Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пансіонат «Мірамар» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пансіонат «Мірамар»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пансіонат «Мірамар»" автора Нагин Махфуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 44
Перейти на сторінку:
мов ракова пухлина, й ростиме доти, доки згубить нас всіх… ***

У кав’ярні «Пальма» не було ні душі. Талаба-бек Марзук замріяно дивився на непорушну гладінь каналу Махмудія. Він щонайзручніше вмостивсь у кріслі, випроставши ноги, купаючись у теплому сонячному промінні. Ми зазирнули в цей зелений закуток Александрії, щоб відпочити.

Я думав, що попри всю свою гарячкуватість мій новий товариш заслуговує принаймні деякого співчуття: йому ж бо треба було розпочинати нове життя на схилі років. Зараз він заздрив навіть рідній дочці й не мав сумніву в тому, що всі його власні знегоди є справжнісіньким підривом віри, законів Божих, стародавніх традицій.

— Коли я почув, що ти замешкав у цьому пансіонаті, то передумав сюди їхати… Власне, я вибрав був його тільки тому, що думав зустріти там лише хазяйку.

— А потім змінив свою думку про мене?

— Поміркував собі трохи й дійшов висновку, що світ ще не знав донощиків за вісімдесят років!

Я засміявся:

— То ти боїшся донощиків?

— Та навряд… не знаю причини їх боятися, хіба що інколи можу збрехати, — відповів Талаба-бек помітно схвильований. — У мене немає в селі маєтку, — вів він збуджено, — а каїрське повітря повсякчас нагадує мені про минуле. Й тоді я згадав свою колишню коханку і сказав собі: революція забрала в неї і чоловіка, й гроші, тож чи не нам двом знайти спільну мову? Чому Аллах відмовився від політики сили? — спитав він перегодом і, зрозумівши, що я не втямив запитання, пояснив: — Маю на увазі природні катастрофи — урагани, потопи, бурі.

— Ти вважаєш, торнадо може знищити більше люду, ніж хіросімська бомба?

Він гнівно замахав рукою:

— Повторюєш комуністичну пропаганду, старий лисе! Вся наша біда в тому, що Америка не наважилася стати над світом, коли одна володіла атомною зброєю!

— Ти що, збираєшся знову продовжити свій роман з Маріанною?

Він гучно зареготав:

— Чи ти з глузду з’їхав? Я старий, зігнутий віком і політикою, зрушити мене з місця може, хіба, диво. Щодо Маріанни, то жіночого в ній лишилася хіба що косметика.

Він знову розреготався:

— А ти що — святий? Я читав у якомусь журналі про твої витівки, про те, як ти мацав жіночок на вулиці Мухаммеда Алі.

Я теж розсміявся, нічого не спростовуючи.

— Ти повернувся зрештою до релігії? — спитав він.

— А ти? Мені інколи здається, що ти не віриш ні в Бога, ні в чорта.

— Як же мені не вірити в Бога, коли я горю в пекельному вогні! — відповів Талаба-бек голосом, повним зненависті.

***

Ти й тобі подібні створені для того, щоб горіти в пеклі. Аллах ніколи не пошле на тебе свою благодать. Ти відділений од чистого джерела віри, як шайтан — від Божої милості.

***

Годинник пробив північ, глухою луною покотившись по закутках подвір’я.

Я сидів у фотелі Лінь і домашній супокій розніжив тіло, відібрав останні сили, ліньки було навіть підвестися й лягти в ліжко. Відколи перетворився на рака-самітника, мені почала докучати самота, але я переконував себе, що на дев’ятому десятку років даремно ремствувати й чогось бажати.

Раптом двері відчинилися і на порозі виник незваний гість — Талаба-бек Марзук.

— Пробач, — мовив він, — я побачив світло у твоїй кімнаті й збагнув, що ти ще не ліг спати.

Я був до краю здивований його появою.

Хоча допіру ввечері Талаба-бек хильнув лишку…

— Ти знаєш, скільки я щомісяця витрачаю грошей на ліки, вітаміни, парфуми, бриття і таке інше?!

Я чекав, коли він сам відповість на своє запитання, але він заплющив очі й мовчав. Вочевидь, сили полишили його. Він з натугою доплентав до дверей…

***

На майдані, де завше відбувалися свята Різдва Пророка, вирувала юрба, немов у Судний день. Небо розривали феєрверки. Спалахувало світло, на мить проганяючи нічну темінь. Перед головним шатром зупинився «роллс-ройс». З нього вийшов Талаба-бек Марзук. До нього спішили, вклоняючись, якісь вельможі. Ця людини поєднувала в собі духовну і світську владу.

Господар «роллс-ройса» побачив мене й зневажливо відвернувся. Чи це не ти приходив до мене не раз п’яний мов чіп, як того вечора?

В домі, крім мене, не було ані душі, коли задзеленчав дзвоник. Я прочинив віконце в дверях, як це завше робила Маріанна, й побачив таке чудове обличчя, що мені перехопило дихання, — смагляве обличчя селянської дівчини з величезними блискучими очима.

— Ти хто?

— Зухра!

Дівчина відповіла так упевнено й просто, немов, проказавши своє ім’я, пояснила цим усе.

— Чого тобі треба, Зухро? — спитав я, не годний стримати посмішку.

— Мені потрібна пані Маріанна.

Я відчинив двері. Дівчина ввійшла, тримаючи в руці невеличкий пакунок. Чорна одіж огортала її від шиї до п’ят. Роззирнувшись, дівчина спитала:

— А де ж пані?

— Зараз прийде. Посидь…

Зухра всілася на стілець, поклавши пакунок собі на коліна. Я повернувся до свого крісла і заходивсь розглядати несподівану гостю. Милувався її доладною статурою, тонкими рисами обличчя, квітучим рум’янцем.

Усе це приносило мені справжню насолоду. Хотілося побалакати з нею і я спитав:

— Ти сказала, що тебе звуть Зухра?

— Авжеж, Зухра Саляма.

— Звідки ти, Зухро?

— Із Зіядії.

— Ти домовлялася з господинею?

— Ні.

— Але ти її знаєш?

— Еге ж.

Я зроду не зустрічав такої красуні.

— Ти давно живеш в Александрії?

— Я тут не живу, але буваю з батьком.

— А як ти познайомилася з пані Маріанною?

— Батько привозив їй сир, масло, курей. Інколи я допомагала

1 ... 4 5 6 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пансіонат «Мірамар»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пансіонат «Мірамар»"