Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– І цими плодами будемо ми, – сухо додав четвертий.

Раптом заговорив другий чоловік, посунувшись на стільці так, що той аж рипнув під його вагою:

– Але до чого ці розмови? Імперія не може перемогти, чи не так? Є гарантія Селдона, що ми зрештою створимо Другу Імперію. Це лише інша криза. До цього їх було вже три.

– Так, інша криза! – розмірковував Форелл. – Але що стосується перших двох, був Сальвор Гардін, який вів нас; у третій – Гобер Меллоу. А тепер кого ми маємо?

Він похмуро глянув на інших і продовжив:

– Закони психоісторії Селдона, на які так зручно покладатися, ймовірно, мають одну важливу змінну величину – певну ініціативу з боку самого народу Фундації. Його закони допомагають тим, хто допомагає собі сам.

– Є й інше прислів’я, – сказав третій. – Час створює людину.

– Не можна покладатися лише на це, – пробурчав Форелл. – Отже, я вважаю, що треба діяти так. Якщо це четверта криза, то Селдон її передбачив. Якщо він її передбачив, то її можна подолати, а отже, має бути спосіб, як це зробити.

– Зараз Імперія сильніша за нас. І завжди такою була, але це перший раз, коли ми зіткнулися з небезпекою її прямого нападу, і тому її сила стає ще загрозливішою. Якщо її можна перемогти, то як і у попередніх кризах, це має бути інакший метод, аніж просте застосування сили. Ми мусимо виявити ахіллесову п’яту нашого ворога і завдати йому удару саме туди.

– І що ж це за ахіллесова п’ята? – спитав четвертий. – Ви прагнете висунути якусь теорію?

– Ні. Я ось до чого веду. Наші великі лідери в минулому завжди бачили слабкі місця ворогів і цілилися саме туди. Але зараз…

У його голосі прозвучала безпорадність, і якусь мить ніхто не наважувався докинути свій коментар.

Потім четвертий сказав:

– Нам потрібні шпигуни.

Форелл повернувся до нього.

– Слушно! Я не знаю, коли нападе Імперія. У нас може бути час.

– Гобер Меллоу сам літав до імперських володінь, – натякнув другий чоловік.

Але Форелл похитав головою.

– Насправді не зовсім так. Всі ми вже не юні і занепали на силах через цю бюрократію та адміністративні справи. Нам потрібна молодь.

– Незалежні торгівці? – спитав четвертий.

Форелл кивнув і прошепотів:

– Якщо ми ще маємо час…

Коли увійшов помічник, Бел Ріос покинув роздратовано міряти кроками кімнату і з надією глянув на нього:

– Є щось про «Зірочку»?

– Жодної звістки. Розвідувальна група обнишпорила весь космос, але прилади нічого не виявили. Командир Юм повідомив, що флот готовий негайно напасти й помститися за них.

Генерал похитав головою.

– Ні, не за патрульний корабель. Ще рано. Скажіть йому подвоїти… Зачекайте! Я напишу повідомлення. Зашифруєте і надішлете прихованим каналом.

Говорячи це, він черкнув текст на папірці і вручив офіцерові.

– Сивеннець ще не прибув?

– Ще ні.

– Добре, простежте, щоб його привели сюди, щойно він з’явиться.

Помічник рішуче віддав честь і пішов. Ріос знову почав кружляти кімнатою.

Коли двері відчинилися вдруге, на порозі стояв Дуцем Барр. Крокуючи за помічником, він повільно зайшов до яскравої кімнати, стелю якої прикрашала голографічна модель Галактики, у центрі якої стояв Бел Ріос у польовій формі.

– Добрий день, патрицію! – Генерал ногою посунув стілець і жестом наказав помічнику йти, додавши: – Ці двері мають залишатися зачиненими, доки я їх сам не відчиню.

Він стояв перед сивеннцем, розставивши ноги і заклавши руки за спину, і балансував, повільно розгойдуючись на п’ятах.

А потім раптово додав:

– Патрицію, ви вірний підданий Імператора?

Барр, який досі байдуже мовчав, насупився й ухильно відповів:

– У мене немає жодних підстав любити імперську владу.

– Але ж це зовсім не означає, що ви стали б зрадником.

– Це так. Але не бути зрадником ще не означає мати намір стати активним помічником.

– Зазвичай це саме так. Але якщо ви відмовитеся допомогти нам у цій справі, – неквапливо сказав Ріос, – це буде вважатися зрадою і ставлення до вас буде відповідне.

Барр спохмурнів.

– Залиште ці словесні кийки для своїх підлеглих. Мені буде достатньо простої фрази про ваші бажання й потреби.

Ріос сів, схрестивши ноги.

– Барре, у нас була з вами дискусія півроку тому.

– Про ваших чарівників?

– Так. Ви пам’ятаєте, що я намірявся тоді зробити.

Барр кивнув. Його руки безсило лежали на колінах.

– Ви збиралися навідатися до їхніх кубел, і ці чотири місяці були у від’їзді. Ви їх знайшли?

– Знайшов? Так, я це зробив, – застогнав Ріос. Він говорив, стиснувши губи. Здавалося, він ледь стримується, щоб не заскреготіти зубами. – Патрицію, вони не чарівники, вони дияволи. Вони так само незмірно далекі від релігії, як зовнішні галактики від нас. Тільки уявіть собі! Це світ завбільшки з носовичок, із ніготь; із такими дрібними ресурсами, малою енергією та геть мікроскопічним населенням, що й на найвідсталіші забрьохані префектури Темних Зірок не вистачить. Але попри це там настільки гордий та амбітний народ, що поволі та систематично втілює мрію про правління Галактикою.

Та вони настільки впевнені у собі, що навіть не поспішають, рухаються спокійно, флегматично, бо їм потрібні століття. Вони неквапливо ковтають цілі світи, проповзають крізь зоряні системи ліниво та самовдоволено.

І вони успішні. Немає нікого, хто зупинив би їх. Вони створили мерзенну торгову спільноту, що сягає своїми мацаками в інші системи далі, ніж наважуються зайти їхні іграшкові кораблі. Їхні торгівці – так себе називають їхні агенти – пробираються на багато парсеків.

Дуцем Барр спинив цей вир гніву.

– Де в цій інформації правда, а де лише ваша лють?

Солдат перевів подих і заспокоївся.

– Мене не засліплює лють. Скажу вам, я був у світах, що ближчі до Сивенни, ніж до Фундації, і там Імперія вже стала далеким міфом, а торгівці – живою правдою. Нас самих помилково визнали за торгівців.

– Це вам представники самої Фундації сказали про те, що вони прагнуть правити Галактикою?

– Сказали? – Ріос знову розлютився. – Та річ не в тому, що мені сказали. Чиновники нічого не кажуть. Вони говорять виключно про бізнес. Але я спілкувався зі звичайними людьми. Я збагнув ідеї простолюду, їхню доктрину «явного призначення»[3], їхню непохитну віру у велике майбутнє. Такі речі не замаскуєш; цей загальний оптимізм вони навіть не намагаються стримувати.

Сивеннець не приховував свого задоволення.

– Ви можете