Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

«Війни породжують воїнів, а воїни - мир», - говорить девіз на гербі роду Ньєр.  Я розуміла і приймала це знання за істину до цього моменту.

Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти - лорд Нейт не створений для миру.  Його доля війна.

Навіть для зустрічі з нареченою і королем він не вдягнувся в парчу і золото.  Під підбитим хутром плащем виднівся шкіряний обладунок, а на поясі меч і кинджал, немов він завжди чекав бою.  Високий зріст дозволяв йому дивитися на всіх зверхньо, ​​трохи поблажливо.  Але сумніваюся, що хтось в цьому залі набрався б хоробрості йому в чому-небудь дорікнути.  Слуги шепотілися, що прибув він ще вчора, але зупинився на заїжджому дворі зі своїми людьми, замість того, щоб по праву майбутнього родича з'явитися в замок.

Зал замовк!  Зашепотіли тільки дівчата.  Ще б пак - лорд Нейт був не просто легендою, а непристойно красивою легендою.  На вигляд йому було трохи більше тридцяти.  І нехай темне волосся коротко зістрижене, а скроні і зовсім поголені, що йшло в розріз нинішній моді, йому це неймовірно пасувало.  Чисто поголене підборіддя, немов він і не провів кілька днів у дорозі.  І засмага, якої не дістанешся ховаючись за стінами замку.  Все це разом викликало захоплення, ніде правди діти?  Не будь я заставною вівцею, місія якої шпигувати за всією отарою і її пастухом, то, напевно, захопилася б своїм майбутнім чоловіком.

Його сила, впевненість, навіть... небезпека, напевно, розтікалися бенкетним залом, як чарівний нектар альвів.  Він приковував погляд і паралізував однією своєю присутністю.  Навіть король відреагував на появу найкращого свого воїна, на частку миті остовпівши.  Такої тиші не зміг домогтися своєю появою навіть його величність.  Тільки звук кроків і брязкання зброї відраховували відстань між мною і майбутнім чоловіком.

За лордом Нейтом слідувала його свита.  Очікувано скромна, вона складалася і двох воїнів, що теж віддали перевагу військовій скромності, а не мирній розкоші.  Один он був досить видним, майже того ж зросту, що і його лорд, навіть чимось схожий з ним, хіба що волосся по-північному світле і довге.  Другий же, навпаки - невисокий, худорлявий, я б сказала верткий.  Але саме він нишпорив по залу поглядом, а коли глянув на мене - широко посміхнувся і нахабно підморгнув.  У мене навіть дар мови пропав остаточно.

Лорд Нейт нарешті удостоїв мене уваги, і я ледь не запанікувала.  Напевно, тільки рука короля і втримала мене від ганебної втечі.

 - Ваша величносте, - по-військовому коротко вклонившись, привітав Амора короля.

Чомусь мені подумалося, що виглядало це, немов лорд робить послугу королю.  Але хіба можна озвучувати подібний крамол.

 - Наш любий друже, - нарешті, відпустивши мою руку, його величність розкрив обійми, але обійшовся тільки тим, що стиснув передпліччя Чорного вовка.  - Ми раді вітати тебе в цих стінах.

 - А я радий, що ви не пропустили таку важливу для мене подію, - стримано посміхнувся Нейт.  Ні звичного раболіпства, ні підлещування, хіба що повага, немов лорд говорив з рівним.  - Не кожен день одружишся... вдруге.

 - Залиш минуле минулому.  У такий щасливий день немає місця смутку, - посміхнувся монарх.  - Дозволь мені представити тобі твою майбутню дружину.  Леді Ребекка Ньєр дочка моєї любої покійної сестри, - навмисне опустивши спорідненість з лордом Ньєром, представив мене моєму майбутньому чоловікові король.

І ось тепер я знову була удостоєна уваги.  Якщо це можна так назвати.

Байдужий погляд холодних синіх очей ледь мазнув по мені і знову повернувся до його величності.  Немов йому було абсолютно все одно, кого йому там пропонують за дружину.

Прекрасний початок!  Нехай я теж не була в захваті від цього союзу, але не дозволяла собі так відкрито демонструвати своє невдоволення.

 - Дуже рада, що ви нарешті відвідали наш замок, - зібравши всю свою хоробрість, посміхнулася я, навіть зробивши крок вперед.  Батько явно не збирався вступати в розмову, немов і не мав стосунку до моєї долі.  Що ж, я вже давно господиня в цьому домі, прийшов час показати це всім.  - У мене вже виникли побоювання, що ви настільки боїтеся нашого союзу, що так і не доберетеся до Ньеркела.  - худорлявий воїн, який супроводжував мого майбутнього чоловіка пирснув в кулак, чим підтвердив мої слова.  - Я щиро рада вітати вас, як нареченого в моєму домі.  Можливо, він не настільки затишний, як ваш, на півночі.  Але я постараюся зробити все, щоб ви відчували себе, як вдома.

Лорд Нейт знову глянув на мене, на цей раз затримавшись... на вишивці ліфа.  Від чого моє обличчя все ж обдало жаром, але погляд я не відвела.

 - Схоже, ви ніколи не бували на півночі.  Затишком там і не пахне, - повільно промовив мій наречений, здається, насолоджуючись тим, як кров приливає до мого обличчя.  - Але ваша гостинність мене безумовно радує.

Він клацнув пальцями і воїни, що прибули з разом з ним виступили вперед.  Тільки тепер я помітила, що в руках одного була скринька, а у другого - плащ.  Все ж подбав про те, щоб хоч щось залишилося особисто мені.  Скриня - це викуп за наречену, впевнена, що чималий.  А ось плащ - це подарунок особисто для мене.  Несподівано, але приємно.  Хоч сумніваюся, що це був знак доброї волі.  Скоріше данина звичаям.

Я вдячно кивнула, запрошуючи нареченого і його супутників до столу.  І тільки тепер всі відмерли, включаючи мого батька.  Загомоніли, загули, заграла музика...

Але мені чомусь стало тільки важче на душі.  Цьому союзу не бути добрим - нутром чула.  А з огляду на прохання короля і ставлення Амора - я прокляну той день, коли мій батько домовився віддати мене Чорному вовкові.

Але хто в цьому світі цікавиться думкою жінки?