Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

У цьому процесі реорганізації люди відіграють суспільно важливу роль, бо функціонують у той самий спосіб, що й клітини у людському організмі. Як клітини створюють тканини, орган або складний механізм, так і ми створюємо соціальні групи та розвиваємо різні форми співіснування, поділяємо та відтворюємо різні форми мислення, які підтримуємо тою ж мірою, якою ми вважаємо їх корисними для нас. І на основі цих генів колективної інформації ми регулюємо нашу поведінку, організуємо співтовариства, до яких належимо, плануємо функціонування наших міст та обираємо наших керівників.

Цієї миті світ ігнорує потреби мільйонів та мільйонів громадян і дозволяє 1 % діяти проти 99 % інших. Чому? Чому таке трапляється? Які сигнали чи яку інформацію ми передаємо одне одному, що вони дозволяють подібне соціальне розшарування та втілення неправильної економічної системи? Загалом ми робимо щось, що не є абсолютно правильним. Погодьтеся зі мною — вже час пригадати, що ми всі по самісінькі вуха занурені в ту саму проблему, і можемо вирішити її лише разом. Деякі ситуації потребують більше часу для їхнього аналізу, однак найважливіше — проаналізувати те, як саме ми беремо участь в цьому хаосі.

Ми вважаємо, або нас у цьому переконують, що ми відповідаємо перед суспільством лише за наші дії, а не за наші емоції та думки. Проте все це впливає на світ однаково. Наші думки — це енергія у русі; було би легковажно вважати, що вони залишаються замкненими в нашій голові. Думки та емоції виходять за межі своїх носіїв і освітлюють або забруднюють навколишній простір у невидимій формі. Можливо, на них не зважають, тому що їх не видно, але вони, безумовно, відіграють визначальну роль у людській поведінці, бо вони взаємопов’язані. Люди дуже добре розуміють зв’язки у сфері економіки. Вони знають, що, коли падає одна біржа, вона тягне за собою інші. Саме тому починається паніка, коли біржа в Нью-Йорку опиняється внизу, але ніхто не зважає, коли збільшується або зменшується кількість депресивних людей довкола. Якого інвестора цікавить біль людей? Який банкір турбується про сум? Який рекламний агент втрачає сон, думаючи про ріст хвилі самогубств серед підлітків через безпорадність?

Усе, що не має матеріальної життєвої форми, їх не цікавить. Думки невидимі, але вони рухаються, як сказав би Галілей. Подорожують, поділяються, трансформуються і набувають присутності у тій формі, якою ми спілкуємося з іншими. Як ми працюємо. Як споживаємо. Як накопичуємо. Як ділимося. Як працюємо. Як святкуємо. Як кохаємо.

Це сказано не для того, щоб здивувати вас кількістю поведінкових штампів, які ми повторюємо, не зважаючи на те, що вони є руйнівними. Якщо ми зауважимо, що порядок та безлад постійно підгодовують одне одного, і що напруження між цими двома протилежними силами створює надзвичайно креативне поле, ми можемо отримати користь, яку фантазія дає нам для того, аби вилікувати наші емоції, і абсолютно вільно написати нашу нову історію.

Четверте заняття. Перший акт: визначення. Як і звідки почати?

Будь-яка історія розгортається в часі. Як і життя, вона має початок і кінець. Народжується та помирає. Між моментами, в які ми народжуємося та помираємо, у нас є мета, цілі, мрії, бажання, місії, які ми маємо виконати. Коли чийсь час добігає кінця, ми відчуваємо, що з ним помирають усі його цілі, і ми сприймаємо це, як щось дуже болісне. Також, коли помирає літня людина, родина приймає цю втрату легше, ніж коли помирає хтось молодий. Поміж жалкувань, породжених передчасною смертю, часто можна почути фрази типу: «Як же так, він же мав стільки всього зробити!» або «Як шкода, у нього все життя було попереду». Це відчуття суму, яке виникає, коли щось не може бути здійснене, використовується в кіно, для того щоб створювати напруження.

Напруження — це сумнів, який відчуває глядач щодо можливостей головного героя досягнути своєї мети. Якщо він її досягне, глядачі залишаться з відчуттям миру, а якщо ні, з відчуттям розчарування. Якщо все йде не так, як ми сподівалися, це нам болить, завжди болить, тому ми супроводжуємо головного героя, зближуємося, ідентифікуємося з ним, перетворюємо його мрії та надії на свої, підкорюючись підсвідомому бажанню перемогти смерть, тріумфувати над часом — бо ми вважаємо, що це може трапитися з будь з ким з нас, що ми не можемо померти, не зробивши багато чого запланованого.

Зважаючи на те, що ідея часу обов’язково веде за собою ідею смерті, опишіть, що ви хотіли б, щоб жило у вашій історії.

1. Які ідеї ви хочете залишити живими?

2. Які традиції та практики, на вашу думку, мають померти, зникнути?

3. У кого має бути влада вирішувати, що мусить жити, а що померти у вас самих?

На основі своїх відповідей визначте, де б ви хотіли, щоб починалася ваша історія. Звідкіля вона, на вашу думку, має починатися, і де б ви хотіли, щоб вона закінчилася. Ви будете визначати, чи хочете показати, як народжується або як помирає проект «життя». Якщо хочете поговорити про те, як він помирає, то момент, коли цей проект агонізує, може стати початком. Звідти ми можемо повернутися та проаналізувати умови, які призвели його до смерті. Або можете почати з моменту, коли існування когось чи чогось наражається на ризик, і потім можете нам показати, як його врятувати. Вирішувати вам.

Наступний крок — написати біографію головного героя вашої історії. Моя порада — це маєте бути ви самі. Хочу вам нагадати, що це курс персональної драматургії. Якщо з якоїсь причини вам буде складно зануритися до свого внутрішнього світу, ви можете створити уявного персонажа, який вас представлятиме.

Вам слід фундаментально написати те, що вас визначає. Я пропоную, щоб ви написали на папері все те, чим, як ви вважаєте, ви є. Не має значення, що це неправильна концепція. Ми розглянемо це далі.

Після того, як ви проаналізуєте самих себе або персонажа, який вас представляє, вам обов’язково слід буде провести аналіз вашого минулого, для того, щоб отримати дані, які допоможуть вам зрозуміти, чому ваш персонаж діє так чи інакше, звідки беруться ваші страхи та невпевненості, і коли у вашій свідомості укорінилася ідея, що неможливо змінити реальність, в якій