Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

Кузнєцов разом зі своїми однодумцями почали звинувачувати партію та уряд у руйнуванні країни: Сталін запровадив колективізацію, щоб полегшити грабунок селян; усе зерно пішло на експорт, тоді як селяни помирають з голоду; бідні, голі й голодні робітники були не в кращому становищі. Він, за матеріалами ГПУ, казав, що Троцький має слушність: люди голодують, а верхи дедалі бюрократизуються; темпи індустріалізації перевищували можливості країни; зрештою, неможливо побудувати соціалізм в одній країні. Аґітація Кузнєцова була такою успішною, що робітники стали вороже сприймати «всі заходи радянської влади». Вони вірили, що на керівних партійних посадах сидять «ворожі елементи», які не мають ні найменшого співчуття до робітників. У документах ГПУ зазначено, що група Кузнецова проповідувала неминучість селянських збройних повстань, їх підтримали б голодні й голі робітники, і цілі загони будуть боротись зі зброєю в руках. Влітку 1933 р. дев’ятнадцять осіб арештувало ГПУ: тринадцять робітників, п’ять службовців і одного вчителя. Місцевий відділ ГІГУ пояснював, що групу не викрили раніше через брак зв’язків з троцькістським центром і політичними засланцями, а тому керівництво ГПУ в Києві не змогло допомогти своїм аґентам[892]. Доля групи Кузнецова невідома.

1933 р. подібну до цієї «троцькістську» групу органи ГПУ ліквідували у Слов’янську. Її члени постали майже перед такими самими звинуваченнями, що й група Кузнецова. Мало того, у звинувальному акті написано, що група намагалась установити контакт з «троцькістами Артемівська»[893].

Виникає закономірне запитання: невже всі ці справи сфабрикувало ГПУ, щоб унеможливити будь-які самостійні політичні виступи населення? Відповідь, швидше за все, має бути ствердною, з багатьох звинувачених за цими справами нині вже знято кримінальні звинувачення. Але чи можна припускати, що тоді, коли люди масово помирали з голоду, радянські урядовці не мали ніяких сумнівів і мовчали? Мабуть, ні, але багато урядовців боялися політичних ускладнень, хоч якими були їхні власні почуття. Таким чином, вони безжально забирали в селян зерно і змушували робітників працювати. Інші користувалися труднощами ближніх для задоволення своєї пожадливості чи просто щоб вижити під час голоду. Як буде показано далі, безвладним простим людям такі функціонери видавалися ворогами.

І все ж припущення, що всі радянські службовці були боягузами, опортуністами, грабіжниками чи просто вірили в радянську правду, не може задовільно пояснити важливість і складність народного гніву й опору. Важко повірити, що звірства громадянської війни й колективізації паралізували здоровий глузд і людські емоції. ГПУ уважно стежило за людьми саме тому, що не могло довіряти показній вірності режиму. Навіть більше, ГПУ всіма силами намагалось знайти всіх політично підозрілих. Членство в партії не рятувало. Наприклад, у липні 1933 р. керівник ГПУ Донецької області В. Іванов поставив під нагляд 175 підозрілих членів партії. Це дуже цікавий документ[894]. Один з підозрюваних, Ф. Т. Калмицький, 18 березня 1933 р. начебто сказав: «Политика партии в корне неверная, крестьян довели до нищеты... Сталин сидит и командует кучкой кулаков и смеется с нас, как мы себя обдираем... сейчас 25% голодающих колхозников, генеральная линия партии, строящей социализм, — есть на деле вавилонское столпотворение»[895]. Інший член партії, інженер Е. М. Андреєв, начебто сказав у річницю смерті Леніна: «Лучше бы умер Сталин, чем Ленин, за ним бы никто не жалел». Іншого разу хтось доніс, що Андреев виголосив: