Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

- Ти дізнався, що за вовк потрапив у халепу? - натягнути назад свої джинси було важко. Краще б узагалі не переодягалася після клубу. Із сукнею розбиратися легше.
- Це була не колотнеча, мила, на Дрейка хтось напав. Мені досі не зрозуміла причина нападу на клан перевертнів, якщо тільки місцеві відьми не вирішили нагадати про свої вимоги... - Адам сидів за столом і перебирав папери. Як же мені подобалося спостерігати за його роботою. Він виглядав таким мужнім і серйозним.

Мимоволі усміхнулася думкам.

- Чого смієшся? - Альфа підняв свій суворий погляд на мене.
- З тебе сміюся, - кокетливо усміхаючись, я ласкаво провела по руці чоловіка.

  Нашу гру поглядів перервав чийсь шепіт і кроки коридором. Адам швидко загасив світильник біля столу і приклав палець до губ, вказуючи мені в бік вікна.

Я зрозуміла все одразу. Ми сховалися як підлітки за шторами і чекали моменту викриття нічного сновиди.

  Кроки дедалі швидше наближалися до кабінету, і я була вже на сто відсотків упевнена, що сховалися ми не даремно. Уже було дуже пізно, туалет в іншій стороні поверху, а той, хто прокинувся, найімовірніше, навмисно прийшов у цю частину крила.

- Тихіше! Раптом цей кретин ще не ліг спати! Своїм тупотом ти можеш розбудити весь будинок, - що ж, у це я якраз можу повірити. Повірити, що моя мати зібралася ритися в кабінеті мого чоловіка! Альфи!

Я подивилася на Адама. Той зосереджено вислуховував розмову моїх батьків.

- Аніто, я тобі ще раз повторюю, це безглуздий план! Ти псуєш життя власної доньки! Я проклинаю той день, коли вирішив тебе підтримати, - мене невимовно тішило те, що мій батько все ж не зовсім на боці матері.

- Любий, не виводь мене! Ти не розумієш? Стільки років ми наближалися до влади, показували свою відданість Альфі, щоб тепер якийсь шмаркач отримав, завдяки чистій випадковості правління! Я це так не залишу! Ми обов'язково допоможемо Джеку знову здобути владу.

Батько важко зітхнув. Як же я його розумію, з моєю матір'ю дуже складно.

  Двоє почали нишпорити в кабінеті, а ми затамувавши подих спостерігали як батьки самі себе підставляли.
Як же мені хотілося закричати "тепер ти мені віриш?", але я не могла. Адже навіть будь-який шепіт могли почути.

  Добравшись до столу, мама судорожно почала оглядати всі папери, які залишилися на столі. А батько, тим часом, перевіряв шафки.

  Я подивилася німим запитанням на Адама, але він був спокійний. Отже, цілком можливо, що нічого серйозного вони не знайдуть.

- Чорт! Де ж посильний лист з еллейською печаткою? - я була просто шокована відчаєм матері. Виявляється, я не просто мало її знала, я зовсім її не знала! Як вона може так безсовісно поводитися тільки заради влади!

Зі злості я трохи ворухнулася в бік і підлога заскрипіла. Ні-і-і-і-і-і....