Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

— Не бреши мені, Монті, ти міг щось чути. Хрещена Фея могла обмовитися про свій план. І що потрібне Брієру? — підійшла впритул, схопивши за мереживний комір, дивлячись на нього палаючим поглядом. — Я бачу, що ти знаєш, Монті.

Принц проковтнув.

— Я чув дещо. Хрещена Фея сказала, що їй потрібно, щоб у найближчому окрузі не залишилося жодного чортівника. Щоб сама контора закрилася, а Брієр їй допомагае.

— Себастьян?

— Так! Він викуповував ліцензії на роботу, крав, вигравав їх у карти. Тільки не видавайте їм мене.

Мене вразили слова Монті. Значить, Себастьян брехав, немає жодних почуттів, це все привід, щоб прикрити роботу чортівок.

— Я тебе не видам, — пообіцяла, притискаючи Монті до грудей,— стало так боляче, що захотілося когось обійняти. Гладила його по волоссю, як мати, що заспокоює ридаючу дитину. Хоча це мені хотілося плакати. — Але й ти мусиш мені допомогти.

— Але як? Вони такі страшні…

— Ти сильний, Монті. Ти принц, і мусиш наполягти на своєму. Вони будуть змушені ухвалити твої вимоги. Будь хоробрим, і вони боятимуться тебе, а не ти їх.

— Угу… — промимрив монарх.

Я прибрала захисний полог. Мені хотілось бігти без оглядки якнайдалі від цього палацу. Брієр — обманщик, йому потрібна моя ліцензія, і щоб я не плуталася під ногами під час відбору. Його метою було закрутити мені голову, а потім лишити ні з чим.

Не помітила, як стиснула кулаки, і нігті до крові врізалась у долоні. Розглядаючи руки я розуміла, що всередині загинуло світле почуття, на зміну якому прийшла люта ненависть. Я подула на садни, і вони відразу затягувалися, не залишаючи слідів. Жаль, що серцеві рани я так не можу лікувати.

З глибини палацу лунало дзвінке сопрано. Потрібно повертатися, розпочався другий акт. Я повинна тримати марку, як-не-як стану королевою. А я їй стану!

В коридорі було пусто. Звук співу став все чіткішим, коли міцні руки втягують мене в одну з кімнат палацу і притискають до холодної стіни.

— Я сумував, моя кізочкам, — бархатистим басом прошепотів Себастьяна.

Хотів поцілувати в губи, але я ухилилася, і він залишив вологий слід на моїй щоці.

— Я вам не кізочка! —  прошипіла крижаним тоном.

Він щиро посміхався, і на мить здалося, що дарма я все це затіяла, не потрібна мені ця ліцензія. Але це лише на мить, адже без ліцензії я навіть Брієру не потрібна.

— Що за ігри? Будеш зображати в недоторку? Я готовий, — він знову спробував поцілувати, але я поклала долоню йому на уста, припиняючи порив.

— Тримайте себе в руках, ви джентльмен, а джентльмени так не поводяться з порядними міледі.

Моя відповідь викликала в нього ще більше подиву. Я прибрала його руки зі своєї талії і, відсунув від його, попрямувала до дверей. — Що ж тоді було вночі в лісі, міледі? Він дивився на мене з іронією.

— Запишіть це за рахунок сплати боргу.

Погляд Брієра став суворим, на обличчі прослизнула швидкоплинна гримаса болю. Я вийшла з кімнати, не бажаючи продовжувати розмову. Усі пріоритети я розставила. Брієр — помилка, моя мета якнайшвидше вигнати його зі свого життя.

Здригнулася. В двері, з яких я щойно вийшла, вдарило щось важке.

***

Даніель інтенсивна обмахувався віялом, і навіть коли король Річард підійшов зовсім близько, продовжував його не помічати.

— Леді та В'єре, як я радий вас бачити, — позначив монарх свою присутність.

"Елла" награно посміхнулася і зробила вітальний реверанс.

— Ваша Величність, чудова, просто чудова опера. Я просто без розуму. Браво артистам і музикантам, — забелькотів біс, нервово ляскаючи в долоні.

— Радий, що вам сподобалося. Леді де В'єр… Елло, ми можемо з вами поговорити без сторонніх? Обіцяю, ця розмова в жодному разі не образить вашої честі та гідності.

Даніель озирнувся, оточуючі з цікавістю спостерігали за їх діалогом. Мізріель суворо заборонила компрометувати чесне ім'я де В'єр і в жодному разі не засмучувати короля. Оцінивши ситуацію, біс погодився на пропозицію.

Піддані не випускали з поля зору короля Річарда та Еллу, поки ті не втекли з урочистого залу. Вони мовчазно ходили коридорами, поки не опинилися в кабінеті Його Величності.

— Леді де В'єр, я хотів вибачитися перед вами, — сказав король, як тільки за ними зачинилися двері, — я не мав права напирати на вас. Я був егоїстом.

— Так, це так. Продовжуйте, — бавився біс над почуттями короля.

— Ах, так, про що я… Я був егоїстом. Мені не слід було робити вам таку безпринципну пропозицію. Особливо після того, як ви зовсім недавно овдовіли.

— Я прощаю вас.

— Леді де В'єр, я розумію вашу втрату. Такі рани важко гояться, але я хотів би спитати… — король червонів і поправляв пальцем комір коміра, — коли мине час, і ви будете готові зустріти нове кохання, чи можу я на щось розраховувати?