Читати книгу - "В океані"

354
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В океані" автора Микола Миколайович Панов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 77
Перейти на сторінку:
ж до рибальства дуже охочі…

— Ранувато ще, — пробурмотів Агєєв. — Настане час, візьмусь і за риболовлю.

— І не одружилися ще, товаришу мічман, сім'єю не обзавелися?

— Поки що не обзавівся. Знаєш прислів'я: «Жінка не черевик — з ноги не скинеш»? Не така проста справа, — додав уривчасто Агєєв.

— А інше прислів'я знаєте? — сміявся Фролов — «Довго вибирати — одруженим не бувати». Я ось, щоб не помилитися, в кожному порту по жінці завести хочу.

— Ну, це ти облиш, — насупився боцман. — Моряк не зозуля, повинен міцно гніздо звити.

— То що ж, подавайте приклад, Сергію Микитовичу.

І раптом Фролов став серйозним.

— А я, правду кажучи, ніяк не думав вас у морській формі побачити. Завжди здавалося — зовсім інше у вас попереду.

Він задерикувато глянув на Агєєва, але той ніби не чув. Його коса широкоплеча тінь розмірено змахувала руками, ковзаючи по кам'яних плитах тротуару.

— Дивно влаштоване життя, — промовив Фролов, помовчавши. — Скажи я хлопцям на Півночі, що Сергій Микитович знову по боцманській лінії пішов — нізащо б не повірили.

Він глянув на крокуючого поряд Агєєва. Той промовчав, неквапливо карбуючи крок…

— Усі ми думали — ви по іншій лінії підете.

— По якій лінії? — швидко підвів очі Агєєв.

— Та по розвідці, — трохи притишив голос Фролов. — Дуже здорово це у вас, Сергію Микитовичу, виходило. Бувало згадаю фронт — так і бачу, як пробираєтесь ви де-небудь по скелях у плащ-палатці з гранатою за поясом і автоматом на шиї.

На круглому обличчі Агєєва ледь проступила замислена, трохи сумна посмішка.

— Так, довелося побродити з автоматом на шиї. Тільки, друже, щодо майбутності моєї ти помилився. Не під тим кутом її пеленгував. Бачив ти мене на сухопутті, в скелях, під цією самою плащ-палаткою, ну й вирішив, що я заядлий розвідник. А я, брат, від природи людина дуже мирна, рибалка, син помора, і діти мої поморами будуть. Вітер у зуби, хвилі навколо та палуба під ногами — ось, дорогий товаришу, мій дім.

— Але ж дуже добре у вас з розвідкою виходило.

— Справа була воєнна, — відрізав боцман. — На війні кожна руська людина воїном була, в мирний час кожен мир будує. Ти краще розкажи — старший лейтенант Медведєв живий-здоровий?

— Та він тепер не старший лейтенант. Капітан другого рангу. На Далекому Сході командує…

Агєєв застережливо підняв руку.

— Крапка. Значить, живий-здоровий капітан другого рангу. А чим він командує — будемо держати про себе.

— А я… — почав Фролов і осікся. Хотів було розповісти про нову свою роботу, але нехай боцман поцікавиться сам. «Усе такий Сергій Микитович, — думав Фролов, не ображаючись, — і в мирний час, як і у воєнний, любить осадити людину. Так і відрізав. Гаразд, сердитись на нього не можу. Але нехай сам поцікавиться, де і що я тепер».

Проте боцман не цікавився, мовчки йшов поруч.

— А ви ж самі де тепер, Сергію Микитовичу?

— Так, на одному об'єкті… Військова частина п'ять тисяч двісті чотири… Взагалі бачитимемось часто. — Він з легкою усмішкою глянув на Фролова. — Ти в матроському парку ще не бував? Побувай неодмінно. Солов'їв там — сила. Заслухаєшся, як співають. Думка виникає: не без того, що з курських країв їх сюди перевезли — балтійцям у подарунок.

Фролов мовчав, збитий з пантелику раптовою зміною розмови. Мічман усміхнувся по-старому — тільки очима.

— На криголамі служиш давно?

— Як демобілізувався… Року ще немає, — почав Фролов і замовк здивований. — А ви звідки знаєте про криголам? Нічого я вам не казав.

— Догадка тут невелика, — здивовано усміхнувся Агєєв. — Он він, «Прончищев», димить біля стінки, недавно ошвартувався. А ти весь — хоч і в цивільному, а свіжої морської просолки. Від тебе ще хвилею відкритого моря пахне. І потім… — він делікатно замовк.

— Та вже кажіть, Сергію Микитовичу, кажіть!

— Костюмчик на тобі, пробач, на вигляд вищий сорт, а насправді — погань у целофані. Такі костюми тільки за кордоном морякам далекого плавання вміють збувати. Ясно?

— Ясно бачу! — сказав захоплено Фролов. Ні, він не міг ображатися на Агєєва! — Все, як по нотах, прочитали. Костюмчик, справді, не наше «метро», його мені у Фінляндії висватали, коли ми там на ремонті стояли… Ну, товаришу мічман, жаль, часу більше немає, хочу по місту подрейфувати. Значить, кажете, зустрічатимемось?

— Зустрічатимемось, — потиснув його руку Агєєв. — Ідіть, розважайтеся.

Фролов хотів сказати ще щось, але боцман уже прямував до порту.

— Сергію Микитовичу! — окликнув Фролов.

Агєєв обернувся. Сонце, що ховалося за будинками, світило йому в спину, чіткими лініями обрисовувало його високий, твердий силует.

— А ви кажете — не треба було вам по тій лінії йти… Ну гаразд, гаразд, не хмуртеся… Вас і капітана Людова весь флот природженими розвідниками вважав. З капітаном не зустрічаєтесь більше?

— Після Дня Перемоги не зустрічався, — замислено промовив Агєєв. — Думаю, мабуть, демобілізувався капітан. Часто вій говорив нам: я, мовляв, науковий працівник, тільки-но закінчиться війна — засяду знову в своєму інституті. Книжку він з філософії писав, війна йому перешкодила. І зовнішність, пам'ятаєш, у нього не дуже бойова — щуплий, в окулярах, — з ніжністю усміхнувся мічман.

— Щуплий, щуплий, — теж засміявся Фролов, — а, пам'ятаю, розповідали ви, як він з розвідниками в тил до фашистів ходив, не раз і не два. Своїми руками висадив у повітря завод біля Чайчиного Дзьобу.

— Я тобі говорив — на війні кожна руська людина воїном була! А капітан Людов, старий партієць, нам приклад подавав. Був комісаром розвідників, а як загинув командир під час операції біля Західної Ліци, довелося йому командування загоном прийняти. Так до кінця війни нашим командиром капітан Людов і залишився… Ну, добре, про минуле згадувати — до ночі простояти можна!

Він рішуче простяг руку Фролову. Той знову дружньо потис її.

1 ... 4 5 6 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В океані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В океані"