Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

— А ну пусти! — крикнув він. — Щоб тебе чорти схопили!

Козаки скочили йому на поміч, розкидаючи дітей. Приміщення заповнилося грюком, криками та брязкотом. Але ж, ще до того, як запоріжці дісталися до хмурої постаті ченця, лях відштовхнув Олеся з таким розмахом, що той впав на спину, підголеною головою стукнувся в лаву і майже накрив її ногами. Ще до того, як його товариші дістали бернардина, той схопив худий гаман та з усієї сили притис його до грудей.

— На муки Спасителя нашого, помилуйте! — крикнув той. — Це для дітей…

Горілки та Сисун схопили старого за руки, бажаючи вирвати нещасну здобич. Розірвали рясу, але ж гаманця не були в стані вирвати.

— Тарасе! — захрипів Сисун. — Тарасе, а ну ходи сюди!

Але бандурист навіть не поворухнувся. Козаки застогнали, рвонули ченця за руки, в яких той ховав кошіль, але ж нічого не добилися.

— От же ж курвин син! — крізь стиснуті зуби процідив Олесь та одним швидким рухом вдарив бернардина чеканом по лобі. Чернець крикнув, впав на коліна, але ж гаманця не випустив. Кров полилася на підлогу, стекла на погнилі дошки.

— Віддай дукати! — рикнув Сисун. — Віддавай золото, чортів сину!

Він схопив ченця за плечі. Сопіли, лаялися, хрипіли, але ж хватка поляка була сильнішою за ковану сталь.

Олесь схопив шаблю і наніс удар. Сисун провів ще один. Молодший Горілко вдарив третім, а Морозовицький — четвертим…

— Стійте! — сунувся Тарас між козаків. — Залиште його!

Старший Горілко вбив Вересаєві лікоть під ребра, молодший поправив кулаком у скроню. Тарас зігнувся вдвоє, звалився під лаву і зіщулився на підлозі, тримаючись за живіт.

— Бери золото! — завив Сисун.

— Це ж для дітей! — простогнав чернець. — Помилуйте… Пощадіть…

Залишком сил Горілко відірвав праву руку бернардина від тіла, схватив за передпліччя, притримав. Але ж він не був у стані розтиснути пальців.

— Віддавай! — кричав Сисун.

— Це для діток, — повторив чернець закривавленими вустами. — Для…

Сисун одним рухом рубонув по стиснутій долоні. Поляк застогнав. Гаманець впав на підогу разом з відрубаними пальцями.

Козак завив. Він хотів кинутися за гаманом, але ж чернець був швидшим. Не вспів Сисун схилитися за мішком, бернардин вже схопив його лівою рукою, притиснув зо закривавленого тіла.

— Зми… луйтеся, — пробелькотів він. — Я…

Удари щабель та чеканів впали на нього з усіх сторін, раз за разом. Чернець стогнав; з останніх сил він повз до фігури Марії, не випускаючи гаманця з рук.

— Ще, ляху, скачеш! — крикнув Сисун. — Ще скачеш!

Він рубонув шаблею зі свистом і одним вправним рухом відрубав ченцеві ліву руку у лікті.

Чернець завив, впав у судомах на підлогу перед статуєю Марії. Багрова кров хлиснула на стіни, на зображення Найсвятішої Діви Марії. Бернардин зробив останнє розпачливе зусилля, він хотів кинутися всім тілом на гаманець, але ж Сисун схватив його за довгі сиві волоси, підірвав голову догори, а потім зі свистом вдарив шаблею!

Ридання та крик дітей урвалися в один момент. Удар був таким сильним, що Сисун перерубав шию ченцеві, а разом з нею — фігуру Богоматері. Голова поляка грюкнула на дошки, перекотилася з глухим звуком, а потім замерла в куті. Віки її ще порушилися, затремтіли та застигли. Кров стікала по збитих свічках, по чотках, Біблії та скаліченій, безголовій статуї Марії.

З криками тріумфу Сисун та Морозовицький кинулися до гамана, схватили його і почали виривати його один у другого з рук. Тканина в один момент тріснула, з мішечка посипалися монети. Але же не талери, дукати чи червоні золоті. То були звиклі, прості мідяки, поламані та обрізані тернари, денари, шеляги та гроші[16], серед яких лише часом блискав орт чи шостак.

Переляканий Тарас дивився, як пани-молодці згортали залиті кров’ю мідяки. Як молодший з братів Горилків підніс одрубаний палець ченця та, помагаючи собі зубами, зідрав з нього гербовий перстень. Морозовецький же відривав дошки з підлоги, рубав стіни, перекидав меблі. Тим часом Олесь стягнув з мертвого тіла бернардина його лицарський пас.

Сисун піднісся з колін, сховав до власної сакви закривавлені гроші, кинув оком на відрубану голову поляка та сплюнув.

— Підпалити дворище! — розкричався він на усю горлянку. — Спалити це вовче гніздо!

Морозовицький схопив смолоскип, що горів у двері. Швидко підкинув його під скатерті та тканини біля безголової фігури Марії. Полум’я бухнуло догори, перенеслося на стіну.

— Підпалюйте! Підкладайте вогонь! — ричав Олесь. — Спалимо двір дощенту!

Діти вже не плакали. Збиті у куті приміщення, вони нерухомо дивилися на те, що робилося посеред світлиці — певне тому, що під час війни в Україні вони бачили й гірші речі. Смерть родичів, братів та сестер, тортури, різанини, неволю, страх, знищення. Тарас швидко прийшов до тями. Він скочив до малих, обійняв їх, штовхнув до дверей, що вели до сіней.

— Біжіть! — крикнув він. — Біжіть разом зі мною!

Тарас підніс хрест та вбив його в розмоклу від дощу землю. Він сплатив борг; віддав хоча б то дрібну частину того, що повинен був братові Міхалу. Козак опустився на коліна, перехрестився, прочитав молитву.

— І що ж ви станете робити, дітки?

— Помремо, — тихо відповів йому однорукий хлопчина. Він так само тулив до себе дівчинку, яка й досі плакала. — Чи то тут, чи то на дорозі, ніякої різниці, пане.

Тарас підійшов до свого коня, витягнув з в’юків мішок з сухарями, поклав до ніг дітей.

— Тримайте, — буркнув. — Вам на довго вистачить. Що ще можу я для вас зробити?

До Тараса підійшов хлопець. Однією рукою, яка ще в нього залишилася, він подав козакові невелику бандуру на двадцять чотири струни. Той взяв її, погладив. Достатньо було торкнутися струн, і він вже знав, що це інструмент найвищої якості. Його основа, витесана з одного шматка смерекової деревини, закінчувалася струнким, дещо вигнутим грифом. Бандура була легкою,