Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Каторжна (збiрка), Борис Дмитрович Грінченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Каторжна (збiрка), Борис Дмитрович Грінченко"

685
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Каторжна (збiрка)" автора Борис Дмитрович Грінченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 83
Перейти на сторінку:
class="stanza">

Звикли завтра всі людці робити,

Плентатись помалу до мети:

Звикни лиш робити все сьогодні –

І до неї перший прийдеш ти!

ХХVІІІ

«Зроблю», – сього сахайся слова.

«Зробив», – оце потужних мова.

ХХІХ

Хочеш вік прожити марно ти?

То малої добирай мети,

Щоб за тебе нижчая була:

Бо мала – вона й тебе змалить,

Бо низька – вона й тебе знизить,

Бо з дрібною, то дрібні й діла.

Хочеш вік прожить не марно ти?

Вищої шукай собі мети,

Щоб за тебе більшая була:

За великою зростеш і сам,

З нею воля духові й рукам

І великі на ввесь світ діла.

ХХХ

Коли хочеш ти добро зробити, –

Поспішай його робити швидше,

Поки є його чинити сила:

Як багато вже таких бувало,

Що з добром барилися, аж поки

Час тяжкий робить лихе примусив.

ХХХІ

Ще змога є – пий любі солодощі,

Не поспішайсь так швидко розлучатись,

Не виривайсь так у кохання з рук, –

Вона й сама, розлука, скоро прийде:

Розлукою нудною чи тяжкою

Все в світі сім кінчається, усе!..

ХХХІІ

Ні, не сумуй, поете безталанний,

Що ти малий, поміж людьми незнаний,

Що у тобі вбача людська юрба

Такого, як сама вона, раба,

Ще й гіршого, і подвиг твій великий

Стріває сміх чи крик ворожий дикий:

«Ти ще живий, – тим не прийшов твій час,

бо тільки смерть великих робить з нас».

ХХХІІІ

Лихо в світі не довічно

Мучить нас і боре,

Бо так саме, як і щастя,

Так минає й горе.

ХХХІV

Як тебе вороги на хресті розіпнуть,

То стогнання свого ти не дай їм почуть, –

З твоїх мук не радіють нехай.

Ти погордою мстись! Не забудь ні на мить:

Всім вікам така смерть буде ясно світить, –

Неподужаним ти умирай!

1898–1903, Зб. «Хвилини» (1903)

Приходить час

Приходить час, приходить час, –

Сказати кожен мусить з нас,

Чи він народу вірний син,

Чи тільки раб похилий він,

Чи раб похилий, чи боєць –

Хай кожен скаже навпростець!

І де він стане: чи до тих,

Що в путах сковані гидких,

Народ і край свій продають

Панам, що кров із його п’ють, –

А чи до сміливих борців,

Що серед бурь, похмурих днів

За рідний край, за нарід свій,

За долю-волю йдуть у бій?

Приходить час, зайнявся світ

І вільним душам шле привіт:

Озвіться всі, хто є навкруг:

Хто ниций раб, хто волі друг?

1903, поза збірками

На волю!

Похнюпилась сумно у клітці пташина,

До клітки припала дівчатко-дитина.

«Чого ти, пташино, такая сумна?

Дивися: надворі весела весна;

І небо сіяє, і ліс зеленіє,

Лука, квітоньками убрана, леліє,

І співом пташиним дзвенить увесь гай, –

Радій же, пташинко, весні і співай!»

І пташка неначе слова зрозуміла:

Ураз розгорнула маленькії крила

І битись об клітку грудьми почала,

І рвалась туди, де весна зацвіла.

І билась так довго, так тяжко об грати,

Що стала дитину журба обнімати

І клітку вона одчинила тісну:

«Лети і на волі вітай ти весну!»

І пташка зника серед лук і гаїв

І голосно чуть її радісний спів:

Співає вона з-під ясної блакиті,

Що воля – найбільше добро на цім світі.

1908, поза збірками

Казки Віршами

Два морози (з народного поля)

Ой гуляли в полі два морози,

Два морози, два рідненьких брати.

Брат старіший звався Ніс Червоний,

А молодший – Синій Ніс на ймення.

Ой гуляють в полі два морози,

Поле чисте в кригу зодягають.

І говорить менший так до брата:

– Ой, мій братику, Червоний Носе!

Як би нам з тобою тут погратись,

Поморозити людей і звіра?

Відмовля йому мороз старіший:

– Брате мій, морозе, Синій Носе!

Якщо, брате, хочеш ти погратись.

Хочеш ти людей, звірів морозить,

То не в полі треба нам гуляти:

Поле чисте снігом скрізь укрило,

Всі шляхи позамітало в полі,

Не проїде тут ніхто, не пройде.

Краще в темний ліс мерщій ходімо!

Хоч не так просторо там гуляти,

Так же втіхи буде нам багато:

Там і люде проїздять частіше,

А що звіру – хижого усюди

В лісі ми зустрінемо без ліку:

Буде там кому, морозе брате,

До схочу зморозити все тіло,

Зупинити кров гарячу в жилах,

Задавить дихання тепле в горлі

І з живого – криги шмат зробити.

І послухався молодший брата –

Вдвох побігли в темний ліс морози;

Біжучи, ще й граються морози:

На одній нозі стрибають жваво,

По дубках тріщать та по осиках,

Аж старий дубняк гуде та стогне

І риплять осики молоденькі.

Як стрибнуть по снігові м’якому, –

Крижана кора стає на йому;

Де билиноньку з-під снігу видко, –

Подмухнуть на неї два морози, –

У срібло її неначе вдягнуть.

Ось вони і чують: в темнім лісі

Задзвенів близенько й гучно дзвоник,

І в багатих санках пан пихатий

Надбіга на огирях[1] стрибучих.

На йому кожух ведмежий добрий,

Ще і теплая лисича шапка,

Вовчі чоботи на ноги взуто.

Другим же шляхом ріжнаті[2] прості

По снігу риплять собі санчата, –

То мужик у ліс по дрова їде:

На йому кожух – на латі лата,

Шапка в його вся в дірках, старенька,

Вітром буйним шапка та підбита:

Як повіє, так і провіває;

Шкарбани[3] – не чоботи узуті,

Та ще й ті роти пороззявляли.

Синій Ніс мороз тоді і каже:

– Ну, кому ж за ким тепер нам бігти?

Я б хотів за мужиком побігти,

Бо його скоріше я дошкулю;

На йому кожух в дірках та в латах,

Шапка вітром в мужика підбита,

Шкарбани – не чоботи узуті,

Та ще й ті роти пороззявляли.

Ти ж дужчіший, – то візьми ти пана.

Бо на йому – глянь! – кожух ведмежий

Ще і теплая лисича шапка

І лисича в його шапка тепла,

Вовчі чоботи на ноги взуті –

Не подужаю його я зроду!

Усміхнувсь мороз тоді старіший

(Він морозив вже багато всяких,

Тим і знав, кого дошкулить важче),

Усміхнувсь Червоний Ніс та й каже:

– Молодий ти, братику морозе.

Молодий ти, – каже, – ще невчений!

Ну, та хай вже буде так, як хочеш:

Ти біжи за мужиком убогим,

Я за паном побіжу скоріше.

Прощавай, морозе Синій Носе!

– Прощавай і ти! – йому той каже,

Засвистіли, гупнули, побігли.

От вже сонечко зайшло за

1 ... 4 5 6 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Каторжна (збiрка), Борис Дмитрович Грінченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Каторжна (збiрка), Борис Дмитрович Грінченко"