Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 51
Перейти на сторінку:
вас з’являться рум’янці.

Івона мовчить.

Зажди! Стримайся! Це дуже важливо — скажімо, хтось підходить до тебе й каже, що ти — така-то й сяка-то, найгірші, найжахливіші речі, які вбивають людину, перекреслюють, відбирають у неї дар мовлення, життя. На що ти відповідаєш: «Так, я така, це правда, але...» Але що?

Івона мовчить.

ЦИРИЛ: Ну, що? То що?.. Кажіть сміливо!

ПРИНЦ: Але, наприклад: «...У мене добре серце. Я добра». Розумієш — ота єдина принада. Цей єдиний плюс!

ЦИРИЛ (рвучко): Кажіть! Кажи, пані!

ПРИНЦ: То, може, ти пишеш вірші, га? Якісь поминальні вірші, якісь елегії... ну... о, хай би вони були найгіршими, ручаюся тобі, що я декламуватиму їх із запалом. Просто дай мені точку опертя — дай мені точку опертя! Отож ти пишеш вірші, га?

Івона мовчить.

ЦИРИЛ: Вона це зневажає.

ПРИНЦ: Чи ти віриш у Бога? Молишся? Стаєш навколішки? Віриш, що Ісус Христос помер за тебе на хресті?

ІВОНА (зневажливо): Авжеж.

ПРИНЦ: Диво! Нарешті! Слава тобі, Господи, на висоті! Але чому вона це каже... тоном... тоном... із такою зневагою? Про Бога зі зневагою! Про те, що вона вірить у Бога, зі зневагою!

ЦИРИЛ: Це переходить межі мого розуміння.

ПРИНЦ: Цириле, я щось тобі скажу. Вона вірить у Бога через свої дефекти і знає про це. Якби в неї не було дефектів, не вірила би. Вона вірить у Бога, але водночас знає про те, що Бог — це тільки пластир на її психофізичні дефекти. (До Івони.) Хіба не так?

Івона мовчить.

Бр-р-р... А таки є в цьому якась страхітлива мудрість — сонлива мудрість...

ЦИРИЛ: Ліки! Ліки! Пігулки і відповідний оздоровчий курс зцілили би від цієї мудрості. Гігієна — вранішня прогулянка — спорт — булочки з маслом.

ПРИНЦ: О, перепрошую, ти забуваєш, що її організм не приймає ліків. Не приймає, бо він занадто сонний. Ми це вже знаємо. Не приймає ліків від сонливості, бо надто сонний. Ти забуваєш про містичне коло. Ранкові прогулянки і спорт, звісно, добре вплинули б на це її ослаблення, але вона не може ходити на прогулянки, бо занадто слабка. Пані й панове, тобто не пані й панове, а Цириле, чи ти чув колись про щось подібне? Це викликає співчуття, так, але це співчуття... різновид цього співчуття...

ЦИРИЛ: Мабуть, це кара за гріхи. Ви, пані, мусили добряче нагрішити в дитинстві. Філіпе, на споді цього мусить бути якийсь гріх, тут без гріха не обійшлося. Ви мусили нагрішити.

Івона мовчить.

ПРИНЦ: Ха! Тепер я упіймав кота за хвіст! Послухайте, пані, — якщо ви така ослаблена, то і страждання мусите відчувати слабше — слабко і ще слабше, ви чуєте? — Коло замикається на вашу користь, усе вирівнюється. Усі чари, всі спокуси цього світу ви мусите відчувати слабше, і тому ви ще й мусите слабше страждати.

Івона мовчить.

То що?

Івона мовчить, придивляється до Принца з-під лоба.

ЦИРИЛ (помітив це): Чого це вона так?

ПРИНЦ: Що?

ЦИРИЛ: Начебто нічого! А все ж таки...

ПРИНЦ (стривожено): Чого це вона так?..

ЦИРИЛ: Філіпе! Це вона до тебе!

ПРИНЦ: До мене? Що?!

ЦИРИЛ: Та ж бо оце... Адже вона тебе... очима поглинає... Пристрасно! Пристрасно, бісова мама! Вона підбирається до тебе... отак, по-своєму... Вона до тебе! До тебе! Обережно — її слабовитість пристрасна, пожадлива, як сто чортів!

ПРИНЦ: Вона безсоромна! Це безсоромність! Специфічна безсоромність! Як смієш ти до мене чіплятися, глисто! Припечемо її? Візьми коцюбу і розігрій до білого жару — ото стрибатиме! Пустимо її в танок!

