Читати книгу - "Зорчина пісня"

— Тобі сподобалось? Еге ж, сподобалося? — ледь перевела подих.

— Ще й як! Страшенно сподобалось! А я так не вмію. Я тільки співати трошки вмію. Мій тато багато різних пісень знає.

Дарина опустила руки й одразу якось поникла.

— Моя мама балериною була... у справжньому театрі.

На шляху зупинилося кілька машин. Із передньої вантажної машини виліз на підніжку замурзаний хлопець у картузі козирком назад.

— Гей, малюки, це дитячий будинок номер три? — спитав він, витягаючи з кишені пачку цигарок.

— Ага,— потвердила Даринка й раптом злякано глянула на Зорку. — Ой, Зоренько, це ж по нас приїхали!

— Ану, чешіть до начальства, — сказав хлопець і всівся на підніжку, попихкуючи цигаркою.

Дівчатка схопили Зорчину валізку й побігли до будинку.

— Швидше, швидше, — підганяла Дарина, — Віра Іванівна й так гніватиметься.

— Вона зла?

— Ні... аніскілечки. Віра Іванівна добра, тільки трошки нервова. Вона лише два дні в нас, а та, яка до неї була, малят в інший дитбудинок повезла.

В широкому вестибюлі було похмуро й порожньо. На затоптаній підлозі валялися клапті газет, обрізки мотузків, сіре лушпиння з насіння.

Дарина повернула в довгий коридор й стала біля високих білих дверей. На дверях теліпалася червона скляна табличка з жовтими літерами: «Червоний куток».

— Тепер тут наша група, — сказала Дарина, — ходімо, не бійся. Ми тепер усі гуртом, усі дівчатка, і навіть із четвертого є, і з п'ятого!

— А я не боюся, — хоробро відповіла Зорка.

У великій світлій кімнаті було гамірно. Дівчатка сиділи на зсунутих у кутках столах, на підлозі, кілька старших дівчаток стояли кружка біля вікна й співали.

Поряд з дівчатками, що співали, за маленьким столом сиділа сива жінка в окулярах і щось писала на довгих смужках паперу.

Дарина підштовхнула Зорку до столу й голосно відрапортувала:

— Вірванно, це Зорка Будницька. Вона тепер з нами буде. Вона тата проводжала.

Вихователька, підсліпкувато мружачись, глянула на Зорку поверх окулярів. У неї було таке сіре й виснажене обличчя, ніби вона не спала кілька ночей поспіль.

— Так, так, мені Микола Іванович казав, — розгублено мовила вона й знову втупилась у папери.

— Там машини прийшли, — сказала Дарина.

— Гаразд, спасибі, Даринко... Простирадел сто двадцять штук, наволочок вісімдесят... Що ти сказала? — Віра Іванівна підвела голову й вказівним пальцем торкнулася дужки окулярів. — Машини прийшли?

— Еге, аж три! А це Зорка Будницька. Новенька, — повторила Даринка й знову підштовхнула Зорку до столу.

Віра Іванівна подивилася на Зорку і всміхнулась. Обличчя її зразу помолоділо.

— Мені Микола Іванович казав про тебе. Здрастуй, Зоренько. Я сподіваюся, тобі з нами буде добре, еге ж?

— Атож, — з готовністю відповіла Зорка.

— От і гаразд! Наталю!

До столу підійшла повна, дуже гарна дівчинка з пишними рудуватими кучерями, перехопленими на потилиці блакитною стрічкою. Дівчинка була на голову вища за Зорку і видавалася набагато старшою.

— Наталю, познайомся, наша нова дівчинка. Сподіваюся, ви будете дружити.

Віра Іванівна встала, скрутила паперові смужки в рурочку, засунула в потертий брезентовий портфель і голосно сказала, звертаючись уже до всіх:

— Діти, виходьте у двір і шикуйтеся біля прапора.

Вона накинула на плечі ватянку й вийшла, а дівчатка обступили Зорку, розглядаючи її весело й безцеремонно.

— Як тебе звати? — спитала Наталя.

— Зорка, — відповіла Дарина.

— Твій номер — сім, дійде черга, як усім, — сказала чорнява чубата дівчинка. З-під густого чубчика на Зорку націлилися нахабнуваті циганські очі.

Наталя звела тонку темну брову, гордовито глянула на Дарину й недбало поклала руку на плече чорнявої.

— Як ти гадаєш, Галко, вона сама вже вміє говорити?

— Вона німа!

Галка труснула чубчиком і зареготала. Вслід за нею засміялися й інші дівчатка.

Зорка розгублено озирнулася. Її очі бігали з одного обличчя на інше.

— Я не німа, — сказала вона ображено, — чому ви смієтесь?

— Як тобі не соромно, Галко, адже вона новенька, — не стримала свого обурення Даринка.

— Була новенька, стане старенька! — Галка вже не сміялася. Вона стукнула носком черевика по валізці.