Читати книгу - "Мій чоловік за контрактом, Кетрін Сі"

Що ж, я хоч трохи, але насолила її. 

— Хочеш зайти привітатися зі Стейсі?

— Вона зараз на роботі, там має бути Аманда, познайомлю вас. 

— Я познайомлюсь з майбутньою свекрухою Ітана?

— Це якщо вони почнуть зустрічатися!

Іноді мені здається, що Тайлер забігає наперед у стосунках Ітана та Стейсі, вони самі не вірять у свої стосунки так, як вірити у них Тайлер. 

— Тітонько, — я першою зайшла до ресторану, — Вгадай хто прийшов? 

У ресторані було лише два столики зайняті, я давно такого не бачила у Аманди, зазвичай тут все перепрвнено.

— Бути не може, — тітка вийшла до нас тримаючи у руках ніж для сашимі. — Сонечко, що тебе привело до мене?

— Та я поряд була, от і зайшла до тебе!

Ми обійнялися, я так давно не бачила тітку Аманду, що навіть заплакала. 

— А хто це з тобою? 

— Мій чоловік, — взяла його за руку, — Тайлер Вест…ти точно чула плітки про нас.

— Звісно чула, я була шокована! 

— Добрий день, — у нашу розмову втрутився чоловік, — Радий познайомитися з вами! 

— Я також рада познайомитися з чоловіком Абігейл! — вони потиснули один одному руки. — Скажіть, ви справді закохані чи це лише для преси?

— Ми дійсно закохані, — Тайлер взяв мене за руку. 

— Так, це цілковита правда! — підтверджую слова Веста. 

— Тоді, ніж мені не знадобиться. — вона відклала його за бар. — Стейсі розповіла мені, про цього козлину Алекса!

— Він у минулому, навіть не згадуй його. 

— Не буду, він не вартий навіть одного мого слова.

Я здивована наскільки різні бувають сестри, Аманда повністю відрізняється від Патриції, в кращу сторону. Навіть краще, що Стейсі виросла разом з тьотю, а не з рідною матір'ю. 

— Хочете сашимі? 

— Так, я з радістю з'їм, — навіть не думаючи, Тайлер сів за стіл, або він дуже голодний, або йому цікаво ближче дізнатися тітку Стейсі, а потім розповісти Ітану. 

— Я також не відмовлюся. 

— Тобі як завжди? — киваю. — Тоді почекайте десять хвилин і все буде готово. 

— Гаразд. 

Тайлер дуже уважно розглядає ресторан, за цим кумедно спостерігати. 

— Що це за написи? 

— Це стіна побажань, або стіна спогадів, — ми дивилися на білу стіну з купою різних написів. — Ти можеш заплатити п'ятдесят доларів і написати там все, що забажаєш. 

— Ти щось писала там? 

— Звичайно. 

— Що саме? 

— Це було давно, я вже не пам'ятаю, — збрехала. 

— Або не хочеш розповідати, — здогадався.

— Я правда не пам'ятаю, ходімо пошукаєм, — там стільки написів, що важко буде знайти, а там і сашимі вже буде готове. 

Ми підійшли до стіни і почали шукати, я чудово пам'ятаю, що я написала і один напис, я б ніколи в житті, ще раз, не написала. Тайлер буквально перетворився на детектива і почав шукати мій напис. 

— Де ж моє? — імітую пошуки. 

— Хоча б приблизно не пам'ятаєш, що написала? 

— Щось про життя, — це правда, один напис про життя, а інший ні. 

— Шукаємо щось зі словом життя, — чоловік водив пальцем від одного напису, до іншого, аж тут його вказівний палець застиг на тому написі, який він не мав побачити. — Це.. це твій напис? 

— Знайшов? 

— Абігейл плюс Алекс, — чорт, цього я хотіла найменше. — Дорівнює сердечко в квадраті? 

Тайлер дивиться на мене, а я і слова сказати не можу, хоча й розумію, що нічого такого в цьому написі немає, тим паче, це було давно. 

— Ти справді вирішила написати саме це, на стіні, яка буде тут десятки років?

— Це було давно, — почала виправдовуватися. — Я тоді не думала, що роблю.

— Ти витратила п'ятдесят доларів на цей напис?

— Ми тоді тільки почали зустрічатися..

— Зрозуміло, — чоловік пішов назад за стіл.

— Тайлер.. 

І що я такого зробила? Я справді була дурна, це було дурне рішення писати на стіні про кохання до Алекса, але тоді він подобався мені, я була щаслива в той момент. Я стояла і дивилася на стіну з написом: 

Абігейл + Алекс = ⁠♡² 

— Я прийшла! — Стейсі. — Тайлер? Абі.. 

Вона помітила, що я стою біля стіни, а Тайлер сидить за столом без настрою і відразу зрозуміла, що сталося. 

— Ти вже також прийшла? — Аманда винесла наше замовлення. — Що відбувається, чому така тиша? 

— Думаю, він знайшов напис Абігейл на стіні, — пояснила Стейсі.

— Який з двух? — я стояла і навіть не рухалася, я просто не знала, що робити. 

— Про Алекса. 

— Це ж просто напис! — вона поставила тарілку на стіл. — Ви серйозно посварилися через це? 

— Вона хотіла, щоб всі знали про їх кохання, хотіла завжди пам'ятати про це! Вона витратила на цей напис п'ятдесят доларів! 

— Це було давно! — нарешті хоча б щось змогла сказати.

— Ти його так сильно кохала, що написала це? Можливо ти досі кохаєш його? 

— Тайлер! — Стейсі хотіла захистити мене. 

— Ти серйозно? — підійшла до нього.

— Так. 

— Зрозуміло, — взяла свою сумочку. — Я поїхала додому. 

— Абі..

— Все нормально, не хвилюйся. — обійняла подругу. — Побачимося в інший раз. 

Я вийшла з ресторану і попрямувала до дороги, потрібно зловити таксі. Я поїду до своєї квартири, не думаю, що Тайлер захоче бачити мене сьогодні. Ми справді посварилися через якийсь дурний напис? Повірити не можу. 

Опинившись у своїй квартирі я відчула, що більше не сприймаю цей простір, як свій дім, це просто квартира, пуста і холодна. 

Окинувши оком приміщення я хотіла вже йти до спальні, як хтось почав відкривати двері ключем, але у Тайлера немає ключів від цієї квартири, та й у будь-кого їх немає. Діставши телефон я хотіла набрати службу порятунку, але не встигла. 

— Привіт, кохана, — ця посмішка, така сама як і у той день. — Я ж казав, що ми ще зустрінемося.