Читати книгу - "Прозріння"

відповіді такого зразка, Бо це той час, на який я собі призначив піти на голосування, Як вільні громадяни ми виходимо й заходимо тоді, коли нам заманеться, й ми нікому не зобов’язані пояснювати причини наших учинків, Скільки вам платять за те, щоб ви ставили людям дурні запитання, Кому цікаво, коли я виходжу або не виходжу з дому, У якому законі написано, що я повинен відповідати на запитання, Я вам відповім лише в присутності свого адвоката. Знаходилися також добре освічені люди, які відповідали без гідного осуду роздратування щойно наведених нами прикладів, але навіть вони не були спроможні задовольнити шалену цікавість журналістів, здебільшого вони знизували плечима й казали, Я дуже шаную вашу працю, і ніщо не принесло б мені такої втіхи, як допомогти вам опублікувати цікаве повідомлення, та, на жаль, я можу лише сказати, що я подивився на годинник, побачив, що вже четверта година, і сказав своїй родині, Ходімо голосувати або тепер, або ніколи, Чому тепер або ніколи, Сам дивуюся, чому мені так подумалося, А ви добре поміркуйте, покопайтеся в голові, Немає сенсу, запитайте в когось іншого, можливо, він знає, Я вже опитав півсотні осіб, Ну то й що, Ніхто не зміг дати мені задовільну відповідь, Значить, її немає, Але чи вам не здається дивним збігом той факт, що тисячі людей водночас вийшли зі своїх домівок, щоб іти голосувати, Звичайно, дуже дивний збіг, а може, й ні, Чому, Не знаю. Коментатори, які по кількох телевізійних програмах супроводжували електоральний процес, ділячись своїми передчуттями за браком точних даних, намагаючись угадати волю богів по польоту та співу птахів, жалкуючи, що вже не можна вгадувати таємниці хроноса й долі по ще тремтливих нутрощах принесених у жертву тварин, швидко оговтавшись від переляку, що опанував їх перед більш аніж похмурими перспективами підрахунку поданих голосів, перекинули у своїй уяві всі результати, а що їм здавалося негідним їхньої просвітницької місії обговорювати збіг подій, то вони, як вовки, накинулися на дивовижний приклад виявлення громадянського обов’язку, яким відзначилося населення столиці, посунувши до виборчих урн і подавши країні приклад у ту мить, коли привид неймовірного зниження виборчої активності громадян, що не мав паралелей в історії нашої демократії, тяжко погрожував стабільності не тільки режиму, а й системи, що було набагато небезпечнішим. Офіційне повідомлення міністерства внутрішніх справ не було таким переляканим, але полегкість, яку тепер відчував уряд, знайшла вияв у кожному рядку його останнього повідомлення. Що ж до трьох партій, які брали участь у боротьбі, правої партії, партії центру та лівої партії, то вони, швидко підрахувавши здобутки і втрати, яких вони зазнали внаслідок такого несподіваного руху громадян, випустили публічні вітальні декларації, в яких серед інших стилістичних красот подібного зразка, стверджувалося, що демократія здобула великий успіх. Приблизно в такому самому дусі, плюс-мінус кома, висловилися, вимахуючи національним прапором, спочатку голова держави у своєму палаці, потім прем’єр-міністр у своєму меншому палаці. До кожної з дверей виборчих дільниць тяглися нескінченні вервечки виборців, кінці яких губилися вдалині.

Як і всі голови виборчих дільниць у місті, голова дільниці номер чотирнадцять ясно усвідомлював, що він переживає унікальний історичний момент. Коли уже настала глибока ніч, після того як міністерство внутрішніх справ на дві години подовжило термін голосування, тобто на період, до якого довелося додати ще півгодини, для того щоб виборці, які юрмилися всередині будинку, могли виконати свій громадянський обов’язок, коли нарешті члени виборчої комісії та делегати від партій, виснажені й голодні, опинилися перед горою бюлетенів, які вони витрусили з двох урн, другу з них вони терміново витребували з міністерства, то грандіозність завдання, яке перед ними стояло, примусило їх затремтіти від емоції, яку ми не завагаємося назвати епічною або героїчною, так ніби маси батьківщини, які повернулися до життя, магічно матеріалізувалися для них у цих паперах. Один із тих бюлетенів належав дружині голови виборчої комісії. Вона прийшла, підштовхувана імпульсом, який примусив її покинути кінотеатр, простояла кілька годин у черзі, яка просувалася вперед із повільністю слимака, й коли нарешті опинилася перед чоловіком, коли почула, як він промовив її прізвище, то відчула у своєму серці ніби тінь від давнього щастя, не більше як тінь, але навіть для цього, подумала вона, їй було варто прийти сюди. Минула північ, коли нарешті були підраховані результати голосування. Заповнених бюлетенів виявилося двадцять п’ять відсотків, тринадцять — за партію правих, дев’ять за партію центру й два з половиною відсотки за лівих. Зовсім мало було бюлетенів недійсних, ще менше — зіпсованих. Решта сімдесят п’ять відсотків від загальної кількості виявилися порожніми.

Здивування, розгубленість, але також глузування й сарказм прокотилися з кінця в кінець країни. Провінційні муніципалітети, де вибори відбулися без інцидентів і незрозумілих відхилень, крім невеличкої затримки, спричиненої негодою, й результати яких не відрізнялися від звичайних, стільки-то голосувальників, як завжди, прийшли на вибори, стільки-то з твердокам’яною впертістю, як завжди, відмовилися прийти, певна кількість порожніх і незаповнених бюлетенів, що не мали особливого значення, ці муніципалітети, яких завжди принижували тріумфальні результати столичних виборців, що їх оголошували по всій країні, як приклад електоральної громадянської легітимності, так-от ці провінційні муніципалітети дістали тепер змогу повернути колишній ляпас і посміятися з дурної самовпевненості цих панів, які хизуються тільки тому, що випадок оселив їх у столиці. Слова цих панів, мовлені рухом губів, що зневажливо кривилися на кожному складі, якщо не на кожній літері, стосувалися не тих осіб, які, залишаючись удома до чотирьох годин, зненацька вибігли голосувати, наче одержали наказ, якого не могли проігнорувати, вони стосувалися представників уряду, які завчасно вивісили переможні прапори, представників партій, які почали вихвалятися порожніми бюлетенями, так ніби прийшли збирати щедрий урожай винограду, стосувалися газет та інших засобів суспільної комунікації за ту невимушену легкість, із якою вони потягли кидати з тарпейської скелі тих, кому ще недавно аплодували в капітолії, так ніби самі вони не брали найактивнішої участі в підготовці до катастрофи.

Що ж, у провінційних насмішників певні аргументи були, хоч і не такі незаперечні, як їм здавалося. Під політичним збудженням, яке перебігало по столиці, наче вогонь по бікфордовому шнуру, який шукав свою бомбу, була помітна тривога, про яку якщо й говорять уголос, то хіба між подружжям або в родині, в апараті партій або в уряді між своїми членами, Що станеться, коли вибори будуть повторені, таке запитання ставили всі одне одному тихим голосом, майже пошепки, щоб не розбудити заснулого дракона. Були думки, що ліпше не доторкатися до звіра бичем, залишити все,