Читати книгу - "Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я цього не говорив.
— Так хулі пантуєшся?
— Я хотів сказати, що всі ми придурки.
Вони ще кілька секунд пережовують мої слова, Бідон несподівано заливається сміхом, який підхоплює Мишка.
— Придурки, — дивним голосом повторює вона. Знову тиша.
їхнє поглинання їжі нагадує сплячку, бо всі сидять наче непритомні. Першим очунює легким покашлюванням Булавка, дістає з пачки губами цигарку. Голодними очима пасе Мишку і збиває попіл на підлогу.
— Чьо не жереш? — запитує у мене.
— Не хочу.
Тюля зводить брову і каже, що є кілька ложок тушонки і хліб. Знизую плечима і відповідаю, що за інших обставин можливо би й прилучився. Присутні насторожуються, а Мишка запитує, про які ще такі обставини йдеться.
— Після парку не хочу.
— Ти що, святий? — озивається Булавка, дебільно посмикуючи головою, і регоче, але під пильним поглядом Тюлі раптово замовкає. Потім підходить зі свічкою в руці до Мишки, наближається устами до її вуха. Вони підводяться і віддаляються у сусідню кімнату, вхід до якої завішаний старим покривалом.
— Обережно, там вода. Від дощу затопило. Ідіть по дошці.
До нас долітає легкий сміх і плюскіт — певно ненароком ступили у калюжу, а потім чути, як риплять пружини — сіли на залізне ліжко.
Думаю про мертвого. Господи, яким лайном ти нас випробовуєш?
Закурюю і дивлюся на Рому.
Вона, втупившись у стелю, облизує язиком губи і тримає Тюлю за руку.
Про що вона думає? Може, також усе розуміє? А що думають ці придурки? Бідон придавлений — боїться, сцикун, — значить ще не пропав, бо коли боїшся — хочеш вижити, тому зважуєш. Вася — на морозі, даун вузьколобий. Тюля… той ніколи не розкриє свого нутра, бо це слабкість. Зрештою, від нього іншого чекати й не треба. Але хіба це має значення?
Чути розмову Булавки і Мишки у сусідній кімнаті (покривало, яке служить дверима, висить поруч). Вася наполегливо, наче маніяк-початківець, ламає мантелепу, здається, настирливо просить… тільки ніяк не можу второпати, про що саме. У мене мало не стає волосся дибки — він просить попестити пісюна, але вона опирається і відмовляє. Кілька хвилин за ширмою вовтузяться, перешіптуються. Вася знову просить «взяти його губами» — у голосі бринять нотки відчаю й жалю, — але Мишка пропонує що завгодно, тільки не це. «Стань на коліна», — досить виразно шепоче він їй і після цього пружини оживають у ритмі рип-рип.
4— Треба викинути наше взуття, — звертається до всіх Тюля.
— Нафіга? — запитує Циркуль.
— Як «нафіга»? По цих фірмових кросах тебе швидко спалять.
— А до чого тут мої кроси?
— Ти шо, придурок? — дивиться на нього Тюля. Пауза.
Присутні уважно за ними спостерігають. Панує гнітюча атмосфера.
— Тюля, ми так не домовлялися, — гасить цигарку Циркуль.
— Ти про шо?
— Бублики з тачок знімати, чортів на золотішко і шмотки пробивати — це нормально. Але ж якого бена вбивати?
— Ми його не вбивали, — глибоко затягується він.
Рома раптом підводиться, опираючись на лікті, і благає їх припинити, на сьогодні досить цих пригод і розмов, від цього ж може дах поїхати, чуєте, досить, можна вже захлопнути свої хліборізки і помовчати. — Ти його в голову косими[1] копав? Копав. Нахєра, питається? Ти ж йому в око засадив…
Тюля зривається і хапає Циркуля за шкірки, вони голосно й дико лаються, шарпаючи одне одного. Рома, я і Бідон одразу просимо їх заспокоїтися. Несподівано Тюля чіпає Циркуля за праву руку і робить кидок через себе, той з гуркотом падає на підлогу, зачепивши ногами тумбочку з порожніми алюмінієвими мисками та виделками. Намагаємося їх роз'єднати. Проте Тюля з усієї сили копає лежачого в бік, від чого той глухо стогне і хапає ротом повітря, наче рибина, викинута на берег. Потім пропонує Гріші вийти нагору і поговорити, той пасивно підкоряється, важко підводиться, і я бачу на його очах сльози.
Рома, заціпенівши від страху, гаряче просить більше його не бити. Однак Циркуль і Тюля підіймаються по драбині нагору і невдовзі зникають у темряві.
— Я йду за ними, — підскакує Бідон і теж пнеться по драбині. Але з ним діється щось незрозуміле, він зупиняється, наполовину видершись із підвалу і завмерши, наче під час солдафонської муштри. Гнівний голос Тюлі наказує Бідону не пхатися не у свої справи, той виправдовується і замовкає.
Через десять хвилин із сусідньої кімнати виходять Булавка і Мишка, в якої розпатлане волосся. Вона поправляє на собі одяг, підходить до Роми, запитує про самопочуття.
Вася звертається до Бідона:
— Що за двіжуха? Шум, крики…
— Не порозумілися, — відповідаю йому.
— Хулі тут мозги парити, на? Що сталося, то й сталося, — ходить Вася по кімнаті, шукаючи пачку цигарок, і як завжди смикає головою. — Мені лічьно по-барабану: скоро звідси звалюю.
Він ще кілька хвилин несе повну лажу з нахабним переконанням, що йому за той жахливий вчинок у парку нічого не буде. Мені стає сумно.
Хочу сказати, що навіть якщо ти, придурку, уникнеш суду, то це не означатиме, що уникнеш кари. Зло — це така фішка, яка про себе може нагадати через багато років: важкою хворобою або несподіваною трагедією. Але, дивлячись у каламутні очі Булавки, на його зухвалу посмішку, усвідомлюю, що з ним на такі теми краще не говорити, бо це теж саме, що спілкуватися з глухонімим, не маючи при тому рук, якими можна було хоча б жестикулювати. Це ж треба — вродитися таким повним дурбеликом! У його черепі, мабуть, тільки гниди і піндраки. От придурок!
Рома манить мене легким жестом.
— Я брала в Інги книжку для абітурієнтів. Хочу повернути через тебе. Ти не проти?
— З радістю.
— Тоді зателефонуй мені днями. Добре?
— Да.
Рома на мене пристрасно дивиться.
— Завтра знайомлюся з батьками Інги, признатися, почуваю себе не зовсім упевнено, не уявляю, чи сподобаюся їм. Ти ж знаєш, які вони інтелігенти…
— Ти йдеш до неї додому? — підскакує до нас Вася. — Це просто здорово! Знаєш, як би в такій ситуації поступив справжній митьок[2], на? Hoy? Він би чисто вдушив, на, плящину портвейну перед дверима, потім натиснув на дзвінок, його б потім чисто люб'язно запросили, на, до квартири, подали б чай, цукерки, печиво, все те, на що здатні добропорядні господині, а ще через десять хвилин митьок повільно відрубався б і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто уповільненої дії, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.