Читати книгу - "Паперові солдати"

Ну а Хасевич? — запитаєте ви. На жаль, його роботи не настільки відомі, як мальовані герої Титли. Але хто знає — якби Ніл погодився кинути Україну та поїхати до Америки, чи не чекала б на нього блискуча кар’єра художника, автора коміксів чи мультфільмів? Бо ж талант і працездатність у тій країні цінуються, як ніде.

А проте Ніл Хасевич залишився в Україні — так само, як це свого часу зробили Тарас Шевченко та Микола Лисенко. Він волів бути очима українського народу — хай навіть цим очам замість милування незрівнянними пейзажами Волині доводилося дивитися у цівку прицілу. Хай замість картин йому випало малювати листівки та карикатури, а замість гномів та летючих слонів — солдатів, що б’ються за незалежну Україну.

Художник мусив стати солдатом — і не лише тому, що поруч із різцями та папером у нього лежав автомат. Ніл Хасевич передусім був солдатом війни інформаційної. Сьогодні, у XXI столітті, ми як ніколи гостро відчули, що таке інформаційна війна і зрозуміли, що перемога чи поразка у воєнних конфліктах залежить насамперед від бойового духу, від настроїв людей. А їх створює інформаційне поле: малюнки, мультфільми, кіно, плакати, карикатури, колажі.

Багато разів доводилося чути: Україні незалежність впала з неба, ми не воювали за неї, не платили своєю кров’ю...

Даруйте, але хіба кров Ніла Хасевича, Грома, Гната і десятків та сотень тисяч загиблих у протистоянні з СРСР — це не справжня кров? Кров Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина, Василя Симоненка, Валерія Марченка не має стосунку до Незалежності?

Звідки взялися мільйони людей, які виходили на вулиці у 1991 році? У країні всесильного КҐБ, тотального стукацтва, каральної психіатрії, яка тримала у заручниках усіх потенційних дисидентів; у країні, де носіння вишиванки без приводу могло привести до міліцейської камери, а за несанкціоноване покладання квітів до пам’ятника Кобзареві чекав ярлик «неблагонадійного» — звідки, скажіть, у такій країні взялися ці самі мільйони із синьожовтими прапорами, коли навіть пам’ять про ці прапори мала бути знищеною?

Під час роботи над книжкою «Мальована історія Незалежності України» нам випало довідатися про найбільш таємничу і не розгромлену до кінця кагебістами організацію «Український Національний Фронт», яка почалася з того, що молоді люди знайшли криївку УПА з агітаційними матеріалами.

І саме в її історії ховається відповідь на всі питання.

Члени УНФ прийняли естафету безпосередньо з рук Хасевича та інших пропагандистів УПА, — так само дисиденти 60-х навчалися мистецтву конспіративної роботи у бійців УПА, з якими зустрілися у таборах та тюрмах.

Навіть після повної ліквідації УПА її інформаційна війна не припинялася. І саме вона призвела до того, що українці зустріли Незалежність із синьо-жовтими прапорами в руках та словом «Україна» у серцях.

СССР повністю програв війну за людські душі, тому й розвалився так швидко та порівняно мирно.

Але імперія не склала зброю і продовжує воювати проти України щохвилини — передусім на інформаційному фронті. Саме тому бійці, яких намалював колись керівник пропагандивної ланки УПА Зот, сьогодні б’ються пліч-о-пліч з українськими воїнами на Донбасі, виходять разом із нами на Майдани, а нові митці малюють нам майбутнє України, величне і прекрасне — адже саме таким уявляв собі його воїн, художник, великий українець Ніл Хасевич.

Засновано на реальних подіях

Ніл Хасевич «Зот» та Антон Мельничук «Гнат» загинули під час штурму військами МҐБ криївки в селі Сухівці Клеванського району 4 березня 1952 року.

В’ячеслав Антонюк «Грім», районний провідник ОУН, воював ще рік після того і загинув 24 березня 1953 р.

Володимир Титла помер у 1968 році на своїй фермі у штаті Коннектикут. Його дружина Адрієн дожила до 2012 року. Син Пітер та дочка Тамара стали фотохудожниками.

Борис Стекляр дослужився до звання полковника, до своєї смерті у 2018 році проживав у Рівному, його особова справа в архівах старанно препарована, щоби приховати від нас правдиві «подвиги» цього карателя.

Брати Капранови

Біографія письменника — це його книжки.

«Кобзар 2000» Братів Капранових перевидавався вже сім разів, «Мальована історія Незалежності» — п’ять, «Приворотне зілля» та «Веселих свят!» — двічі, «Щоденник моєї секретарки» — тричі. А ще була сімейна сага «Забудь-річка», історичний детектив «Справа Сивого» та журналістське розслідування «Майдан. Таємні файли». І жодна з книжок не схожа на іншу, і та, що ви тримаєте в руках, не схожа на попередні.

Братів двоє — письменник один. Отже письменник Брати Капранови вже 15 років пропонує читачам свої книжки. Родом з Півдня, по батьковій лінії — з Миколаївщини, по маминій — з Одещини. Мешкає в Києві, а точніше, під Києвом, навідує рідний Очаків, щоб вклонитися могилам предків. Твердить, що у своїх книжках нічого не вигадує, а героїв та події бере з реального життя.

Паперові солдати

УПА і Голлівуд, Волинь і Каліфорнія, Сталін і Дісней — що може поєднувати такі різні реальності?

Двоє молодих художників зустрічаються у Варшаві. Один з них — Білл Титла, син українських емігрантів зі США. Другий — Ніл Хасевич, молодий волинянин. Доля готує їм багато випробувань, але вони про це поки що не знають, натомість п’ють пиво та сперечаються про творчість.

Обираючи один з двох можливих шляхів, кожен з нас втрачає другий, але читачі роману «Паперові солдати» мають унікальну можливість пройти обома дорогами водночас — разом із Біллом Титлою потрапити на студію Діснея та взяти участь у створенні класики сучасної анімації — «Білосніжки», «Піноккіо», «Дамбо», або ж разом із Хасевичем залишитися в Україні, піти в УПА і стати її головним художником. Жити на фермі біля океану чи переховуватися у криївках, замітаючи сліди. Одружитися з голлівудською моделлю або все життя нести в душі невисловлені почуття.

Роман ґрунтується на реальних подіях.