Читати книгу - "Цимбелін, Шекспір Вільям"

А ні — тоді краса
На вітер розпуска свої принади
Для вітрогонів.
Якімо Ось від неї лист.
Постум У ньому вісті добрі?
Якімо Певно, так.
Філаріо Чи при дворі британському не стрівся
Тобі Кай Луцій?
Якімо Готували зустріч
Його посольству.
Постум
(читає листа)
Тут усе гаразд!
А чи переливається-ряхтить
Мій діамант, як завше? Чи для тебе
Скаламутнів?
Якімо Якби його програв,
Розплачувався б золотом за втрату.
А от для тої нічки я б і двічі
В Британію поїхав! Я й незчувся,
Як промайнула й виграла мені
Цей перстень.
Постум Не бреши. Мій діамант
Твердий.
Якімо А жіночка твоя — м'яка!
Постум Програв заклад, то не блазнюй — не жарти!
Затям собі: ми більш уже не друзі.
Якімо Ні — побратими! Це в угоді нашій
Записано. Коли б не ночував
Я в жіночки твоєї, ти ще міг би
Про докази питати. А тепер
Знай, що вона належала мені.
Ти це дозволив, а вона схотіла,
І з насолодою я вволив волю
Усіх. І виграв перстень.
Постум Доведи,
Що віддалась вона тобі, синьйоре,
І перстень — твій, і ось моя рука,
А ні — обріжуть цю балаканину
Мечі безжальні, мій і твій, щоб потім
Одного з нас не стало чи обох.
Мечі в крові валятимуться поруч.
Якімо Про те, що сталось, розповім так близько
До істини, як тільки зможу. Згодом,
Як сумніватимешся, все до слова
Присягою скріплю.
Постум Розповідай.
Якімо Спочатку — спальня. Щиро признаюсь:
Я в ній не спав! Коли тебе частують
Таким — хіба заснеш? Там гобелен
Розкішний. Шовк і срібло, а на ньому
Цариця Клеопатра з пишним почтом
Стрічає римського войовника:
її галера, балдахін, човни,
Барвистий натовп, стяги та фанфари,-
Чудовий витвір рідкісних майстрів.
Все, як живе.
Постум Це справді так, але
Про гобелен міг я тобі сказати
Та й інші.
Якімо Перелічувать дрібниці?
Постум Від них залежить честь твоя.
Якімо Камін
Жаркий в південному кутку. На ньому
Діана, що купається, прекрасна,
Роботи витонченої. Митець
Хіба що мови не зумів їй дати:
От-от дихне — і ворухнеться мармур,
Постум Це річ славетна, на вустах у всіх,
Ти міг начутися про неї.
Якімо Стелю
Оздоблюють амури золоті.
Забув додати про камін: обабіч
Два срібні купідони пустотливо
Од відблисків підморгують...
Постум її
Улюбленці! Напевно, це тобі
Як гостю, показали. То не доказ,
Запам'ятав предмети, та й усе.
Заклад твій програний.
Якімо Ти зараз збліднеш.
(Дістає браслет)
Ось це — ні, не торкайся! — впізнаєш?
Поглянь-но ще раз: пречудова пара
Твоєму персневі. Ось так!
Постум О боже!
Дай подивлюся зблизька! Наче той,
Що я подарував.
Якімо А я їй вдячний
За подарунок! Так, це той браслет.
А як вона його з руки зняла
І простягла: "Бери!" (Мені той жест
Дорожчий, ніж браслет) і так, між іншим,
Докинула: "Колишній подарунок".
Постум Зняла, щоб передав мені?
Якімо Про це
Написано в листі?
Постум О ні, ні, ніі
Все правда! Перстень твій,
(Простягає перстень)
Геть! Геть з очей!
Цей діамант, неначе василіск,
Мене злим оком пропікає! Честі
Нема там, де краса, і вмерла правда
У вихованні; а любов — повія,
Де поблизу є ще один мужчина.
Жіночі всі присяги і чесноти —•
Ніщо! Все брехні! Брехні!!
Філаріо Почекай!
Візьми назад свій перстень! Не програв
Його ти. Може, згублено браслет
Або підкуплена служниця вкрала?
Постум А й справді! Так, лиш так тобі дістався
її браслет, Дай перстень. Доведи,
Що з нею спав. Прикмети потайні
На тілі — от де доказ! А браслет —•
Украдений безчесно.
