Читати книгу - "Прохач у космосі, Шеклі Роберт"

Давайте судіть його.

Капітан Максіют повернувся до Нетрижера.

— Добродію,— почав він,— ви повинні зрозуміти, що, розглядаючи цю справу, я аж ніяк не зважатиму на свої вподобання. Вас засудила ваша держава, і було б немудро, зухвало й неполітично, якби я скасував той вирок.

— Хай йому біс, як слушно! — зрадів Казанвар.

— Тому я й потверджую вашу кару довічним вигнанням. Але вона має стати ще невблаганніша, ніж досі.

Полковник засміявся з утіхи. Гнійко розпачливо зойкнув. "Бідолаха!" — пробурмотів робот-посудомийник. Нетрижер навіть не ворухнувся й невідступно дививсь на капітана.

— Суд ухвалює,— знову заговорив Максіют,— що злочинець і надалі буде покараний вигнанням. До того ж суд уважає, що перебування злочинця на цій вигідній планеті — розкіш, якої нітрохи не передбачала далекодовзька влада. Отож, Нетрижере, ви повинні негайно покинути цей притулок і повернутись у безмірну космічну порожнечу.

— Так йому й треба,— тішився полковник Казанвар.— Знаєте, капітане, я навіть ніколи не сподівався, що ви на таке здатні.

— Радий, що ви схвалюєте,— кивнув капітан Максіют.— І тому я доручаю вам простежити за виконанням вироку.

— З великою втіхою.

— Я підрахував,— вів далі Максіют,— що, залучивши всіх ваших людей, злочинцеві баки можна заповнити десь за дві години. Після цього злочинець має негайно покинути планету.

— Він полетить у мене ще до вечора,— погрозив Казанвар. І тут йому сяйнуло: — Гей! Пальне в його баки? Таж Нетрижер саме цього й прагнув.

— Суд не цікавить те, чого хоче чи не хоче злочинець,— проголосив Максіют.— Його бажання аж ніяк не впливали на ухвалений вирок.

— Але ж хай йому біс, невже ви не бачите, що даєте йому забратися?

— Я примушую його забратися,— поправив Максіют.— Тут, як бачите, є різниця.

— Ще побачимо, що про це скажуть на Землі,— з ненавистю буркнув Казанвар.

Нетрижер вклонився, засвідчуючи згоду. І, намагаючись не всміхнутися, покинув земний корабель.

Нетрижер злетів, коли споночіло. Разом із ним — відданий Гнійко: позбувшись принуки, він тепер був вірніший, ніж будь-коли. Невдовзі вони були вже в космічних глибинах, і Гнійко спитав:

— Пане, куди ми мчимо?

— До якогось нового й дивовижного світу,— відповів Нетрижер.

— Або, може, до смерті?

— Може,— погодився Нетрижер.— Але, маючи повні баки пального, я про таке й думати не хочу.

Трохи помовчавши, Гнійко проказав:

— Сподіваюсь, у капітана Максіюта не буде через це ніякого клопоту.

— Гадаю, він і сам здатний подбати про себе,— відповів Нетрижер.

На Землі вчинок капітана Максіюта породив чимало дискусій. Щоб оголосити хоч якусь офіційну ухвалу, довелось удруге — вже офіційно — законтактувати з Далекодовгією. Проминути Нетрижерове питання не можна було ніяк, і воно виявилось надто складним для будь-яких поспішних постанов. Про ті події засперечалися юристи обох цивілізацій.

Це забезпечило роботу п'ятистам шести земним і далекодовзьким правникам. Довгі роки висувались аргументи р о і с о а, а тим часом Нетрижер знайшов собі безпечний притулок і здобув загальну повагу серед уменкського народу на далекій околиці зоряного світу.

[1] Женні Лінд (1820 — 1887) — шведська оперна співачка (лірико-колоратурне сопрано).