Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов 📚 - Українською

Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Туманність Андромеди" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 89
Перейти на сторінку:
підвелася, дбайливо склала довідкові аркуші і погасила світло, лишивши тільки тьмяне зелене освітлення вздовж панелей з приладами й годинниками. Зореліт ішов зовсім спокійно в цілковитій пустоті простору, огинаючи своє велетенське коло. Рудоволоса астронавігатор нечутно зайняла своє місце біля «мозку» величезного корабля. Як завжди, тихо співали прилади, настроєні на певну мелодію, – найменше порушення відгукнулося б фальшивою нотою. Але тиха мелодія бриніла в потрібній тональності. Колинеколи повторювалися неголосні удари, схожі на звуки гонга, – це вмикався допоміжний планетарний мотор, що скеровував курс «Тантри» по кривій. Грізні анамезонні двигуни мовчали. Спокій довгої ночі панував у сонному зорельоті, наче й не було серйозної небезпеки, що нависла над кораблем і його мешканцями. Осьось у рупорі приймача залунають довгожданні позивні, і два кораблі почнуть гальмувати свій неймовірно швидкий політ, зблизяться на паралельних курсах і, нарешті, точно зрівняють швидкість і немовби ляжуть поряд. Широка трубчаста галерея з’єднає маленькі світи обох кораблів, і «Тантра» знову набере своєї велетенської сили.

У глибині душі Ніза була спокійна: вона вірила своєму командирові. П’ять років мандрівки не були ані довгими, ані стомливими. Особливо після того, як до Нізи прийшла любов… Але й раніше захоплюючі, цікаві спостереження, електронні записи книжок, музики та фільмів давали можливість безперервно поповнювати свої знання і не так відчувати втрату своєї прекрасної Землі, що зникла, як піщинка, в глибинах безмежної темряви. Супутники були людьми величезних знань, а коли нерви втомлювались од вражень або від довгої напруженої праці… що ж, у тривалому сні, який підтримувався настроюванням на гіпнотичні коливання, великі відрізки часу провалювались у небуття, пролітали вмить. І поруч з коханим Ніза була щаслива. Її хвилювало тільки усвідомлення того, що іншим і особливо йому, Ергу Ноору, було важче. Коли б тільки вона могла!.. Ні, що може молодий, зовсім іще недосвідчений астронавігатор поруч з такими людьми! Але, може, допомагала її ніжність, постійне напруження доброї волі, гаряче бажання віддати все, щоб полегшити цю важку працю.

Начальник експедиції прокинувся і підвів обважнілу голову. Рівна мелодія звучала так само, як і раніше, і все так само її час од часу порушували поодинокі удари планетарного двигуна. Ніза Кріт стояла біля приладів, трохи схилившись, з тінями втоми на юному обличчі. Ерг Ноор кинув погляд на залежний годинник[14] зорелітного часу і одним пружним ривком підхопився з глибокого крісла.

– Я проспав чотирнадцять годин! І ви, Нізо, не розбудили мене! Це… – Він осікся, зустрівшись з її радісною усмішкою. – Зараз же відпочивати!

– Можна мені поспати тут, як ви? – попросила дівчина.

Вона побігла по їжу, вмилась і влаштувалась у кріслі.

Блискучі, обведені темними колами її карі очі крадькома стежили за Ергом Ноором, коли той, освіжений хвильовим душем, зайняв місце біля приладів. Перевіривши показання індикаторів ОЕЗ – охорони електронних зв’язків, він швидко почав ходити туди й сюди по кабіні.

– Чого не спите? – владним тоном спитав він астронавігатора.

Дівчина тріпнула рудими кучерями, які вже треба було підстригти, – жінки в позаземних експедиціях не носили довгого волосся.

– Я думаю… – нерішуче почала вона. – І зараз, на грані небезпеки, схиляюся перед могутністю і величчю людини, що проникла далеко в глибини просторів. Для вас тут багато звичного, а я вперше в космосі. Подумати тільки – я учасник грандіозного шляху через зірки до нових світів!

Ерг Ноор ледь посміхнувся і потер чоло.

– Я повинен вас розчарувати, точніше, показати справжній масштаб нашої могутності. Ось, – він зупинився біля проектора, і на задній стіні приміщення з’явилася світна спіраль Галактики.

Ерг Ноор показав на ледь помітну серед навколишнього мороку розкуйовджену крайню гілку спіралі з поодиноких зірок, що здавалися тьмяним пилом.

– Ось пустельна область Галактики, бідна на світло і життя окраїна, де знаходиться наша Сонячна система і ми тепер. Але й гілка, бачите, тягнеться від Лебедя до Кіля Корабля і, крім того, що вона загалом віддалена від центральних зон, містить у собі ще й затемнюючу хмару, ось тут… Щоб пройти вздовж цієї гілки, нашій «Тантрі» потрібно буде близько сорока тисяч незалежних років. Чорну прогалину пустого простору, що відокремлює нашу гілку від сусідньої, ми перетнули б за чотири тисячі років. Бачите, наші польоти в безмежні глибини простору – це поки що тупцювання на крихітній плямочці, діаметром у півсотні світлових років! Як мало знали б ми про світ, коли б не могутність Кільця! Повідомлення, образи, думки, надіслані з непереможного для людського короткого життя простору, рано чи пізно долітають до нас, і ми все більше пізнаємо віддалені світи. Все більше нагромаджується знань, і ця праця відбувається безперервно.

Ніза принишкла.

– Перші міжзоряні польоти… – задумливо вів далі Ерг Ноор. – Невеликі кораблі, які не мали ні швидкості, ні потужного захисного устаткування. Та й жили наші предки вдвічі менше за нас – ось коли була справжня велич людини!

Ніза рвучко підвела голову, як завжди, коли була незгодна.

– Потім, коли знайдуть інші способи перемагати простір, а не ломитися навпростець крізь нього, скажуть лро вас – от герої, які завоювали космос такими первісними засобами!

Начальник експедиції весело всміхнувся і простягнув руку до дівчини:

– І про вас, Нізо!

Та спалахнула.

– Я пишаюся тим, що перебуваю тут, разом з вами! І ладна віддати все, щоб знову і знову побувати в космосі.

– Я це знаю, – замислено мовив Ерг Ноор, – але не всі так думають!..

Дівчина жіночим чуттям зрозуміла думки начальника. В його каюті є два стереопортрети в чудовому фіолетовозолотавому кольорі. На обох – вона, красуня Веда Конг, історик стародавнього світу, з прозорим поглядом блакитних, як земне небо, очей під крилатим помахом довгих вій. На одному засмагла, з сліпучою посмішкою і піднятими до попелястого волосся руками. На другому – заливається сміхом, стоячи на мідній корабельній гарматі – пам’ятнику сивої давнини.

Хвиля піднесення спала, і Ерг Ноор повільно сів проти астронавігатора.

– Коли б ви знали, Нізо, як жорстоко доля зруйнувала мою мрію там, на Зірді! – раптом глухо сказав він і обережно поклав пальці на рукоятку пуску анамезонних двигунів, немов хотів гранично прискорити стрімкий біг зорельота.

– Коли б Зірда не загинула і ми могли дістати пальне, – вів далі Ерг Ноор у відповідь на німе запитання співрозмовниці, – я повів би експедицію далі. Так ми домовлялися з Радою. Зірда повідомила б на Землю, що треба, а «Тантра» пішла б з тими, хто захотів би… Всіх інших узяв би «Альграб», якого після чергування тут викликали б до Зірди.

– А хто ж лишився б на Зірді? – обурено вигукнула дівчина. – Хіба

1 ... 4 5 6 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"