Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Усі їхні секрети, Марта Кейс 📚 - Українською

Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

446
0
11.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Усі їхні секрети" автора Марта Кейс. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 83
Перейти на сторінку:

— Не бреши, ти не хочеш забрати мене, — Ігор зітхнув і одразу відвернувся до вікна.

— Понад усе я хочу, щоб ми жили разом. Але ти вже дорослий і маєш зрозуміти: в мене є проблеми, які потрібно негайно вирішити.

— Тоді візьми мене з собою, я допоможу! — хлопчик не вгамовувався.

— Тобі не можна зі мною. Є речі, через які людина повинна пройти сама. Але я обов’язково повернусь до тебе! — вона відчула гіркий присмак у роті, наче брехала йому. Десь у темряві на неї чекала куля, яку приготував жорстокий зловмисник. Щось підказувало Дані: наступного разу він точно вистрелить.

— Обіцяєш? — з дитячою недовірою в погляді запитав Ігор.

— Обіцяю!

Він кинувся обіймати її так міцно, що Дані аж дух перехопило. В цих обіймах жило усе щастя світу, але вони мали гіркий присмак для жінки. Вона вкотре згадала Мишка і їхнє дитинство. Якби він виріс, то її життя склалося б зовсім інакше. Вона була б щасливою і від самотності й безнадії не кинулася б у шлюб з Олегом, наче самогубця в темні річкові води.

Дана ще раз подзвонила Марині й домовилась про деталі. Ігор хоч і неохоче, але погодився пожити в її сім’ї. Це була найбільша розкіш, яку Дана могла собі дозволити – не хвилюватись про хлопця. Попереду на неї чекала важка, майже нездійсненна місія – повернутись в батьківський будинок і нарешті дізнатись правду про їхнє з Мишком походження.

До Міжвиська вона дісталась досить швидко і майже без пригод. Справа йшла до вечора і сонце вже забарвило небо в помаранчеві відтінки, повільно відступаючи за небокрай. Напівпрозорі весняні сутінки чарівливо заполонили все навколо, обіцяючи відкрити двері у магічний світ ночі.

У величезному будинку Комарівських було тихо й складалось враження, начебто в оселі немає жодної живої душі. Дана подзвонила у двері й назустріч їй вийшла одна з хатніх робітниць. Жінка середнього віку люб’язно запросила Дану всередину і навіть спробувала відібрати у гості дорожню сумку, аби віднести її наверх до кімнати.

Дана ненавиділа створювати комусь незручності та почувалась безглуздо, коли їй прислуговували у батьківському домі. Антоніна Василівна привчила персонал всіляко догоджати хазяям будинку та гостям, тому хатні робітниці виконували безліч функцій, більшість з яких Дана вважала безглуздими й принизливими. І саме через це жінка не віддала речі, а сама занесла їх в кімнату. Все ж таки для здоров’я корисно частіше ходити східцями.

— А що, вдома нікого? — спитала Дана у приємної усміхненої жінки зі злегка посивілим волоссям.

— Ой, так недобре вийшло! — вона роззирнулась навсібіч, начебто за ними хтось спостерігав і пошепки мовила, — Хазяїн з дружиною посварились. Кричали один на одного страшно. Він потім поїхав до міста, а Антоніна Василівна пішла спати раніше. В неї, бідненької, дуже розболілась голова. Певно, краще не турбувати її до ранку.

— Дякую, я зрозуміла. — Дана здогадувалась, що стало приводом для чергового скандалу – вагітна коханка батька.

— Повечеряєте? Що вам приготувати?

— Га? Ні, ні, не хочу. — Дана роздумувала над тим, що до ранку не зможе поговорити з матір’ю, але вона мала й інші справи. Жінка не збиралась витрачати дорогоцінний час на вечерю.

Вона схопила телефон та подалась на прогулянку по Міжвиську. Як не дивно, але саме тут Дана почувалась у безпеці. Ноги розмірено рахували кроки по рівній асфальтованій доріжці, доки вона роздумувала над тим, що скаже батьку Володі. Саме до нього направлялась Дана. Вона не знала чи зможе увійти до будинку в якому друг зронив останній подих. Їй було незатишно з тих самих пір, коли вона вперше зрозуміла: смерть чигає на кожного й немає в неї упереджень щодо віку, статі і морального портрета того, кого вона планує забрати. Всі навколо мали однакові шанси віднайти останній притулок в дерев’яній скрині ще до світанку.

Дана спам’яталась лише біля воріт будинку в який колись прибігала малою, аби пограти з Володею у дворі. Вона б усе віддала, аби знов повернутись у ті часи, коли Мишко бігав по подвір’ю та обливав водою їхню нерозлучну четвірку. Тепер же будинок виглядав похмуро й самотньо. Тут більше не чувся дитячий сміх і, навіть, дорослий. Дана побачила автівку, яка наближалась до воріт і завмерла. Вона впізнала машину Василя Михайловича. Батько Володі під’їхав ближче і зовнішні ворота гаража відчинились автоматично. Загнавши автівку у надійний сховок, він вийшов надвір та відсутнім поглядом зміряв Дану. Чоловік не промовив ні слова і їй довелось розпочати розмову першою:

— Доброго вечора! — жінка ніяковіла від холодності господаря будинку.

— Привіт. — Василь Михайлович гірко усміхнувся і, відчинивши ворота, зайшов у двір. — Ти зайдеш?

— Так, — нерішуче відповіла Дана і змусила себе зробити кілька кроків. — Я вам не заважатиму?

— В мене тепер багато часу, якого нікуди діти. Смішно: все життя я працював і думав, що з сім’єю побуду на пенсії. І от прийшла пенсія, а в мене – ні сім’ї, ні роботи. Так і життя минуло, а я навіть не встиг озирнутись.

— Ви звикнете. З часом з’являться якісь заняття і буде привід прокидатись зранку. — Дана не знала що іще може сказати людині в його ситуації.

— Повечеряєш зі мною? Я й тістечок до чаю купив. Завжди відмовляв собі в солодкому, щоб довше пожити й бути у формі, а воно от як склалось, — Василь Михайлович розсміявся і Дані здалось, що чоловік був трохи напідпитку. — Тепер їм і п’ю все, що захочеться, а на смак воно – як трава. Але я не втрачаю надії, що ці тістечка скоротять мій строк.

1 ... 49 50 51 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Усі їхні секрети, Марта Кейс"