ЦИРИЛ: Таж Філіпе!

ПРИНЦ: У ній є щось таке, чого не проковтнеш! Таке, чого не можна знести! Ви мене ображаєте, пані! Ви ображаєте мене до глибини! Знати не хочу більше про ваші клопоти — ти песимістко, ти — ти реалістко...

ЦИРИЛ: Філіпе!

ПРИНЦ: Диви, як вона сидить.

ЦИРИЛ: Нехай підведеться.

ПРИНЦ: Тоді вона стоятиме! Диви, як просить... як просить... Вона постійно про щось просить... про щось, про щось — про щось — чогось домагається від мене. Цириле, цю істоту треба знищити. Дай мені ножа — я з легким серцем перетну їй горлянку.

ЦИРИЛ: На милість Божу!

ПРИНЦ: Нічого, це жарти! Але вона боїться — диви, вона серйозно боїться. Страшенно боїться — це підло. Чого ви боїтеся, пані, таж я пожартував... Це жарти! Чому ви це серйозно, якщо я жартома...

ЦИРИЛ: Ти починаєш блазнювати.

ПРИНЦ: Що? Ах, справді. Кумедно. Гадаєш, я справді блазнюю? Дуже можливо. Але це її провина — не моя! Це вона мене, не я її!

Дзвінок: заходить Валентій.

ЦИРИЛ: Та хто там? (Дивиться крізь вікно.) Здається, гості.

Камергер, дами.

ВАЛЕНТІЙ: Відчинити?

ПРИНЦ: Вони прийшли на вивідки. Ходімо, треба зачесатися.

Виходять: Принц, Цирил та Івона. Валентій відчиняє. Заходять: Камергер, двоє кавалерів, чотири дами, Інокентій.

ПЕРША ДАМА: Нема нікого (роззирається).

ДРУГА ДАМА: Ой, я не можу (хихотить).

ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Ану як він серйозно?

КАМЕРГЕР: Спокійно, спокійно, мої пані!.. Тільки, будь ласка, без отих смішків-пересміхів.

Дами хихочуть.

Будь ласка, без смішків-пересміхів!

Дами хихочуть.

Прогулюємося, начебто нічого не сталося, щоби зметикувати, звідки вітер дме.

ПЕРША ДАМА: Серйозно? Ха-ха-ха! Це думка! — Дивіться — її капелюх! Капелюх! Вмираю!

ДРУГА ДАМА: Я лопаюся!

КАМЕРГЕР: Узяти себе в руки! Узяти в руки! В руки!

ГОСТІ: Хі-хі-хі — ми не можемо! — Хі-хі-хі! — Припини, бо я не можу. — Сама припини. — Вмираємо! Лопаємося! (Сміються тихо, під’юджуючи одне одного: сміх то наростає, то згасає — лише Інокентій не сміється.)

Заходять: Принц, Цирил, Івона.

Принц!

Кланяються.

КАМЕРГЕР: Власне, власне, прогулюючись тут, ми не змогли стриматися (потирає руки) — всією компанією!

ПРИНЦ: Івоно, моя кохана, — я тішуся, що можу познайомити вас усіх з моєю нареченою.

ГОСТІ: О-о-о-о! (Кланяються.) Вітання, вітання!

ПРИНЦ: Люба моя, здолай свою несмілість і скажи що-небудь. Кохана, ці пані й панове належать до найліпшого товариства, чому ти їх так лякаєшся, начебто це зграя людожерів або шимпанзе з острова Борнео. Даруйте, товариство, моя наречена неймовірно делікатна, гордовита і тривожна — з нею не так просто. (До Івони.) Та сядь же, бо ми не можемо стояти вічно.

Івона начебто хоче сісти на підлогу.

ЦИРИЛ: Таж не сюди!

ГОСТІ: Ха-ха-ха!

ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Я присягнув би, що там був стілець.

ПЕРША ДАМА: Був, але втік.

ГОСТІ: Ха-ха-ха! Чари! Промах!

КАМЕРГЕР: Будь ласка, будь ласка (підсуває стільця). Тільки обережно!

ЦИРИЛ: Тримайте міцно, щоби знову не втік!

КАМЕРГЕР: Нехай пані зволіють добре прицілиться!

ПРИНЦ: Добре прицілься, моя люба.

Івона сідає.

Є!

Усі сідають, окрім Принца.

ПЕРША ДАМА (збоку до Принца, довірчо): Направду,

1 ... 4 5 6 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"