діаболік.

Я була вдячна, що він відіслав Сайдонію до її покоїв. Я не хотіла, щоб вона це бачила. Я встромила кинджал у груди Служниці. Вона не здригнулася, не спробувала ухилитися. Лише подивилася на мене порожніми, невиразними очима й померла.

Тільки тоді Інквізитору дали дозвіл зістикуватися з фортецею. Він зробив поверхневий огляд тіла, затримавшись лише для того, щоб зазначити:

— Дивно. Вона виглядає... як нещодавно померла.

У нього за плечем стояв сердитий Сенатор.

— Діаболік помирала від сонячної хвороби вже впродовж кількох тижнів. Тільки-но ми вирішили припинити її страждання, як до системи прибули ви.

— Це протирічить вашому посланню, — зауважив Інквізитор, розвертаючись до нього. — Ви стверджували, що наказ уже виконано. І потім, мене дивують розміри тіла. Воно доволі мале для Діаболіка.

— Тепер ви ставите під сумнів ще й тіло? — закричав Сенатор. — Я кажу вам, що вона вмирала протягом останніх кількох тижнів.

Я спостерігала за Інквізитором, стоячи в кутку кімнати. На мені було нове вбрання Служниці, а мої м’язи приховували об’ємні складки сукні. Якщо обман розкриється, мені доведеться його вбити.

Я сподівалася, що до цього не дійде. Приховати смерть Інквізитора може бути... проблематично.

— Можливо, якби ваша сім’я ставилася шанобливіше до Живого Космосу, — зауважив Інквізитор, — ваші домочадці не отримали б такого страшного покарання, як сонячна хвороба.

Сенатор задихнувся від гніву і тільки-но збирався відповісти, як Мати-Засновниця, яка весь цей час стояла у дверях, кинулася вперед. Вона схопила чоловіка за руку, зупиняючи його.

— Ваша правда, Інквізиторе! Ми надзвичайно вдячні за ваше розуміння.

Мати-Засновниця мило посміхалася, адже не підтримувала прагнень чоловіка кинути виклик Імператору.

Замолоду їй довелося на собі відчути, що таке імператорський гнів. Родина Матері-Засновниця потрапила в немилість, і її мати поплатилася за це. Саме тому схвильована Пані Імпірінс аж тремтіла від прагнення заручитися підтримкою високого гостя.

— Я буду дуже рада, якщо сьогодні ви подивитеся нашу службу, Інквізиторе. Можливо, ви вкажете на наші помилки. — Улесливий голос Матері-Засновниці сочився медом, що дивно контрастувала з її звичним уїдливим тоном.

— Із радістю, Вельмишановна Пані Імпірінс, — милостиво відповів Інквізитор. Він простягнув руку, щоб прикласти кісточки її пальців до своєї щоки.

Вона відступила.

— У такому разі, я піду й здійсню всі потрібні приготування разом із нашими Служницями. Цю я заберу із собою прямо зараз. Ти — пішли зі мною, — кивнувши головою, вона подала мені знак слідувати за нею.

Я не хотіла покидати Інквізитора. Я бажала простежити за кожним його рухом, кожним виразом обличчя, але Мати-Засновниця не залишила мені вибору, окрім як піти слідом за нею, як це зробила б звичайна Служниця. Ми статечно вийшли з кімнати — подалі від очей Інквізитора. Мати-Засновниця одразу прискорила кроки, і я зробила те саме. Ми звернули в коридор, що вів до кімнати Сенатора.

— Це божевілля, — пробурмотіла вона. — Це просто безумство, так ризикувати зараз! Ти повинна бути мертвою і лежати на столі перед цим Інквізитором, а не йти поруч зі мною!

Я зміряла її довгим і пильним поглядом. Я з радістю помру за Донію, але якщо постане вибір між моїм життям і життям Матері-Засновниця, власне благополуччя переважить.

— Ви хочете розповісти Інквізитору про те, чим я є насправді?

Говорячи це, я уявляла, як уб’ю її. Один удар в потилицю... Не варто ризикувати, раптом вона закричить. Донія може вийти з кімнати, якщо почує якийсь звук. Я не хотіла вбивати її матір в неї на очах.

У Матері-Засновниця був добре розвинений інстинкт виживання, якого бракувало її чоловіку і дочці. Незважаючи на м’який тон мого голосу, на її обличчі промайнула тінь жаху. Але зникла так швидко, що я подумала, ніби мені це здалося.

— Звичайно, ні. Зараз правда стане вироком для всіх нас.

У такому разі вона житиме. Мої м’язи розслабилися.

— Якщо ти вже тут, — сказала вона похмуро, — то будь корисною. Допоможи мені сховати роботу чоловіка до того, як Інквізитор огляне його кімнати.

Це я могла зробити. Ми увірвалися в кабінет Сенатора. Мати-Засновниця підібрала сукню і пройшла поміж розкиданими по кімнаті богохульними фрагментами баз даних, які можуть призведе до арешту всієї родини, якщо впадуть в око Інквізитору.

— Ну ж бо, швидше, — сказала вона, жестом наказуючи мені позбирати їх.

— Я віднесу їх у піч для спалювання відходів.

— Не варто, — гірко мовила вона. — Їх знищення лише змусить мого чоловіка дістати ще більше.