Читати книгу - "Пасажири вільних місць"

Товариші теж поприходили, і це його не здивувало. Вони завше приходили, якщо тільки була змога пробитися через заметіль. І ніхто не признавав собі цього за заслугу, і він, власне, так само. Звичка тягла їх робити все, на що снаги ставало, а звичка дужча навіть за саму чесноту. Вони виставили заслони проти вітру, попримощувалися, хто як умів, і взялися до роботи; єдиний попуск, який вони собі дозволяли, — це час від часу навідатись до будки, де лишилися їхні скриньки з зеленими пляшками.

Уже під час сніданку Швед відчув, що йому бракує горілки. Товаришам він сказав, що розбив пляшку. Вони пропонували хильнути з їхніх, але він витривав і відмовився. В обід Швед прийняв) їхнє запрошення й випив — задля товариства. Над вечір він уже напозичав десь із півчвертки горілки. Проте від своєї постанови не відмовився, тільки відклав її до завтра.

Другого ранку Швед пильніше, ніж звикле, стежив за дружиною й побачив, що вона взяла його відмову наповажне й не дає вже горілки. Він не хотів показувати, що завагався^ тому змовчав. Але відтоді став тайкома купувати собі чарку.

Потроху він почав розуміти, що так ніколи не зможе сплатити квитка. Але водночас йому спало на думку, що не завадило б брати хлопця на роботу, хай би довбав дірки на вибухівку: йому тільки піде на користь, як він завчасу призвичаїться до роботи.

Так Швед і зробив.

Відтепер більшенькому хлопцеві щодня після обіду, коли він повертався зі школи, доводилося брести снігом до каменярні. Він насилу долав тяжку дорогу й часто плакав, здибаючи дорогою інших хлопців, що йшли на море ковзатися. Вони хизувалися, хвацько позасовувавши штани в чоботи, а в нього були тільки дерев’яні шкарбани. Щоправда, він теж мав удома старі ковзани з мотузками замість ремінців і чоботи, що дісталися йому від майстрового сина, — той уже виріс із них. Але в чоботях попродиралися носаки, і батько заборонив узувати їх, хоч ковзатися можна було б і без носаків. Але тепер уже однаково.

Шведова дружина тішилася в душі, що чоловік уже не п’є того нікчемного трунку, й намагалася готувати йому якнайсмачнішу їжу, щоб він не жалкував за горілкою. Швед завважив те й збагнув, чому дружина так упадає коло нього; здогадався також, що вона вриває шматок від себе та дітей, аби придобритися йому.

Спочатку Шведові було соромно, але він переконував себе доти, аж доки сором минувся. Бог, від якого ніщо не сховається, — свідок, що він перестане пити, як тільки потеплішає. Він уже зробив великий поступ тим, що не пив після обіду, коли приходив хлопець, а лише зранку. Звісно, загалом він випивав стільки, як перше за цілий день, але все ж це був поступ. Доказ, що він може втриматись, як настане пора.

О^нак годі заперечити, що підвечірок без горілки дер горло, а ще гірше, що товариші всіляко на це натякали і хлопець міг легко зрозуміти ті натяки. То вже, либонь, краще й не ховатися. І одного дня Швед не став більше прикидатися: при синові випив горілки, а ввечері взяв його до шинку й перед очима в нього сплатив шинкареві тижневий борг.

У шинку сиділи інші робітники, пили горілку й пиво та грали в карти. Швед теж зіграв кілька разів. Хлопець, думаючи про матір, ненастанно питав, чи скоро вони підуть додому. Один із робітників підкликав його до себе й дав чарку горілки. Хлопець не захотів пити, та як батько присоромив його, таки хильнув трішки. Йому запекло в горлі, він закашлявся й мало не виблював. Усі почали сміятися з нього. Кашель не минався, і врешті хлопець заплакав. Тоді батько купив йому пірника з кмином, а дорогою додому мовив:

— Якщо мати спитає про каменярню й чи ми були в шинку, то ти нічого не розповідай. Ти вже майже дорослий і помагаєш годувати родину. А жінкам не треба всього казати.

Досі хлопець дивився на шинок очима своєї матері. Він там ніколи не був, проте від матері знав, що коли в них немає хліба й пекар не хоче дати наборг, то виною всьому шинок. Як він уперше йшов до каменярні, мати поцілувала його й сказала, що йому треба пильнувати батька й не пускати до шинку. Він і сам трохи пам’ятав, як батько приходив додому п’яний, лаявся й тягав по підлозі матір за коси. Він ще тоді був зовсім малий. Останніми роками такого вже не лучалося, проте батько часто вертався додому напідпитку, і тоді на господарство наступного тижня випадало на крону менше.

Але діти дуже похіпливі. Адже ж то тільки мати лаяла тих годувальників родини, що заходили до теплого шинку, грали в карти на горілку й пиво! Зате вони й заробляють гроші, а що жінки в цьому тямлять! Тепер він теж став годувальником, батько сам казав, він був у шинку, і там його частували горілкою. Ніхто з хлопців не може таким похвалитися — нехай собі засовують штани в чоботи скільки влізе! І його менші брат і сестри теж. Коли вони з ним посваряться, то дражнять тим, що він ходить до каменярні. Знали б вони, що він дістав пірника й був у шинку разом з дорослими чоловіками! От якби він розповів про це! Коли ж то й біда, що не можна.

Хлопець нічого не сказав удома, а другої суботи сам спинився коло шинку й напружено чекав, коли батько зайде туди.

Того дня був тираж лотереї, і Швед відчував на собі якийсь моральний обов’язок: йому здавалося, що треба догодити богові, коли він хоче виграти. Тому не зайшов до шинку, а послав сина заплатити свій тижневий борг. Тепер, як мала вирішитись його доля, Шведа пойняв страх; і виявився він у звичайній своїй подобі — озвалося сумління. Гроші, відкладені шинкареві, оскаржували його, пекли крізь кишеню, і йому аж легше стало, коли він їх позбувся. Крім того, він поклав собі неодмінно признатися дружині, що не кинув ще горілки. І обіцяв собі, що в рот її не візьме, скоро його квиток виграє.

У шинку весело й безтурботно