Якімо Присягаюсь
Юпітером: я брав його з руки
Твоєї жінки.
Постум Він заприсягнув!
Ви чули? Він поклявсь! Бо каже правду.
Той перстень — твій. Нізащо не могла
Згубить браслета. Не могли украсти
її найвідданіші, чесні слуги,
Для кого? Для чужинця? Ні, ніколи!
Вона товклася з ним; браслет при них
В час ігрища побрязкував. Ти їй
За нього заплатив ім'ям повії.
Бери ще й перстень до усіх чортів
У псяче тирлище!
Філаріо Терпіння, пане!
Незаперечності нема тут!
Постум Цитьте!
Вона з ним кліщилася!
Якімо Може, вам
Ще докази потрібні? На груді
У неї родимка — коло соска,
Прегорда, що усілась там. За те
Дісталось їй від мене! Цілував
І, пересичений, знов голоднів.
Червона плямочка. Ти не забув?
Постум Вона оповіщає іншу пляму,
Потворнішу, ніж пекло.
Якімо Далі?
Постум Ні!
Від арифметики твоєї нудить.
Чи раз, а чи мільйони...
Якімо Присягать?
Постум Не треба! Бо тенер уже й божися,
Що не було цього, то не повірю.
Уб'ю, коли брехатимеш, що ти
Мені не вставив роги,
Якімо Не перечу.
Постум Коли б мені потрапила до рук,
Роздер би, розметав би! Так! Поїду
В Британію! При батькові уб'ю,
При всіх! Відразу!
(Виходить)
Філаріо Він знесамовитів.
Ти, бачу, виграв. Поспіши услід,
Бо ще накоїть із собою лиха.
Якімо Я радий помогти.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там само. Інша кімната.
Входить Постум.
Постум Невже усім судилось, щоб жінки
Себе наполовину в нас вкладали,
І кожен з нас — байстрюк? Поважний воїн,
Мій батечко не знав, коли матусі
Сторонній майстер потайним струментом
Встругав мене... Вона була на людях
Цнотлива! Як і ця, моя... О помсто!
Та, що мене повздержливості вчила,
Розкинулася хтиво перед іншим,
Так що й старий Сатурн би розпалився,
Узрівши це,.. Вона — я вірив — чиста,
Сніг, сонцем не цілований! О грязь!
З драгким Якімо! Менш, ніж за годину,
Мов ситий кнур, лиш хрюкнув і поліз
Без перепон! Наткнувся лиш на те,
Чого хотів... Те, замість заховати,-
Вона йому підставила. Невже
І я такий? Ні, ні! В чоловіках
Так не вигулюють гидкі пороки.
Брехня — з жінок; облесливість — від них;
їх підступи; і хтивість — їхня, їхня!
І мстивість — теж, і марнолюбство — також;
Пиха і примхи, злоба і захланність;
Заласні мрії, наклепи, зрадливість,-
Всі вади ті, що мають імена,
Та безіменні, ті, що знає пекло,
Вони в жінках є всі або частково,
Ні, геть усі!
В самій розпусності жінки розпусні,
Хапливо переметливі. Хай світ
Це знає: змалювать, затаврувати
І мстити! Ні. Наплюй на нечисть подлу.
Нехай, як є, лишається їх кодло:
Для них це найпекельніша покара.
(Виходить)

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Британія. Тронна зала в Цимбеліновому палаці.
З одного боку входять Ц и м б є л і н, королева, К л о т є н і вельможі;
з другого — Кай Луці її і ночег.
Цимбелін Тепер скажи, чого бажає кесар.
Луцій Відомо, що славетний Юлій Цезар
(Про нього пам'ять не вмирає й досі
І житиме в віках) скорив цей острів.
Касібелан, твій дядько, що його
Сам Юлій Цезар цінував за доблесть,
Погодився відтоді і довічно
З трьох тисяч фунтів срібла в рік данину
Платити Римові. Останнім часом
Вона затримується.
Королева Що ж, не диво:
її вже не платитимуть.
Клотен Авжеж!
Який не є ваш кесар, він — не Юлій.
В британців є свій край і світ,
За те, що носимо носи, платити
Не хочемо, та й годі.
Королева Незалежність
І славу предків ваших вінценосних,
Володарю й королю, оновіть.
