Читати книгу - "Доторк"

— Це ви так думаєте, — сказав чоловік уже без задушевного тону, коли почав задкувати від загрозливої зброї Барні. — Я поговорив з деякими вашими сусідами. У нас удосталь матеріалу для сюжету, і нам не потрібен ваш дозвіл. Ви новина, і ви не можете не дозволити громаді нічого знати. Ми просто хотіли дати вам можливість висловити свій погляд.

Барні махнув трубою перед фотографом, намагаючись вибити йому фотоапарат з рук, але промахнувся й вдарив по боковому склі машини. Воно тріснуло. Чоловіки залізли в машину з іншого боку, а Барні вдарив знову, залишаючи вм’ятину на дверях. Машина рвонула назад, і, виїхавши на вулицю, репортер опустив вікно й закричав:

— Придурок ти скажений, я на тебе поліцію натравлю!

Барні швиргонув трубою. Вона відскочила від капота, водій натиснув на газ.

Він відчув піднесення. Отак випустити пару, не думаючи про наслідки, добре на нього впливало. Він почувався легко та безтурботно й вперше за довгий час узявся насвистувати.

***

Карен дивилася на нього з вікна, і це її злякало. Не те щоб вона очікувала, що Барні буде зразковим чоловіком чи хорошим громадянином, але чому він мусить налаштовувати всіх проти себе? Він повсюди сіє ненависть. Певним чином це краще, ніж коли він зганяв злість на ній (тепер він з нею ніжніший, хоча й досі опирається ідеї дитини), але бувають часи, коли від самого його погляду в неї кров у жилах холоне, коли вона по очах бачить, що він і їй, і дитині бажає смерті. Він хоче цілком відрізатися від світу. Свідомо взявся всіх ображати, бо хоче, щоб його залишили в спокої.

Але Карен не може дозволити йому ізолюватися від усіх. Не тепер. Коли в тебе є сім’я, тобі потрібні друзі, родичі, сусіди. Вона хоче, щоб люди забули про те жахіття й почали знову вважати їх нормальними. Потрібно думати про майбутнє.

Барні дедалі більше часу проводить у студії, живе в темряві, наче сліпа істота — в печері. Що він там тепер створює? Дивно усвідомлювати, що він досі працює руками, хоча й страждає від болю. Колись вона думала, що в нього найгарніші руки, які вона будь-коли бачила в чоловіка, ніжні, люблячі, з довгими пальцями, які дають життя податливій глині. Тепер вони натруджені, виснажені, з напнутими жилами під зап’ястками й досі облущеними від опіків пальцями.

Найбільше Карен лякав той дробовик. Вона може зрозуміти, як він почувається в оточенні ворожих сусідів. Йому й без того важко жити серед людей, які б його із задоволенням виселили геть (без сумніву, їм краще жилося б серед людей, які не знають про нещасний випадок), але, як сказав адвокат, отримати відшкодування збитків буде легше, якщо залишатимуться в Елджині, коли справа дійде до суду.

Несподівано їй зсудомило ногу, скрутило й витягнуло, ніби м’яз захотів вирватися з тіла. Вона скрикнула. Майра зараз у місії. Вона закричала знову, не в змозі ні стояти, ні сидіти, впала на ліжко й спробувала вхопитися за ногу обома руками.

Карен почула Барні, почула, як він врізається в кавовий столик у вітальні. Тоді побачила, що він стоїть у дверях із дробовиком у руках.

— Ні, Барні! Ні! У мене просто нога! Зсудомило ногу! Ой, зроби що-небудь.

Він відклав дробовик і сів біля неї на ліжку, розлютований тим, як вона налякала його своїми криками. Але злився не стільки на неї, скільки на самого себе за паніку. Масуючи їй ногу, він стиснув розпухлий м’яз на литці.

— Добре, заспокойся, спробуй розслабитися.

— Болить.

Барні обома руками масував литковий м’яз, гладив, розтирав, витягував плоть, доки та не обм’якла під його міцними пальцями.

— Боюся поворухнути. Господи, я вже думала, що це не припиниться. Воно тягнуло й тягнуло…

— Усе буде добре. Розслабся.

— Я знаю, що цим можна не перейматися. У книжці написано про судоми ніг. Але я не думала, що це такий неймовірний біль.

— Тепер як?

— Здається, нормально. Але боюся: якщо поворухну, то знову почнеться.

— Встань з ліжка. Походи трохи.

Карен підвелася, спочатку непевно, тоді спробувала ходити, з полегшенням відчуваючи, що м’яз уже не спазмує.

— Це для чого? — запитала вона, вказуючи на дробовик.

— Я думав, що ті типи повернулися. Просто вхопив і побіг.

Барні підняв зброю й заклав під руку дулом вниз.

— Ти ж ним не скористаєшся, правда?

— Чому ні?

— Ти ж можеш когось помилково застрелити.

— Тепер у мене вже все більш-менш добре із зором. Якщо не зможу щось розгледіти, попрошу тебе чи Майру допомогти з прицілюванням.

— Ні.

— О, так. Доки в цьому паршивому місті є люди, які хочуть зганяти на нас своє роздратування камінням у вікна чи спробами підпалити будинок, мені потрібне якесь підкріплення. І, думаю, ти таки допоможеш мені, коли настане час, бо ти ж не хочеш ризикувати втратити дитину.

Але потім Карен пообіцяла собі: хоч би як зле їй було, хоч би як хапало ногу, вона старатиметься не кричати. Вона стримуватиметься й покличе його, а він прийде, щоб помасувати судомний м’яз і вгамувати її страхи. Їй спало на думку, що їй уже не гидко від його доторку. Узагалі тепер їй приємно, коли він її торкається.

Жовтень

1

Як скульптора, Барні захоплювали зміни, що відбувалися з її тілом, — розтяжки на шкірі, темна лінія по центру роздутого живота, нахил назад для того, щоб долати земну силу тяжіння, — тож він продовжував працювати над новою Венерою, уже вагітною. Спочатку зосередився на проблемі мас, — випнутих, розширених, відстовбурчених, тимчасових викривлень, коли ніжка дитини б’ється об футляр із плоті, — та ніяк не міг повністю насолодитися результатом. Так само як він відійшов від жорстоких форм не лише тому, що вони його вже дістали, але й тому, що, як тільки він втілював їх у матерії, вони здавалися фальшивими, так Барні захопився ідеєю ліплення ембріонів на різних стадіях, скручених у внутрішньоматкових формах, — частково людей, частково риб, — за допомогою їхньої огидності виражаючи огидність усієї еволюції. Він був вдячний за те, що досі може добре бачити, працюючи зблизька.

Замість ненависті він тепер уявляв собі терплячих плавучих ембріонів, скручених в