Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чубай і його колеги зробили саме це, а 1971 року вони розповсюдили літературний альманах під назвою «Скриня», виданий у самвидаві. Окрім поезії і прози, написаної членами цієї групи, і Чубаєвого перекладу п’єси Тадеуша Ружевича «Кумедний старигань», в альманаху вміщено «квестіонар», на який Роман Кісь пропонував відповісти членам цього «братства». Анкета, яку можна розуміти як своєрідний маніфест, застерігає від підкоряння та однаковості і, в першу чергу, переймається екзистенційними проблемами і роллю мистецтва в суспільстві. Василь Ґабор зауважує, що, «на відміну від шістдесятників, у сімдесятників випарувалася всяка ілюзія щодо влади, і вони свідомо йшли проти нав’язаних тоталітарною державою принципів у літературі і мистецтві»[21]. Як і їхні колеги в Києві, ці інтелектуали не висловлювали відкрито політичні погляди. Тим не менше, ці люди були радянськими ізгоями, що їх влада вважала небезпечними, викинула з системи вищої освіти, та й згодом дозволяла заробляти на хліб хіба чорною роботою.
Таким чином, і в Києві, і у Львові, підпільні культурні групи 70-х років, до яких входили інтелектуали, що існували на периферії радянського суспільства, ділили це місце і час від часу перетиналися на своєму шляху з іншими контркультурними рухами, у тому числі «рухом гіпі»[22]. Цих інтелектуалів радянське суспільство звело до рівня диваків, бо вони не йшли тим шляхом, що вів до успіху в радянському світі. В очах суспільства вони були чужинцями, диваками й ізгоями — а, найголовніше, вони були іншими. Українські інтелектуали, ті, хто чинив опір систематичній русифікації і ототожнював себе з українською культурою, відмінною від офіційно схваленої, обмеженої самим лише радянським світом, вважалися найбільшими диверсантами. Вони були першими кандидатами на те, що Оксана Забужко називає «всі дев’ять Дантових кіл», що їх випадало пройти типовому українському інтелектуалові тієї епохи[23].
На відміну від шістдесятників, багато з творів яких побачили світ у порівняно м’якші часи хрущовської «відлиги», сімдесятники з самого початку наразилися на суворі репресії у брежнєвську епоху, під час якої неабияк зміцніла диктатура соцреалізму. Не маючи доступу до офіційних видань, в яких вони могли б публікувати свої твори, сімдесятники натомість «писали у шухляду» і відступали назад у герметичне буття — буття, що його Олександр Гриценко описував як «жити під снігом»[24]. Уникаючи «поверхні» радянського світу з вищезгаданих причин, ці люди, крім того, ховалися від суспільства через страх репресій і сумнівалися у тому, що зможуть бодай щось змінити в тоталітарній системі: вони бачили навіч, як переслідували політично активних шістдесятників, і це тільки затвердило їх у своїй позиції. Їхній герметизм знайшов філософське підґрунтя у «східних філософіях, які натискають на незалежність особистості, відділяють людину від суспільства»[25].
А проте, у рамках цього підпілля люди спромоглися здебільшого створити дзеркальне суспільство, в якому вони могли б співіснувати і боронити свої переконання. Майстерні, цвинтарі і підвали, переобладнані під галереї, центральні майдани і театри, де відбувались акти творення і де обговорювали самі твори. Ці підпільні культурні громади та їхня діяльність стали леґендою серед молодших бунтівних інтелектуалів, які й самі згодом пристали до них. Такі громади викликали до життя синтез осіб, які працювали в різних мистецьких жанрах — письменників, художників і музикантів; ці стосунки, як з’ясується, будуть визначальними у кінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років, коли ця культура вийшла з підпілля і увійшла у суспільну сферу. Вони послужать вихідною точкою для наступного покоління українських інтелектуалів — вісімдесятників.
Вісімдесятники — це термін, який стосується українських інтелектуалів, які з’явилися в останні роки існування Радянського Союзу і вийшли на чільні ролі в українській культурі в перше десятиліття існування України як незалежної держави. Це термін, який використовується вільно і не позначає фіксовану групу осіб. Це також термін, який має своїх недоброзичливців; Забужко, що сама вважається представницею цього покоління, вважає, що його представників радше слід називати «ґенерацією 1986 року», а не вісімдесятниками, бо ж у цьому означенні вона бачить неоковирне порівняння з шістдесятниками і симптом радянської потреби у систематизації[26]. Втім, з часом цей термін став звичним і використовується як означення покоління в дискусіях на тему української культури[27].
Я проаналізую сучасні прозові твори, написані вісімдесятниками у перше десятиліття незалежності України, у яких головним героєм є український інтелектуал пострадянської доби. Цей період часу представляє першу хвилю нової прози, що з’явилася в пострадянський період, і всі тексти, які розглянуто у цій книзі, були написані і вперше опубліковані в період між 1990 і 2001 pp. В історії української літератури український інтелектуал ніколи не привертав до себе таку увагу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.