Ми, остров'яни, мужні від природи;
Наш край, немов Нептунів заповідник,
Оточує надійна огорожа —
Ревучі води й урвища скелясті;
А пливуни ковтають геть по щогли
Ворожі кораблі. Що Юлій Цезар
Тут воював — це так; та не про нас
Хвалився потім, що "прийшов, побачив
І переміг". Він (вперше у житті!)
Тікати мусив відсіля з ганьбою,
Побитий двічі; а його суденця
(Дитячі іграшки!) сердите море
Об скелі потовкло, немов крихкі
Шкарлупки, й розметало геть скіпки.
Тоді Касібелан хоробрий ледве
(О доле перемінлива!) не взяв
Самого Цезаря в полон. Звитягу
Британці святкували в граді Луда
Піснями та багаттями до хмар.
Клотен Яку там ще данину?! Наше королівство тепер
могутніше, ніж тоді, до того ж, як я вже сказав, більш не буде та-
ких Цезарів; хай і в інших орлині носи, але не ті пазури.
Цимбелін Дозволь, сину, скінчити матері.
Клотен Є й серед нас багато таких, що поборються, як
той Касібелан! Не кажу, що я такий, але руку маю. Данину!
А з якої речі? От як кесар заслонить від нас сонце рядниною чи
сховає місяць до кишені, тоді й почнемо платить йому за світло.
А за так, пане, ніякої данини. Щоб знали!
Цимбелін Відомо: поки загребущий Рим
Данини тої не накинув, ми
І вільними були, і знать не знали
Захланних Цезаревих домагань,
Що зазіхалися на цілий світ.
Британському хороброму народу
(А він таким себе вважає) час
Скидать ярмо. Ми кесаря звістим,
Що для Британії закони склав
Мульмутій, предок наш, а Юлій Цезар
їх перекроював мечем. Тепер,
Опору маючи у власній владі,
Відроджуємо нашу батьківщину,
Хоч це й розсердить Рим. Закони наші
Країні рідній дарував Мульмутій,
Що перший золоту прийняв корону
І титул короля.
Луцій Жаль, Цимбеліне,
Що маю я на це тобі сказать:
Віднині ворог твій — наш Август Кесар,
Той, в кого королів підлеглих більше,
Ніж челяді у тебе при дворі.
Я оголошую його ім'ям
Війну й розорення тобі. Глядись:
То ураган нестримний! А від себе
За щиру зустріч дякую.
Цимбелін Будь гостем
У мене, Луцію. Мені твій кесар
Дав титул лицарський; у нього я
Всі молоді літа служив. За ратні
Труди там удостоювався честі;
її не відберуть, покіль живу.
Ми не одні: Паннонія повстала,
Далмати піднялись — вони від нас
Не сміливіші.
Луцій Це покаже діло.
Клотен його величність король запрошує вас на учту.
Забавляйтесь у нас день, два і довше. А потім, як вернетеся для
іншої забави,— зустрінемо вас на нашому солоному узбережжі.
Виб'єте нас відтіля — буде ваше; а ні — британські ворони наклю-
ють собі з вас ласощів, от що!
Луцій Так, пане.
Цимбелін Я знаю волю кесаря, а він —
Мою. Тепер запрошуєм ласкаво.
Виходять.
СЦЕНА 2
Інша кімната в палаці.
Входить П і з а н і о, читаючи лист.
Пізаніо Вона — зрадлива? А чому не пишеш,
Яка потвора так на неї клепле?
О Леонате! Що то за чума
В твоє довірливе прокралась вухо?
Чиїх наслухавсь ти речей отруйних?
Невірна? Ні! Карається за вірність.
На неї йдуть напасті, а вона
Таку достойну відсіч їм дає,
Що не під силу жінці, лиш богині.
Хазяїне! Твої талан і доля
Мізерні проти всіх її скарбів.
Тепер думки твої ще більш мізерні
Перед її чеснотами. Убить
Наказуєш, бо присягав на вірність?..
В ім'я добра і честі кров її
Мої умити має руки? Ні!
О ні! Була б то й найвірніша служба —
Я нелюдом не стану...
(Читає)
"Поріши
У Мілфорді. Туди її мій лист
Закличе..." О, який папір підступний:
Чорніший, аніж літери на ньому,
Таке приніс, усміхнено біленький!
Входить І м о г є н а.
Вона. Мовчу.
Імогена . Пізаніо, що чути?
Пізаніо Мій пан прислав листа.
Імогена Чого це — твій?
Найперш він мій, коханий Леонат.
Рука його.