Читати книгу - "Позаду льодовні"

— От негідники! — загарчав би він. — Шибеники!

Він здогадався б, чому ми так зробили. Але тато пояснив би все звичайнісіньким бешкетництвом, чи незграбністю, чи неуважністю, і Джеймісону довелося б із ним погодитися, тому що тоді ми були ще замалі, навіть для Джеймісона, щоб отак прямо оголосити нам війну.

Тепер усе по-іншому. Одного разу по обіді я став свідком, як Касс виходила з будинку, коли входив Джеймісон, і я помітив, що вона його переросла. А я вигнався ще вищим за Касс. Тому я й не можу поводитися, як раніше. Тепер мені це вже так не минеться. І Джеймісон більше не мусить терпіти моїх вибриків, бо я його переріс.

Звісно, останнє слово буде моїм. Ясна річ. Касс безустанно мені товкмачить: «Зможеш забрати мою половину ферми, але тільки за умови, що насамперед ти виженеш цього типа з нашої землі».

Авжеж, я його звільню. Я навіть не дам йому відпрацювати дні, передбачені законом. Просто розрахуюся з ним і відправлю геть. (Не хотів би я опинитися на місці котроїсь з диких тварин по цей бік Фретлі протягом останнього місяця роботи Джеймісона.)

Однак поки що я неначе скутий. І не можу нічого вдіяти. Я продовжую ходити слідом за ним. Не знаю навіщо. Продовжую беззвучно за ним спостерігати з високих стін і крізь щілини у дверях стайні. Виношую безкінечні складні плани саботажу й порятунку, але так і не наважуюся діяти. Усі його жертви приречені. Я спостерігаю за їхніми смертями. І не можу нікого врятувати.

А от Kacc змогла б, вона ж дівчина; але вона тепер тут навіть не з’являється. Він не посмів би й пальцем зачепити Kacc. І нам, і йому добре відомо, що ще до Різдва вона була вищою і сильнішою за мене. А кмітливішою сестра була завжди. Але Джеймісон не повівся б із нею так, як зі мною, а все тому, що вона дівчина. Він знає, що тато дав би йому за це добрячого прочухана. Якщо ж Джеймісон візьметься за мене, тато стоятиме обіч, беззвучно вболіваючи, щоб я начистив йому пику. Все ж таки я — кістка від його кості, кров від крові; але він нізащо не втрутиться. Він нічого не заподіє Джеймісону через мене, не вижене його. Лише скаже:

— Томе, моя тобі порада: якщо переходиш дорогу чоловікові, який просто виконує свою роботу, то сам і викручуйся.

А вбивати шкідників — це і є робота Джеймісона, так само, як ремонтувати зламані паркани, перекривати шифером дах сараю та чистити стічні канави. Але ж кроти — не шкідники. Хіба що у вас ідеально рівнесенький газон, який ви стрижете щодва тижні спозаранку в неділю, і з якого зганяєте сусідських дітей, і навколо якого час від часу прогулюєтесь, дратуючись через поганенькі клаптики під мотузками для білизни та пишаючись місцями, де буяє густа зелена трава. Тож якщо там оселиться родина кротів і по всьому вашому газону понакопує безліч своїх маленьких хаотичних коричневих кучугурок, то ви, безсумнівно, матимете право називати їх шкідниками. Однак тут, на фермі, посеред яблуневих садів чи біля клуні, це лише кроти, не більше й не менше.

Коли ми сидимо за столом, Джеймісон повсякчас вигадує нові виправдання. І цим неабияк дратує бідолашну Касс. Вона дивиться на свою тарілку з такою ненавистю, що здається, ніби весь посуд коло неї от-от розіб’ється вдрузки.

— Їхні тунелі заважають розвиватися корінню молодих рослин, — бурчить Джеймісон. — Кротовини можуть пошкодити леза моєї косарки. А ви знали, що кроти поїдають корисних дощових черв’яків?

Його поясненням немає кінця-краю. Проте варто визнати — кроти таки страшенно його цікавлять. По-моєму, він знає про них більше, ніж будь-хто інший. Одного разу він нам сказав, що пеніс крота спрямований навспак, і навіть запропонував це продемонструвати, але ми дали драла. Роками я думав, що то була одна з багатьох вигадок Джеймісона, аж поки пересвідчився на трупику, який він залишив у відрі.

Я підважив м’яку чорну хиряву масу палицею та витягнув її з відра. Краще не доторкатися руками до того, що лежало в цьому відрі, інакше можна й самому віддати Богу душу. Пригадую, з яким глухим неприємним звуком тіло гупнуло на траву, і мені стало так погано, що аж захотілося взяти крота в руки, але я цього, звісно, зробити не міг. Кротів дуже приємно тримати в руках. У них малесенькі гостренькі мордочки, мініатюрні оченята, а вушка такі крихітні, що їх і не одразу помітиш. Їхня коротка шерсть стоїть сторч, а не лежить у певному напрямку, тому хоч як їх гладь — на дотик вони гладенькі, немов спокійна вода. Коли їх тримаєш, вони безустанно повискують, тому краще якнайшвидше відпускати.

Охоплений несподіваним нападом цікавості, я перевернув мертве тільце догоричерева. Хотів переконатися, що Джеймісон помилявся. На мене часто таке находить.

Мені взагалі хочеться, щоб світ був зовсім не таким, яким його бачить Джеймісон. Я розправив сторчкувату кротячу шерсть, і мені від цього стало дуже неприємно, немовби те, що я поклав мертву тваринку горілиць і розкинув її лапки, щоб добре все роздивитися, може знову завдати болю бідоласі. Кігті на маленьких кротячих лапках-лопатках шкрябнули по шершавій палиці, і я від несподіванки випустив її з рук. Проте встиг-таки побачити, що Джеймісон мав рацію. Тому тепер я мушу вірити йому щоразу, коли за вечерею він розповідає, нібито кротів можна налякати до смерті, просто легенько вдаривши їх по носу, або ж дуже голосним звуком, наприклад, гепнувши по відру чимось металевим. Тепер доводиться вірити в його історії про те, що кротів можна залишити у відрі буквально на деньочок — і їм кінець, бо вони вмирають з голоду за лічені години. Він, вочевидь, знає, що каже. Йому, певна річ, вже не раз випадало таке робити. Однак останнім часом він їх отруює своїми черв’ячними принадами.

Варто лиш глянути, як він готує