Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

То відповісти їм, що річ іде

О волю гуцулів. А кінні два

Післанці най стоя напоготові -

Се про случай, єсли би треба було

Від мене з листом князя здоганяти.

До діла ж!

Усі направо і наліво - пріч.

І похід мій розпочатий.

Кому на зиск? Кому знов на утрату?

Заслона

ПОДРЯ

Розвалини одного монастиря або замку при гостинці. Ватрак находиться в однім побочнім закамарку - але так, що лиш блиск огню відбиваєсь і цілу подрю освічає. Спереду, направо і наліво - великі скрині на ногах, котрі также яко столи служя. Попри скрині - стільці (крісла). На правій скрині - великий єгипетський папірус і усілякий знахарський наряд, а на лівій скрині - дзеркало і усілякі дівочі оздоби. Ніч. На обох скринях стоя старосвітські каганці, але не засвічені.

Довбуш і Джимір надходя з лівого боку і стають на гостинці.

Джимір

Як Джимір звуся, сего я не знав!

То Дзвінка - щоб убійниця!?

Довбуш

Чи ж нє?

Хіба старого Дзвінку Штефана́ не

Она строїла?

Джимір

Дуже може бути!

А вїдки ж ти се знаєш?

Довбуш

А від Чори.

Джимір

Від того знахаря доньки, що він

У сих розвалинах живе?

Довбуш

Від неї.

Джимір

Богдай же ж тих дівок!.. Але яку

Циганочка могла причину мати

Тобі се уповісти?

Довбуш

Й ти питаєш!..

Хіба дівочі нісенітниці

Мені у голові? Досить на тім:

Вертаючи, трудний, раз з полювання,

Сів припочить я у отім шатрі.

Тогді мені циганочка хороша

Про Дзвінку і вповіла.

Джимір

Ха-ха-ха!

Та і воробчика імила в сітку!..

Довбуш

Ти що се кажеш, Джимір!?

Джимір

Дивно ти?

Мені знов - ані раз! Хіба не має

Кожда краса тебе на аркані?

Довбуш

О, що б я міг на се ти відповісти:

Якби мені самому ся любило!..

А так... О, се недоля моя крайна,

Котра мене в нещастє ще вжене

Так, як мене она уже угнала

Убійниці в пекольні єї шпони!..

А люди ще дивуються, що я

Жіноче сватанє ненавиджу

Гірш чорта!..

Джимір

Задля того ж і мені

Се дивно, як се сватане циганки

Тя не обурило?

Довбуш

Ти що се кажеш!?

То й Чори приятельство - має бути

Таке-то сватанє?

Джимір

Що ж іншого?

Хоть хитре і не впрост - але однако

Жіноче сватанє.

Довбуш

(обурений)

О, се она

Попам’ятає!

Джимір

Що попам’ятає?

Одного дурня, що попавсь в капкан?

Она не з тих дурних!

Довбуш

А як той дурень

Дурителя одурить?

Джимір

Вже тогді,

Як у капкан попався? Бідний дурень!..

Але вже доста тих дурниць нам на

Сегодне, а тепер послухай друга

І гуцула: невіста слабодушна -

І слабодушності судилася,

Відколи світ і доки сего світа;

Але коли кріпкий, желізний муж

Не може окротити своє серце -

Не може окротить єго як муж,-

Для чого ж жінка свої слабості

Би мала ся встидати? Задля того ж

Мовчи мені о мсті і о відплаті,

Бо меш до жуса ще і злодій зватись!

(Пріч.)

Довбуш сам.

[Довбуш]

Жіноча слабодушність? Стокрот душ!!

А та прехитрість, та диявольська,

Котров они пекольні свої мрежі

На серце мужа мечуть,- звесь се также

Жіноча слабодушність? Узи чорта!

І то найгіршого з усіх чортів!!

Але й від сих потрафить кріпкий муж

Ся скорше вирвать,- як від тих, що їх

Несита та безвстидниця на него

Накине, наче хитрий всадник той

На комоня узду, аби єго

До втому, до загину аж заїхать!

А се у него слабодушність звесь?

Пекольні сіті! Узи аду! Га!..

Я рад на се пристану: того мужа

Назвати жусом і нікчемником,

Котрий аж доти слідить за невістов,

Аж доки ю з розуму не зведе,-

Такий не варт у мене й скотом зватись!

Але єсли він хитрість перехитрить

І душеловицю в саму ту сіть,

Що зажда їй скверна на него верже,

Іме,-

Оце у мене муж ся називає!

І сеї віри я не покидаю!

(Пріч.)

Чора. Зараз відтак Соя.

Чора

(оберемок ріща на плечу. Она го кидає у ватрак, а сама сідає відпочити)

О Ізідо! Як батько мій лиш може

Над своїм тим хрестом в одно-одно

Так побиватися!..

Соя

(ще надворі)

Чи дома, Чоро?

Чора

Нещасна Соя! Дома - увійди!

Соя

(в’язка зілля і збанок у руках, уходить)

Твій батько дома?

Чора

Нє ще. От тепер

Що відвела його до головиці.

Соя

А ти єго ще не питала про

Єго той хрест?

Чора

Ще нє! Та й нащо ми?

Соя

Аби лиш знати, доню! Щоб лиш знати!

Бо чоловік повинен всего знати,

Недбайлице одна! І нині ще