Читати книгу - "Vivat Academia!"

Дізнаватися, що може спровокувати повстання у Місті, теж якось не хотілося.

— Ляно, — гукнула Ела. Ляна поглянула на подругу, почала обертатися до Рисі, котра опікувалася скутером, і тут ворота відчинилися.

Ті самі, у які Ляна щойно дзвонила.

На порозі воріт стояла немолода жінка із напівзнайомим приладом у руках. Генератор візерунків, пригадала Ляна. Страшенно дорога штука, заряджена бойовими візерунками. Академія продавала такі жителям передмістя за півціни. Незважаючи на це, щасливих власників генераторів було не так вже й багато. Найуспішніші хіба що.

Такі, як ця жінка.

— Чого треба? — запитала господиня із генератором.

— Ми, це… спудеї, — Ела знайшлася раніше за Ляну, на яку жінка дивилася. — Дослідження проводимо.

— Ет, — генератор у руках господині трохи опустився, — от воно що. Ну, то питайте когось іншого. Мене це не цікавить.

Сплюнувши в пилюку під ногами дівчат, жінка, однак, не поспішала йти. Чому б це, промайнула думка в голові Ляни.

— Ми вас питати не будемо, — заперечила Ела, виходячи наперед. — Нам би зупинитися у когось. Платимо по п’ятдесят кредитів за ніч.

Жінка перевела погляд з Ели на Рисю, та закивала на підтвердження. Погляд господині повернувся до Ляни.

«Вона чекала грошової пропозиції?» — подумки здивувалася дівчина, вже звично тягнучись лівою рукою до правої. Вона відчула слабкий укол у правиці — мабуть, через генератор.

Жінка з убивчим приладом знову подивилася на Елу:

— За людину?

— За всіх, — заперечила Ела.

— До нас ще одна дівчина має доєднатися, — додала Ляна, боячись, що Ела забуде про Устину.

Подруга штовхнула Ляну в бік — не заважай.

— Сто, — сказала жінка. Її очі іронічно прищурилися, коли помітила Елин штовхан. — Сто кредитів за ніч. І за кожен темний день.

— Із їжею та відповідями на наші запитання включно, — запропонувала Ела.

— За відповіді — окрема плата, — категорично сказала господиня.

— Це ваш громадянський обов’язок, — обурилася Ела, — відповідати на наші запитання.

— Шукайте тоді інше місце, де зупинитися, — жінка з генератором розвернулася так, наче збиралася йти, проте Ляна точно знала: не піде.

Потіснивши Елу, Ляна поглянула у вузькі очі господині:

— Одна із нас, — кивок у Рисин бік, — спеціалізується на захисних колах. А моя спеціалізація включає у себе відштовхування. Ми накреслимо достатньо візерунків, аби істоти більше не підійшли до вашої господи.

— Звідки я знаю, чого ви там накреслите? — Жінка похитала головою. Вона дивилася Ляні просто у вічі. — Сучасні спудеї найпростішої пентаграми не намалюють як слід. Чула я про те, що тепер в Академії робиться. В наші часи такого не допустили б. Ні, оце, — господиня поплескала долонею по генераторові, — набагато надійніше. До мене почвари і на поріг не потикаються, бояться, ворожі діти.

Ляна мовчала. Жінка із генератором почала говорити — хороший знак.

Рисі, вочевидь, так не здавалося. Ляна почула з-за спини чиєсь схлипування. Її подруга ладна була заплакати.

Схоже, господиня це також помітила.

— Почекайте тут, — сказала із гаданою неохотою. — Я запитаю в чоловіка, чи варто вас пускати. І приготуйте кредити про всяк випадок.

За мить ворота зачинилися, а Ела швидко дістала кредитку.

— Приблизно тисяча кредитів, — підрахувала Ляна. — Ело, у тебе є стільки?

— У мене є і більше, — усміхнулася подруга. — Проте зараз вона тільки сто зніме. Я людей її типу знаю. Даремно ти, Ляно, вилізла — вона б нас і без візерунків пустила. Тепер ви з Рисею матимете зайву роботу. Вище ніс! — Остання Елина фраза була звернена до похнюпленої Рисі. — Цій жінці про те йдеться, щоб показати, які ми молоді та дурні. А для цього ми їй потрібні. Вона нас від початку пустити планувала, інакше ворота не відчинила б. І думка її чоловіка тут мало що важить. Це вона так, мучить нас. Тому і зволікає.

Рися швидко втерла очі.

За хвилину господиня повернулася, вже без генератора візерунків.

— Чоловік погодився, — сказала начебто неохоче. — Звісно, з підозрою — істот у нас тут розплодилося в останній час, страх просто. Віднедавна вони і вечорами з’являтися почали, навіть у світлі дні.

Це пояснювало, чому у попередніх господах дівчатам ніхто не відчинив.

— Ве… вечорами? — здригнулася Рися.

— Їх щось виганяє, — жінка прочинила ворота ширше, впускаючи дівчат до господи, — з лісу. Можливо, Перепона. А може, той прителепкуватий винищувач. Зовсім лою в голові не має, га!

— Перепона? Винищувач?… — Рися тільки кліпала. Жінка зачинила ворота за дівчатами:

— А ви хіба не чули? А-а, міські ж, мабуть.

— Я із північного передмістя, — вагаючись, сказала Рися. — Але у нас про таке не знають…

— До вас ще не дійшло, значить, — зробила висновок жінка. — Ну то й добре.

— Які у вас квіти гарні! — Ела тим часом захоплено роздивлялася клумби біля будинку.

— Еге ж, кому про квіти, а кому про кредити, — господиня вийняла із кишені зчитувач кредиток. — Давай сюди. Поки сто кредитів зніму, от, можеш подивитися. І скажи, як вашу подругу впізнати, мій чоловік їй відчинить, коли вона з’явиться до заходу сонця. Так вже й бути… За неї також заплачено. А ви проходьте, — звернулася жінка до Ляни та Рисі, — до господи. Це тут лиши, — ці слова стосувалися Рисиного скутера, — біля клумби.

Рися так і зробила. Свій скутер вона дуже любила і краще б заховала його у гараж чи принаймні сарай, та сперечатися із господинею було собі дорожче.

— Напиши Устині, в якій ми господі зупинилися, — попрохала Ляна Рисю. — І взагалі, спробуй до неї додзвонитися. Куди вона поділася, зрештою?

Рися узялася до свого пристрою зв’язку. Чому це вона має робити, а не сама Ляна, подруга не питала.

Устина не відповідала і тепер. Лишивши їй повідомлення, Рися і Ляна пішли в приміщення — а то господиня вже починала на них підозріло дивитися.

У будинку дівчат зустрів невисокий пухкенький чоловік. Він виявився набагато люб’язнішим за свою дружину. Показавши дівчатам їхнє місце для спання — на високій пічці можна було не те що вчотирьох, вшістьох влягтися, — чоловік запросив їх до столу.

— Тільки руки помийте, — він вказав у бік кухні. Рися одразу ж скинула взуття, лишившись у рожевих шкарпетках. Капців їй, звісно, ніхто не запропонував.

Ляна затрималася. Розшнуровування і зашнуровування черевиків завжди забирало у неї певний час.

— Та