Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія 📚 - Українською

Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свобода і терор у Донбасі" автора Хіроакі Куромія. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 144
Перейти на сторінку:
загнати техніків та інженерів в шахти, дарма що ті не мали ані найменшого бажання туди лізти. Цей захід викликав хвилю спротиву серед технічного персоналу, який чіплявся за легке життя на поверхні. Ба більше, інженери вважали це «образою свого статусу». Безперечно, в них також були причини боятися. Підземний світ був світом робітників, і чужих тут не приймали. Робітники сприймали спуск під землю своїх керівників з ворожістю, як варязьку спробу запровадити нові порядки[907]. Тому, крім завжди наявної небезпеки нещасного випадку під землею, керівництво боялось і беззаконного світу темряви, де завжди лякала небезпека насильства[908].

Комуністичні функціонери боялися підземної роботи з тих самих причин. Крім того, більшість із них були технічно неосвічені політичні комісари, а брак інженерів і техніків зробив роботу адміністрації (написання звітів, технічних наказів, виробничих планів і т. д.) майже неможливою. З погляду адміністрації проблеми вугледобувної промисловості були не результатом поганого керівництва, а наслідком голоду, але Москва лише нарікала накерівництво й замовчувала голод. Паралельно до цих нападів почалася кампанія чисток у партії, і робота адміністрації стала ще важчою.

Опинившись перед вугільною кризою, Москва вдалась до безпрецедентної жорстокості, вимагаючи «сурово наказывать всех тех, от кого пахнет хотя бы отдаленным душком саботажа». Непокірних адміністраторів та інженерів називали «саботажниками», «шкідниками», «контрреволюціонерами з партквитками в кишенях». Багатьох понижено і знято з посад, вигнано з партії, а декого арештовано й ув’язнено[909]. Часті аварії на шахтах також призвели до арешту багатьох керівників органами ГПУ[910]. Арешти ГПУ майже завжди означали політичні злочини, і справді, є повідомлення про справи, в яких членів партії звинувачували в начебто належності до «організацій шкідників» на Лисичанських шахтах[911]. В цих випадках не було ніякої різниці між «шкідниками»-комуністами і «шкідниками»-спецами.

Усі ці випадки свідчать, що в час важкої кризи сталась важлива зміна в офіційному образі і значенні слова «ворог». Уявлення про «ворога» дедалі більшою мірою втрачало ідеологічний зміст. Звичайно, давню характерну марксистську концепцію «класового ворога» й далі часто застосовували. Класово-нейтральні концепції, як-от уявлення про «шкідників» та «саботажників», також завжди були в обігу. Проте раніше ці слова використовували лише проти безпартійних і «класових ворогів», як-от спеців та куркулів. А тепер класово нейтральні означення стали застосовувати й до членів партії. Хоча про «шкідництво» старих спеців час від часу повідомлялось на Донбасі[912], до 1933 р. різниця між старими спецами та дедалі більшою кількістю червоних фахівців та керівників-комуністів уже була досить стертою в повідомленнях преси про «шкідництво». Дехто з членів партії, звинувачених у шкідництві й саботажі, згодом «виявилися» начебто колишніми куркулями, махновцями та іншими антикомуністами, але серед них були й щирі та віддані комуністи без жодного ґанджу в політичному минулому, як-от червоноармійці — ветерани громадянської війни. Але тепер партія почала оголошувати, що багато її членів також були ворогами, а не просто нерозумними консерваторами, заблудними вівцями чи некомпетентними бюрократами. Хоча й далі було неясно, чиїми ж ворогами вони були. Використовували фрази типу «ворог робітничого класу», «ворог партії», але різниця між ними і уявленням про «класового ворога» почала розмиватися, принаймні в партійному вжитку. Коли правдиві комуністи виявлялися «ворогами», важко було охарактеризувати їх як «класових ворогів».

З часом класово нейтральне уявлення «ворог народу» почало входити в офіційний політичний дискурс. Термін не був новим, він існував принаймні з 1917 р. Саме в час кризи цей класово нейтральний термін набув особливого поширення, принаймні на Донбасі. Наприклад, улітку 1933 р. декількох працівників служби громадського харчування Макіївки заарештовано за крадіжку продовольства вартістю в мільйони карбованців. Серед членів групи були й люди «з партквитками в кишенях». Їх оголосили «ворогами народу», а чотирьох засудили до смерті[913]. Стаття в газеті назвала п’ятьох шахтарських керівників у Краснодоні «ворогами народу» за те, що вони начебто навмисно занижували платню робітників[914].

Новий образ ворога був дуже зручним через універсальність, його можна було застосовувати до будь-кого, партійного чи ні. Він також мав бути популярним серед народу, що, голодуючи, з задоволенням знаходив ворогів серед своїх комуністичних керівників. А невдовзі запровадили ще один класово нейтральний образ — «фашистський шпигун». А тим часом ГПУ на Донбасі й далі викривало «контрреволюційні організації». У березні 1934 р. ліквідовано групу троцькістів в одному луганському інституті. Викладача Гуревича звинувачено в «контрреволюційній аґітації»: «В нас диктатура партії, а не диктатура пролетаріату»[915]. У квітні робітників і студентів на шахтах в Ровеньках заарештовано за «контрреволюційний правий ухил». Вони, як сказано у звинуваченні, вважали, що голод спричинено неправильною сільськогосподарською політикою партії, і вимагали розпуску колгоспів[916].

Хто ж ворог?

Це питання стало дуже важливою і нав’язливою темою радянської історії у 1930-х роках, темою, що залишалась дуже актуальною до останніх років існування радянського суспільства і навіть після його розвалу. В дореволюційний період політичну свідомість в основному цікавили питання «Хто винен?» і «Що робити?». А тепер згори насадили нову формулу політичного дискурсу, яка злилася з близькими їй уявленнями низів.

Для декого відповідь на питання «Хто винен?» була ясною: класові вороги. Наприклад, Леонід Лиходєєв, житель Юзівки (Сталіно), казав, що 1932–1933 рр. ворогів було видно по всьому місту. Голодні куркулі бродили по всіх усюдах, випрошуючи милостині. Міліція заборонила жебрацтво, ловила й висилала жебраків. Вони все одно час від часу з’являлися біля будинків. Зранку мертві лежали по брудних завулках. Це лякало, бо міліція могла запитати, чому в дворі валяється труп куркуля. Люди, зокрема матір Лиходєєва, таємно давали милостиню «ворогам». «Ми, — писав Лиходєєв, — обурювалися жебраками, бо були впевнені, що живемо на порозі, а може, і в самому комунізмі». Лиходєєву було жаль жінки з дитиною, яким допомагала його мати, але він був переконаний: куркулі носять дітей, щоб пробудити співчуття, але мають і пістолети, щоб убивати комуністів, комсомольців та піонерів; деякі куркулі носили динаміт, загорнений, як дитина, щоб підривати заводи й шахти. В школі його навчили, що класовий ворог «не жаліє навіть життя, щоб зіпсувати наш передовий настрій, нашу віру у світле майбутнє». «Ми вірили, — пояснює Лиходєєв, — бо сказане в школі слово в слово підтверджувала наша улюблена газета “Піонерська правда”»[917].

Проте Сталін 1933 р. вирішив, що вороги стають дедалі невидиміші. В січні 1933 р. він заявив:

«Это привело к тому, что оказались вышибленными из колеи последние остатки умирающих классов: частные промышленники и их челядь, частные торговцы и их приспешники, бывшие дворяне и попы, кулаки и

1 ... 49 50 51 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"