Читати книгу - "Скорочено Майстер і Маргарита"

грізно крикнувши, що той вбивця і шпигун, і велів показати документи. Проте професор лише знизав плечима і скривив рота, а регент знову подав голос і зауважив, що Іван даремно турбує інтуриста, а за це його можуть покарати. Іван відчув, що не знає, як діяти далі, звернувся до регента і попросив його допомогти затримати злочинця. Регент радісно підхопив цю пропозицію і запропонував Івану волати разом "караул". Іван крикнув, але толку не було ніякого, тільки дві дівчини відсахнулися від нього, вирішивши, що п'яний. Іван зрозумів, що регент глумиться над ним, і спробував ухопити його за рукав, але той як крізь землю провалився.

Іван подивився у далечінь й помітив дивну компанію: поруч з професором йшов регент, а третім був величезний, як кабан, чорний, як сажа, кіт. Всі троє попрямували в Патріарший, причому кіт йшов на задніх лапах. Іван кинувся за ними, але відразу пересвідчився, що наздогнати їх дуже важко: як він не прискорював кроки, навіть біг інколи, але відстань між ним і загадковою компанією не зменшувалась. До того ж трійка застосувала улюблений бандитський засіб — утікати урозсип. Регент майстерно впхнувся в автобус і зник. Кіт підійшов до трамваю, зухвало відштовхнув якусь жінку, причепився на сходах і навіть простягнув гривеник жінці-кондуктору. Іван був дуже вражений поведінкою кондуктора: її не здивувало, що кіт лізе у трамвай і навіть збирається платити за проїзд, вона тільки зі злістю крикнула, що котам не можна. Кіт послухався і навіть сів на зупинці, але коли трамвай рушив, він зробив те, що І будь-хто, кого не пускають у трамвай, але кому треба ж таки їхати: він пропустив три вагони й причепився за дугу останнього з них.

Зосередившись на котові, Іван мало не випустив з виду самого професора, але на щастя, той не встиг зникнути, Іван бачив його сірий берет серед натовпу. Поет кинувся наздоганяти професора, але плутаючи московськими вулицями і провулками, врешті-решт загубив і слід професора. Іван Миколайович засмутився, але не надовго, він раптово вирішив, що професор неодмінно повинен бути у домі №13 і обов'язково у квартирі № 47. Іван Миколайович увійшов у дім і піднявся на другий поверх, на його дзвінок двері відчинила маленька дівчина і, нічого не запитуючи, пішла кудись. Іван Миколайович не розгубився у незнайомій обстановці, а кинувся мерщій у ванну кімнату, де, як йому здавалося, ховався професор. Він шарпнув двері, і гачок відскочив, у кімнаті було напівтемно, лише жевріли дрова в колонці, а в облупленій ванні стояла гола жінка в мильній піні, вона замахнулася на Івана мочалкою і сказала тихим і веселим голосом, щоб Кірюша йшов геть, бо скоро повернеться якийсь Федір Іванович. Було очевидно, що вийшло непорозуміння, але Іван не хотів зізнатися в цьому, він вигукнув докірливо жінці: "Розпусниця!" і опинився в кухні. Тут у кутку, затягненому павутинням, він побачив ікону і весільні свічки, до великої ікони була пришпилена маленька, паперова. Невідомо чому Іван узяв цю маленьку ікону і одну свічку, та й кинувся з квартири чорним ходом. У глухому провулку він озирнувся і твердо сказав сам собі, що той, кого шукає, напевне, на річці Москві.

Через деякий час Бездомний вже стояв на гранітних сходах до річки. Іван роздягнувся, доручивши наглядати за своїм одягом приємному на вигляд бородачеві, зробив кілька рухів руками і стрибнув у воду. Йому аж дух зайшовся, така холодна була вода, на мить здалося, що він не випірне на поверхню, але випірнув і почав плавати з круглими від жаху очима по чорній воді, що віддавала нафтою. Коли мокрий Іван, підстрибуючи, наблизився до того місця, де залишив одяг, з'ясувалося, що вкрали не тільки одяг, а й самого бородача, а натомість лежали подерті смугасті кальсони, рвана толстовка, свічка, іконка і коробка сірників. Іван погрозливо замахав комусь кулаком і одягнувся в те, що було залишено. Його хвилювали дві обставини: перше, що зникло посвідчення МАССОЛІТа, з яким він ніколи не розлучався, й, друге, чи зможе він у такому вигляді безборонно пройти по Москві. Щоб не виникло ніякої затримки через те, що він у кальсонах, Іван відірвав ґудзики знизу, розраховуючи, що так вони будуть виглядати як літні штани, взяв іконку, свічку й сірники й кинувся до Грибоєдова.

Місто жило своїм вечірнім життям. їхали машини, вікна були розчинені, і в кожному з них горів вогонь під оранжевим абажуром, а звідусіль, з вікон, дверей, дахів, горищ, підвалів і дворів, лупала музика з опери "Євген Онєгін". На Івана, як він і боявся, звертали увагу, тому він пішов темними і глухими провулками, і протягом цього тяжкого шляху його чомусь мучив оркестр, під акомпанемент якого бас співав про своє кохання до Тетяни.

Глава 5

БУЛА СПРАВА У ГРИБОЄДОВІ

У володіння МАССОЛІТа, який очолював Михайло Олександрович Берліоз до своєї появи на Патріарших ставках, був переданий старовинний двоповерховий "Дім Грибоєдова", який мав цю назву на тій підставі, що буцім-то тітка відомого письменника була колись його власницею, і буцім-то колись Олександр Сергійович Грибоєдов читав цій тітці глави зі своєї безсмертної комедії саме у цьому домі, у круглому залі з колонами. Правда то чи ні, невідомо та й не важливо, але дім так називали. З легкої руки членів МАССОЛІТа ніхто не називав дім "Домом Грибоєдова", говорили просто — "Грибоєдов". І кожен, хто потрапляв у цей дім, відчував, що МАССОЛІТ почувається тут дуже добре, а його члени щасливі люди. Надписи на кімнатах другого поверху свідчили про багатогранні творчі інтереси членів МАССОЛІТа: "Рибно-дачна секція", "Перелигіно", "Квартирне питання", "Каса", "Більярдна", "Творчі відпустки від двох тижнів до одного року (Ялта, Суук-Су, Борове, Ленінград)". У кімнату з надписом "Квартирне питання" черга тягнулася аж від швейцарської, що була на першому поверсі. А у двері, де надавали творчі відпустки в Ялту тощо, черга була помірна — чоловік з півтораста. Увесь нижній поверх займав відомий на всю Москву ресторан, де якість продуктів значно перевищувала ціни на них. Пам'ятають московські старожили вишукані страви і відомий джаз, і культурну обслугу Грибоєдова. Пізно увечері, близько одинадцятої, члени правління МАССОЛІТа сиділи в задушній кімнаті і чекали— Берліоза, який призначив засідання. Вони вже втомилися цим чеканням, виказували різні припущення щодо місцезнаходження Михайла Олександровича, вже дзвонили на дачу в Перелигіно, але попали не на ту, а до Лавровича, довідались, що