Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Коли за слідчим зачиняються двері, я падаю назад у крісло. Почуваюся вичавленим лимоном. У скронях пульсує гострий біль, а втома, що взялася з нізвідки, змушує прикрити очі.

Мені треба добре виспатися. Завтра я маю бути як мінімум у собі й відчувати контроль над власним тілом.

Завтра похорон. Я вирішила бути на них і начхати, що мені не уникнути скандалу, коли Марина побачить мене. Особисто ми з нею жодного разу не перетиналися. Але я впевнена, що дружина Андрія в курсі з ким спав її чоловік упродовж останніх п'яти років.

Гірка посмішка застигає на моїх губах, і я торкаюся їх. Напевно я просто збожеволіла... По-іншому не описати мій стан.

Додому я повертаюся до дев'ятої вечора. Робота стала для мене легким заспокійливим і мені вдалося трохи прийти до тями.

Залишивши машину на своєму паркомісці, я неквапливо прямую до під'їзду. Вперше за все життя я шкодую, що не палю. Цигарка зараз була б дуже доречною.

Піднявшись на свій поверх, я завмираю біля дверей. Мені навіть не знадобилися ключі, двері були вже трохи відчинені. Страх повільно розтікається по всьому тілу, змушуючи серце пропустити удар. Двома пальцями тихенько штовхаю двері й моєму погляду відкривається бардак із розкиданих речей, який прикрашає довгий коридор.

Здоровий глузд пробивається через густий страх і я так само тихо прикриваю двері.

А раптом там хтось є?

Зробивши кілька кроків назад, тремтячими руками я дістаю з сумки телефон.

Потрібного абонента не потрібно довго шукати. Ім'я Яніса стоїть першим у швидкому наборі.

— Здається, у моїй квартирі хтось є. Або був... точно не можу сказати. — сказала я, коли на тому кінці пролунав голос Адаміді.