Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Емілі з Місячного Серпа 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емілі з Місячного Серпа" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 105
Перейти на сторінку:
нахилив обличчя до її голівки.

— Дороге моє дитятко, люба Емілі, — то правда, — визнав він. — Увечері я саме збирався тобі все відкрити. Але, як на те, ця стара ідіотка Елен випередила мене, ще й, напевно, зробила це в брутальний спосіб, чим жорстоко тебе приголомшила. У неї курячий мозок, а чутливість — просто коров’яча. Хай шакали витопчуть могилу її бабці! Я б не завдав тобі такого болю, моя люба.

Емілі наче боролася з чимось зловісним, що душило її.

— Тату… я не можу… не можу винести цієї думки… я цього не переживу.

— Дитино, ти можеш і повинна змиритися з неминучим. Ти житимеш далі, бо маєш виконати на цій землі певне завдання. Ти успадкувала мої здібності, але, крім того, обдарована чимось таким, чого мені завжди бракувало. Ти здійсниш те, на що я не спромігся, Емілі. Я небагато зробив для тебе, сонечко моє, однак робив, що лиш міг. Я навчив тебе дечого, так мені видається, незважаючи на іншу науку, науку Елен Грін. Скажи мені, Емілі, ти пам’ятаєш свою маму?

— Трішечки… лиш деякі риси… то наче уривки якогось чарівного сну…

— Тобі щойно виповнилося чотири роки, як вона пішла з життя. Я ніколи не говорив з тобою про неї — не міг. Але нині розкажу все. Тепер я не страждатиму, говорячи про неї, адже невдовзі ми побачимось! Ти не схожа на маму, Емілі, — хіба коли посміхаєшся, то нагадуєш її виразом обличчя… А в усьому іншому ти — викапана моя мати, що звалася так само, як і ти. Коли ти народилася, я хотів було, щоб тебе охрестили іменням Джульєтта, іменням твоєї мами. Але вона не погодилася… Казала, що як будемо звати тебе «Джульєтта», то незабаром я почну для розрізнення називати її «мамою», а такого вона не витримає. Це все тому, що тітка її Ненсі одного разу мовила так: «Коли твій чоловік уперше скаже до тебе „мамо“, — вважай, що пісню твого життя проспівано». Отож, нарекли тебе, на честь моєї матері, Емілією; її повне ім’я звучало так: Емілія Берд. Твоя мама вважала ім’я Емілія найкращим з імен — вишуканим, гарним, звучним. Емілі, твоя мама була найпрекраснішою жінкою, будь-коли створеною Господом Богом.

Тут голос його затремтів, і Емілі ще міцніше притулилася до батька.




— Ми познайомилися дванадцять років тому, я був тоді другим редактором газети «Ентерпрайз» у Шарлоттетауні, а вона вчилася в останньому класі пансіону. Була високою на зріст, ясноволосою і блакитноокою. Трохи схожою на твою тітку Лауру, зокрема очима і голосом, однак Лаура ніколи не була такою вродливою. Походила вона з роду Мурреїв, з Чорноводдя. Я не розповідав тобі про рід твоєї мами, Емілі. Вони вже другу сотню літ проживають на околиці Чорноводдя, володіючи фермою Місячний Серп. Корабель, на якому 1790 року приплив перший Муррей, називався «Місячний Серп», звідси й назва ферми.

— Чудова назва, серп молодика на нічному небі — такий привабний, — мовила Емілі, чию увагу на хвилину привернуло це поетичне словосполучення.

— Відтоді та ферма належить Мурреям. Це дуже пихатий рід, Емілі, гордовитість Мурреїв на півночі нашої країни стала приповідкою. Гм, до певної міри вони мають право пишатися своїм родом, цього не заперечиш, але у гордощах своїх вони заходять надто далеко. Люди на півночі охрестили їх «обраним родом». Вони розмножувалися доволі швидко, та з плином часу розпорошилися по світах, тож нині у Місячному Серпі мешкають лише дві твоїх тітки, Елізабет і Лаура, вкупі з двоюрідним братом Джиммі Мурреєм. Вони ніколи не виходили заміж, не могли-бо знайти нікого, хто був би гідний руки Мурреївни, — такою принаймні була загальна думка. Твій дядько Олівер, як і дядько Воллес, проживає у Соммерсайді, а тітка Рут — у Шрусбері; твоя двоюрідна бабця Ненсі мешкає у Поповому Ставі.

— Поповий Став! Цікава назва, не така гарна, як Місячний Серп або Чорноводдя, але цікава, — мовила Емілі. Вона відчувала тепло батьківської руки, і страх на деякий час відступив; зараз вона просто не йняла віри, що біда наближається неухильно.

Дуглас Стар щільніше закутав її полою халата і, поцілувавши чорняву голівку, повів далі:

— Елізабет і Лаура, Воллес і Олівер, а також Рут — то все діти старого Арчібальда Муррея. Їхня мати була його першою дружиною. У свої шістдесят він побрався вдруге — з молоденькою дівчиною, що померла, тільки-но народивши твою маму. Джульєтта була на двадцять років молодша від своїх єдинокровних, як вона казала, братів і сестер. Удалася вельми гарною і чарівливою, всі любили її, голубили й пишалися нею. Коли ж вона закохалася в мене, бідного газетяря, що не мав за душею нічого, крім пера й амбіцій, її родина сприйняла це як катастрофу. Родова пиха Мурреїв не могла цього пережити. Я зовсім не лихопомний, але від них я почув слова, яких ніколи не міг забути, ані пробачити. Твоя мама, Емілі, вийшла за мене, а ті, з Місячного Серпа, розірвали з нами стосунки. Чи віриш — попри все, вона ніколи не нарікала, що стала мені дружиною.

Емілі простягнула руку і поплескала батька по запалій щоці.

— Ясна річ, не нарікала. Ясна річ, воліла тебе, а не всіх без винятку Мурреїв — як місячних, так і земних.

Батько стиха засміявся, і в тому сміхові вчувався ледь не тріумф.

— Так, мені здається, вона саме так і відчувала. І ми були такими щасливими — ах, Емілі, не було на світі людей, щасливіших від нас. Ти — дитя нашого щастя. Пригадую ту благословенну ніч, коли ти з’явилася на світ у Шарлоттетауні. Це було в травні, віяв західний вітер — гнав і гнав сріблясті хмари, що закривали місяць. На небі де-не-де блищали зорі. У нашому садочку, маленькому, як і все, чим ми володіли, за винятком нашого кохання і нашого щастя, було темно і тихо. Я сновигав між клумбами братків, висаджених рукою твоєї

1 ... 4 5 6 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Емілі з Місячного Серпа» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі з Місячного Серпа"