Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Острови шторму та смутку. Гадюка 📚 - Українською

Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острови шторму та смутку. Гадюка" автора Бекс Хоган. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 78
Перейти на сторінку:
class="p1">— Дякую тобі! — якби не вона, я б давно уже потонула у хвилях цих тканин.

Ми сідаємо разом у гамак, легенько розхитуємося і вона бере мене за руку, що доволі дивно. Цей жест видається мені до болю материнським і в якусь чудернацьку мить я ледь не пускаю сльозу. Якось треба відволіктися. Придивляюся до її долоней — через брак пігменту на шкірі утворилися білі плями, такі собі мініострови. Вони біліють по всій довжині рук: колись побачила, як вони визирали з-під її рукавів. Малою, бува, уявляла собі, як по всьому тілу Ґрейс розкинулася мапа — і увесь світ розмістився на ній одній.

— Тобі варто більш посилено тренуватися! — промовила вона.

Я мовчу, позаяк жодне, навіть найкраще тренування у світі не вирішить моїх проблем.

— До слова, Мерріан, немає нічого поганого у вірі в магію.

— А якщо це казочки для малят?

Ґрейс змовницьки посміхається:

— У кожній казці є трохи правди.

Ґрейс йде, і що мені тепер робити? Лише чекати, коли мене покличуть.

Витягаю зі скрині мертву пташку. Від її смороду нема чим дихати. Плоть уже почала тліти і вогник життя, що жеврів разом із теплом тіла, остаточно згас. Тепер неможливо нічого дослідити. Дідько! Відкриваю ілюмінатор — в обличчя бризкає вода — і викидаю крихітне тільце в океан. Гадаю, її смерть не така вже й марна, адже на глибині котресь із голодних створінь залюбки нею поласує.

Я знаю, чому Ґрейс наполягає на посилених тренуваннях. Моя Ініціація — ось що її турбує! Ритуал цей огорнуто таємницями, і у кожного він свій, не такий, як в інших. Якось я спитала Ґрейс, чого мені очікувати, і вона замислилась, перш ніж відповісти.

«Ти не маєш права запитувати. Я не маю права розповісти. Ти або пройдеш через все це, або ні. Це — єдиний шлях».

Можливо, вона і знає щось про мою Ініціацію, та мене це не надто заспокоює. Вона ж бо не боїться нічого на світі — на відміну від мене.

Тому не знаю, що мене лякає найбільше — власне Ініціація чи те, що відбувається потім. Скільки ще мені чекати на перше завдання? І що тоді? Чи доведеться мені когось убити? Я б змогла. Гадаю, я давно спроможна на таке. Ґрейс у цьому вже переконалася.

Але чи ж можна продавати життя за гріш? Хіба може воно обірватися через примху однієї людини?

Все ж одна річ — ухилятися від батькових наказів, і зовсім інше — не коритися йому як Капітану, що отримує вказівки від Короля.

Опускаю погляд на поріз на своїй руці. Напевне, батько має рацію. Я надто слабка. Моя свідомість витісняє ці думки і знову зосереджується на візиті Принца. Те, що для зустрічі вибрали саме це місце у безкрайньому океані, видається мені дуже підозрілим.

Ми дуже близько до невидимої лінії, що розділяє Східні води від Західних. І ми ніколи не перетинаємо цю межу, бо Західні Острови нікому не належать, навіть Королю, вони самі по собі. Коли війна вщент розбила єдність Дванадцяти Островів, Західні повністю занепали і про них пішли погані чутки. Про беззаконня, варварські клани і злісних створінь, що шмигають на глибині. Кажуть, що останній із Магів досі живе на Заході і його чари страшніші, ніж за часів союзу Магів із Королями. І дотепер навіть у бувалих моряків аж жижки трусяться від згадки про легендарних морських хижаків, хоч все це лише міф. Будь-хто задихає вільніше, коли ми бодай на йоту відступимо від Західних вод.

Окрім мене.

Вже давно мене цікавить все, що за межею, і саме тому Ґрейс охоче розповідала мені в дитинстві історії не тільки про Схід, а й про Захід. Може, когось ці таємничі забуті Шість Островів збіса лякають — але мене, навпаки, так приваблюють, що я прагну кинути виклик невідомому. Утім підозрюю, що коріння цього почуття — радше від мого палкого бажання втечі, ніж від сміливості.

Однак тільки я думаю про це. Тепер ясно, навіщо батько заманив Принца Торіна в ці буремні води. Він хоче його залякати! А мене верне від думки про свою роль, яку доведеться зіграти у цьому візиті.

Не знаю, скільки годин промайнуло, допоки хтось не постукав у двері, врятувавши мене від тяжких думок. Поміж тим «Діва» зупинилась і стала на якір. Я відчиняю двері, а за ними стоїть Бронн. Якусь мить він дивно розглядає мене, і я трохи бентежусь, поки не згадую про нове плаття. Впевнена, він буквально душиться від сміху.

— Що тобі потрібно? — вже й не згадати, коли востаннє Бронн заглядав до моєї каюти.

Насилу він видавлює зі себе:

— Принц Торін вже близько. Тебе чекають на палубі.

— Яке ж це щастя для мене! — промовляю, не в силах стримати сарказм і додаю, побачивши його остовпіння: — Усе гаразд! Я знаю, куди йти!

А той і далі мовчки стоїть, його обличчя — байдуже і втомлене. Я проштовхуюсь повз нього, ледь стримуючи своє роздратування. Відколи це на борту «Діви» я послуговуюся ескортом? Охоронець ледь встигає за мною, але я не зважаю. Стіна мовчанки, що вибудувалася між нами раніше, все вищає.

Це вперше, коли на борту «Діви» ми розважаємо королівську кров і я й гадки не маю, що втне наша вітальна комісія. Піднімаюсь на палубу і бачу: екіпаж вишикувався у рівну шеренгу в повній амуніції — суцільно чорний верх і низ, прихоплені на талії темні плащі, каптури на головах. Мій батько стоїть у повній готовності до урочистої зустрічі; за його спиною — Клів і Рен, а Ґрейс тримається неподалік. Хоч я живу серед них, вигляд цих людей у церемоніальному вишколі та у світлі смертоносної слави швидко дозволяє зрозуміти, який жах вони вселяють у серця своїх ворогів. Видається мені, що їхні союзники трусяться від страху не менше.

Коли ми наближаємося, батько піднімає на мене очі. Я полегшено зітхаю: обнова йому до душі.

— Ось і Мерріан! Ти чудово виглядаєш, доню!

Він говорить надто голосно і я усвідомлюю, що ці слова адресовані не так мені, як його екіпажу.

Я очікувала, що моє убрання розвеселить інших; може, дехто й відверто посміється з нього. Та, судячи з відвертого остовпіння кількох чоловіків, ефект вийшов цілком протилежний.

— Дякую, Капітане! — я намагаюсь поводитися чемно. Зрештою, інакше й не можу, бо біля нашого корабля пришвартувався величезний корабель, розміром майже як наш. Блакитно-зелений королівський прапор майорить поряд з прапором Східних Островів. Він неймовірно яскравий і добре підкреслює

1 ... 4 5 6 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острови шторму та смутку. Гадюка"