Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

Той день не став виключенням. Чуйка спрацювала безвідмовно.

Евакуатор приїхав раніше, ніж Тамара Петрівна перестала скаржитися на підвищення тиску через хвилювання за нас. І курка в неї засохла, і олів’є скисло, і компот нагрівся від того, що не дочекався гостей. Біда та й годі. Дякувати Богу, Єгор вирішив не валити всю провину на мене. Просто поставив матір перед фактом, що ми приїдемо на день пізніше. От в такі моменти я ним дуже пишаюсь.

Коли нас довезли до найближчого автосервісу, надвір опустилась ніч. Ми з Єгором були стомлені, голодні та злі, але вже не одне на одного, а на ціни в СТО. Чи то майстрам не сподобалися наші обличчя, чи то марка машини натякнула на наявність грошей у гаманці, але з нас зідрали три шкури. Вдвічі більшу суму довелося викласти за кімнатку біля заправки, де ми були змушені заночувати.

- Готель мінус п’ять зірок, - розсміявся Єгор, коли присів на ліжко, а йому в ногу впилась пружина від матраца.

- Не страшно… головне, що можемо нормально відпочити. А завтра вже точно доїдемо до Куманівців. Чи Куманівки? Блін, я вже остаточно заплуталась.

Єгор узяв мене за руку й притягнув до себе.

- Ти вибач, що я психував…

- І ти мені пробач. Знаю, що порушила всі твої плани.

- Та годі, в результаті я опинився у готелі з чарівною дівчиною. Хіба це не ідеальний фінал незапланованої подорожі?

- Припини називати це місце готелем! Це скоріше нічліг для далекобійників.

В очах коханого затанцювали вогники.

- Ми можемо уявити, що я теж далекобійник… - він почав розстібати ґудзики на моїй майці. По тілу відразу пробігла хвиля мурашок.

- А я хто? – запитала, примружуючи очі. - Дружина далекобійника?

- Тань, ну ти наче вчора народилась! Сама подумай, кого вони привозять у придорожні мотелі. Явно ж не дружин.

До мене дійшло.

- О… ні, така собі рольова гра! – сміючись відштовхнула чоловіка. – Образ повії мене зовсім не збуджує. Тепер навіть спати гидко на цьому ложі… Може, переночуємо в машині?

- Не вигадуй, - Єгор відкинувся на подушку, поклавши руки під голову. - Все ж таки життя – дивовижна річ. Я доклав так багато зусиль, що виїхати з села… Вчився з ранку до ночі, працював, заводив корисні знайомства, а в результаті знову повертаюсь туди, бо це найлогічніший шлях до кар’єрного росту.

- Хто ж міг знати, що в тих краях будуватимуть завод?

- Баба Зоя знала, - знизав плечима Єгор.

- Хто?

- Місцева ворожка. Вона завжди казала, що в село прийдуть зміни, які принесуть розквіт та робочі місця для населення.

Я не змогла стримати сміху.

- Та годі! Невже ти віриш цим шарлатанам?

- Я… Не знаю, але все село вірить. Пам’ятаю, коли я закінчував школу, баба Зоя напророчила мій вступ до універу.

- А захід сонця ввечері вона не пророкувала?

- Хіхікай скільки влізе, та після мера і батюшки ця жінка найвпливовіша у селі.

Ти ба? А я думала, що моя свекруха єдина, хто має надприродні здібності. Не село, а «Битва екстрасенсів» якась. Колись мене обдурила циганка: навішала лапші на вуха, а я за це заплатила золотим ланцюжком. Не питай, як так вийшло. Я була мала, дурна і мені досі соромно згадувати про це. Просто відтоді маю обґрунтовану недовіру до усіляких «магічних» штук.

- До речі, про тебе баба Зоя теж згадувала! – вирвав мене зі спогадів Єгор.

- Та ну тебе!

- Ага. Казала, що дружину мені подарує сам Бог, що вона народить мені двох дітей та стане коханням усього життя.

- Дійсно? Нічого собі…

- Ага, щоправда, вона була переконана, ніби я одружусь із сусідкою. Але ти б себе бачила! Тільки почула щось хороше про себе, відразу помінялась в обличчі!

- Просто я дуже хочу бути коханням усього твого життя…

- Так ти і є ним.

- А що то за сусідка? – десь на обрії замайоріла стійка неприязнь до людини, яку я навіть не знаю. – Твоя колишня? Ти не згадував про неї.

- Ревнуєш?

- Іще чого! Ревнують тільки невпевнені у собі дівчата.

Ага, я знову збрехала. Я завжди була ревнючкою. Що моє, то моє і крапка. Якщо побачу біля свого мужика якусь хвойду – зітру в порошок. Для мене суперниця – це той самий окупант, що лізе на мою територію. Ніякої терпимості, ніяких переговорів та ультиматумів!

Та Єгор не має знати про це, бо істеричок ніхто не любить.

- Ну і добре. А з сусідкою я тебе познайомлю, вона класна.

- Супер.

Ще трохи поговоривши, ми лягли спати. Точніше це Єгор спав, я вигадувала варіанти розправи з дівкою, що живе за парканом його матері. Знаю я цих подруг дитинства… Сама такою була. З одним другом втратила цноту, а з іншим потім два роки зустрічалась. Але то вже інша історія.