Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Королева Марго, Олександр Дюма 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Королева Марго" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 180
Перейти на сторінку:
що це тільки вступ, а головнішої частини своєї думки вона ще не сказала.

— Крім того, — додала вона, — ви, може, зважите, всупереч Генріху, що не годиться цьому молодому чоловікові жити так близько до моїх покоїв.

— Сестро, — відповів живо Франсуа, — якщо пан де Ла Моль бажає, він за півгодини буде влаштований у мене в апартаментах, і, я гадаю, там йому нічого боятись Хто мене любить, того і я любитиму.

Франсуа брехав, бо в глибині душі він уже ненавидів де Ла Моля.

— Так, так... я не помилилась! — прошепотіла сама собі Маргарита, бачачи, що брови короля Наварського нахмурились. — Щоб вести вас обох, куди мені потрібно, треба вести одного за допомогою другого.

Потім, доповнюючи думку, додала:

— Генрієтта сказала б: добре, Маргарита!

Справді, через півгодини де Ла Моль, вислухавши повчання Маргарити і поцілувавши край її плаття, досить легко як на пораненого підіймався сходами, що вели до апартаментів герцога д’Алансона.

Минуло два-три дні, і добра згода між Генріхом та Маргаритою, здавалось, все більше зростала. Генріху дозволено було не робити зречення прилюдно, але він зрікся перед королівським сповідником і щоранку відвідував месу в Луврі. Увечері він перед очима всіх проходив до апартаментів своєї дружини, заходив через головний хід, розмовляв з нею кілька хвилин, потім виходив маленькими потайними дверима і йшов до пані де Сов, яка розповіла йому, звичайно, про візит Катерини і попередила про небезпеку, що й досі загрожувала йому. Генріх, маючи відомості з двох боків, подвоїв обережність до королеви-матері, тим більше, що обличчя Катерини почало ставати потроху веселішим. Раз уранці Генріх побачив навіть на її блідих устах доброзичливу усмішку. В той день він ні за що в світі не зважився б їсти щось, крім яєць, що сам собі зварив, або пити якийсь напій, крім води, яку перед його очима набрали з Сени.

Убивства не припинялись, але почали спадати; гугенотів перебито було так багато, що число їх значно зменшилось. Більша частина загинула, багато втекло, дехто ховався.

Час від часу в тому чи іншому кварталі зчинявся галас: це значило, що знайшли когось, хто ховався. Убивство відбувалось потайки або привселюдно, залежно від того, де захоплено бідолаху — в місці, що не мало виходу, чи в такому місці, звідки він міг утекти. Якщо він тікав, це була величезна втіха для всього кварталу, де відбувалась подія, бо католики, замість того, щоб насититись винищенням ворогів, ставали чимраз лютішими, і чим менше лишалось гугенотів, тим лютіші були католики до цих нещасних недобитків.

Карл IX почував велику втіху, полюючи на гугенотів; потім, коли не міг уже полювати сам, з насолодою дослухався до галасу чужого полювання.

Раз, вертаючись з гри в кеглі, що була, як і гра в м’яч та полювання, його улюбленою розвагою, він зайшов до матері, з веселим обличчям, в супроводі звичайних своїх придворних.

— Мамо, — сказав він, цілуючи флорентійку, яка, помітивши його радість, намагалась збагнути, в чому справа, — мамо, славна новина! Бодай всі чорти подохли! Знаєте: труп знаменитого пана адмірала, що був пропав, знайшовся знову!

— Справді? — сказала Катерина.

— Так, так! Ви думали, як і я, мамо, що собаки розтягли його на своєму весільному бенкеті, — аж зовсім ні. Мій народ, мій дорогий, добрий народ вигадав інше: він повісив адмірала на гаку на Монфоконі:

Народ з гори Гаспара скинув вниз

І потім знизу вгору знову зніс.

— Ну, і що ж? — сказала Катерина.

— А от що, люба мамо! — відповів Карл IX. — Відколи я дізнався, що цей милий чоловічок умер, я все хотів побачити його знову. Погода чудова; сьогодні усе ніби цвіте; повітря віє життям і пахощами; я почуваю себе так добре, як ніколи; коли хочете, мамо, сядьмо на коні і поїдьмо до Монфокона.

— Я б охоче поїхала, сину, — сказала Катерина, — коли б не призначила побачення, якого не можу відкласти; крім того, для візиту до людини такого значення, як адмірал, — додала вона, — годилося б зібрати весь двір. Спостерігачі мали б нагоду зробити цікаві спостереження. Ми побачили б, хто поїде і хто залишиться.

— Слово честі, ви маєте рацію, мамо! Відкладімо на завтра, це буде краще, мамо! Отже, запрошуйте, кого знаєте, і я запрошуватиму, або, ще краще, не запрошуймо нікого. Скажемо тільки, що їдемо туди, та й годі, усі будуть вільні їхати чи не їхати. До побачення, мамо, піду трубити в ріг.

— Ви виснажуєте себе, Карл. Амбруаз Паре щораз нагадує вам про це і має рацію: це надто важка для вас вправа.

— Ба, ба, ба! — сказав Карл. — Я хотів би мати певність, що вмру не від чого іншого. Я пережив би тоді весь двір, навіть Анріо, який має колись бути нашим наслідником, як пророкує Нострадам[42].

Катерина насупила брови.

— Сину, — сказала вона, — остерігайтесь того, що здається неможливим, а тим часом бережіть себе.

— Я тільки два-три рази, щоб підвеселити моїх собак, а то бідні тварини трохи не дохнуть з нудьги! Треба б нацькувати їх на якогось гугенота: це б їх розважило.

І Карл IX вийшов від матері; пішов у свій збройовий кабінет, узяв ріг і затрубив так, що це зробило б честь самому Роланду[43]. Не можна було зрозуміти, як таке кволе тіло й бліді уста можуть видавати такі могутні звуки.

Катерина справді дожидала когось, як сказала синові. Через хвилину після його виходу служниця потихеньку доповіла їй про щось. Королева посміхнулась, устала, попрощалася з своїми придворними і пішла за служницею.

Флорентієць Рене, якому король Наварський зробив таке дипломатичне запрошення в саму ніч святого Варфоломія, щойно увійшов до молільні.

— А, це ви, Рене! — сказала Катерина. — Я з нетерпінням чекала вас.

Рене вклонився.

— Одержали ви вчора тих кілька слів, що я написала вам?

— Мав цю честь.

— Чи перевірили ви, як я веліла, докази складеного Руджієрі[44] гороскопа, які цілком відповідають пророкуванням Нострадама і кажуть, що всі три мої сини будуть королями?.. За кілька днів справи дуже перемінились, Рене, і я подумала, що доля, може, вже не така погрозлива.

— Пані, — відповів Рене, схиляючи голову, — ваша величність добре знаєте, що обставини не міняють долі; навпаки, доля керує обставинами.

— Проте,

1 ... 49 50 51 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева Марго, Олександр Дюма"