Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

1) Совітський уряд згоджується на військову конвенцію проти Денікіна як перший крок порозуміння з нами,

2) Совітська республіка готова очистити певні території для зайняття їх нашими військами з тим, що на тих територіях не буде переслідувано большевиків,

3) В разі нашої на те згоди треба вислати з обох сторін уповноважених: з нашої до 12 большевицької армії, з їхньої — до нашої армії, яка розташована найближче до совітського фронту,

4) Після того починаються політичні переговори.

Пляттен заявив, що резолюцію Центр. Комітету комуністичної партії він залишив у командувача 12 армії Муралова, від якого привіз дозвіл на приїзд наших делеґатів. Муралов, — казав він, — має наказ Троцького видати нам після того, як обміняємося делеґатами, 20 тисяч крісів з набоями (по тиеячі на один кріс), 12 нових гармат і потрібну кількість кулеметів та набоїв.

Про зміст доповіді Пляттена я негайно повідомив Директорію і Петрушевича. Запропоновані умови буди прийняті. В порозумінні з Петрушевичем, з яким відносини знов унормувалися, наш уряд негайно вислав військову делеґацію в складі Гдадкого, Красовського й Неїла.

Взагалі приїзд Пляттена з Москви сприятливо вплинув на Петрушевича. Ще в більшій мірі, як давніше, він почав схилятися до тієї думки, що іншого виходу немає, як те, щоб битися з Денікіном, зліквідувавши одночасно фронт проти бельшевиків. В такому дусі тісної співпраці з наддніпрянським урядом він висловився й на державній раді, що саме в день приїзду Плятгена відбулася в Кам'янці».

Тим часом большевики стали відтискати Денікіна на південь і не потребували нашої співпраці. Вони й не спішили реалізувати свої пропозиції, зроблені нашому урядові. За десять днів після виїзду нашого уряду з Кам'янця, 26 листопада 1919 р. відбулася нарада уряду з Петлюрою в Староконстантинові, де вирішено дальше відступати перед Денікіном на північ у напрямі Бердичева, з метою: якнайшвидше ввійти в безпосередній контакт з большевиками. Це, за словами Мазепи, мав бути останній крок для продовжування нашої боротьби реґулярним фронтом. Та любарські події (бунт Волоха, Божка й Данченка проти уряду й пограбування державної скарбниці — Н. Г.) перешкодили цьому задумові. В Новій Чорториї наступила ліквідація нашого фронту, Петлюра виїхав до Варшави й перед тим заявив Мазепі, що єдиним рятунком для нашої армії є її союз з большевиками. Але його (Петлюри) особа буде на перешкоді цьому. Тоді вислано другу делеґацію до большевиків, до Житомира на переговори; а незабаром третю в складі сотника Петрика й чот. Веремієнка — до Козятина.

Про тодішні думки серед нашого вояцтва Мазепа каже:

«Хоч большевики не звертали ніякої уваги на всі ці наші делеґації й продовжували наступати на Україну, але військові, особливо галичани, настоювали на тому, що, мовляв, треба ще раз послати своїх делеґатів для переговорів з большевицьким військом. Віра в можливість порозуміння з північним ворогом все ще не покидала наших військових, як і політичних діячів».

Генерал Осип Микитка (останній нач. вождь УГА)

В половині грудня я прибув до Вінниці й подався до команданта міста отамана Петра Бубели, якого я добре знав з часів нашої праці в Державному Секретаріяті Військових Справ у Станиславові. Він повідомив мене, що генерал Ціріц уже знає про мій приїзд і передав йому (Бубелі) наказ для мене: негайно зголоситися в Ціріца, в Нач. Кмді. Генерал плянує вислати мене до Миколаєва, к. Одеси, де я маю провадити за планами Ціріца реорганізацію УГА, що буде там концентруватися. Бубела поінформував мене також, що Нач. Кмда задумує відступати на південь разом із військом Денікіна (групою ген. Бредова), а тисячі хворих стрільців і старшин УГА залишити на місцях на поталу долі. Тому група старшин при Нач. Кмді, що не погоджується з її плянами, створила таємну Колеґію, яка має протидіяти Нач. Кмді, відірвати УГА від Денікіна — проти волі командувачів-генералів, Микитки й Ціріца, а на всякий випадок нав'язала вже контакт з большевиками.

В дальшій розмові Бубела запропонував мені взяти участь у засіданні Колеґії, що саме того дня ввечері мало відбутися, і ми погодилися на те, щоб я покищо законспірувався перед Ціріцом. На моє питання, чи Колеґія має такий вплив, щоб керувати справами УГА, Бубела відповів: «Поправді кажучи, — ні. Ми намагаємося впливати на корпуси через наших довірених старшин, але досі нам не вдалося ніодне потягнення. Отже, в практиці наші впливи рівняються нулеві».

Увечорі того ж дня члени Колеґії зібралися на кватирі одного з них. Найперше я поінформував зібраних про те, що діялося в Любарі. Чорториї, Хмельнику й Літині, про постанову старшин корпусу СС-ів, на внесок Отмарштайна, не брати участи в зимовому поході ген. Павленка, бо це, на думку внескодавця, неповажна справа й не може дати поважних наслідків. Партизанським рейдом не може кінчатися відбудова нашої держави, радше могла б ним зачинатися.

В дискусії над становищем військ України в цю пору стверджено, що ні УГА, ні Дієва Армія УНР не становлять такої сили, яка могла б провадити якісь воєнні операції. УГА є, по правді, великим шпиталем і мусить упасти в руки тих військ, які вступлять у район її розташування. Єдиним рятунком її був би договір з большевиками, що зближаються до УГА. Якщо ж вони захоплять її в полон, то це скінчиться повною катастрофою для галичан. Тому Колеґія сконтактувалася вже з Хвилею, головою законспірованого подільського губпарткому КПбУ.

Дмитро Паліїв, який досі, на доручення Колеґії старшин, вів переговори з А. Хвилею, заявив, що він настільки скомпромітований в очах Хвилі, що продовжувати з ним розмов не може. Хвиля йому вже зовсім не довіряє. Члени Колеґії стали розглядатися за новим кандидатом для переговорів. Остаточно вибір упав на мене, бо я, мовляв, не скомпромітований в очах большевиків тому, що під час союзу УГА з Денікіном не був при ній. Після докладніших вияснень Палієва про дотеперішній перебіг його розмов з