Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія 📚 - Українською

Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свобода і терор у Донбасі" автора Хіроакі Куромія. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 144
Перейти на сторінку:
заживали. Наприклад, через масову смерть дітей у 1932–1933 рр. і велике зменшення народжуваності наприкінці 1930-х років, коли ці діти мали б іти до школи, донбаські школи не мали перших класів[874].

Зовнішні загрози і внутрішні вороги

Голод був не лише економічною кризою, а й політичною. Економічна криза поставила країну в небезпечне становище якраз тоді, коли загроза з боку інших країн дуже зросла. Голод також був великою внутрішньою проблемою для Сталінової політики. Яку важливу роль відіграла криза для подальшого розвитку політичного терору, видно з того, що, як влучно відзначив Джонатан Хаслам, «кожна згадка про походження так званої троцькістської терористичної змови називає 1932 р».[875]. Саме ця важка економічна й політична криза заклала основи великого терору.

Зовнішні загрози не були новими для СРСР. Цього разу загроза йшла як зі Сходу, так і з Заходу: прихід до влади в Німеччині Гітлера і встановлення Японією маріонеткового уряду в Маньчжурії. З часом обидві загрози ставали дедалі реальнішими[876].

В Україні, як і на Далекому Сході, люди, що потрапили до країни з-за кордону, були під підозрою. Найбільше впадає у вічі вигадана справа Української Військової Організації (УВО); арешти її «членів» тривали з 1933 до 1937 р. (В 1920-х рр. у Галичині була організація з такою назвою, яка 1929 р. у Відні стала основою нової Організації Українських Націоналістів. І УВО, і ОУН вдавалися до політичного тероризму, зокрема вбивали радянських урядовців у Польщі та інших країнах. Звичайно ж, ГПУ хотіло поєднати стару й нову УВО). Було заарештовано багато членів комуністичної партії з Галичини, і їх змусили визнати членство в УВО. Згідно із звинуваченнями, галичани приїхали в Україну з метою організувати контрреволюційну фашистську організацію і скинути радянську владу збройним повстанням з допомогою нацистської Німеччини, Польщі та українських еміґрантських організацій. Повстання мало статися навесні 1933 р., в розпалі голоду. Щоб отримати підтримку населення, УВО начебто зумисне порушувало постачання продуктів (це, безперечно, евфемізм замість «спричинили голод»)[877].

Німці й поляки потрапили під підозру як потенційні п’яті колони. 1933 р. радянська таємна поліція викрила німецьку шпигунську організацію, її підрозділи виявлено в усіх великих українських містах. У цю справу втягнули багатьох письменників і художників[878]. Цього самого року нападки на поляків набули форми ліквідації Польської військової організації. «Членами» організації були поляки-комуністи і провідні діячі польської спільноти в Україні. Організації приписали «працю на польських землевласників і українських націоналістів, які планували захопити і знищити СРСР». Польські райони з національним самоврядуванням почали ліквідовувати. Радянська влада називала їх «потенційними антирадянськими базами для польських операцій»[879]. 1934 р. таємна поліція викрила «фашистські осередки» в багатьох німецьких поселеннях Донбасу. Їх звинуватили у проведенні «контрреволюційної аґітації, спрямованої на знищення колгоспної системи і підрив органів радянської влади»[880]. Ці випадки провіщали набагато страшніші репресії в наступні роки.

Українці також потрапили під підозру, бо Москва їх боялася. Багато свідчень доводять: українці вважали, що їх карають голодом, який створила Москва і який, на їхню думку, не зачепив саму Росію[881]. В рапорті німецького консульства у Києві за січень 1934 р. зазначено, що українці вірять в розповсюдження голоду радянською владою, «щоб поставити українців на коліна»[882]. Цю думку виражає й одна українська частівка:

Ленін грає на гармошку,

Сталін ріже гопака:

Дожилася Україна —

По сто грам на їдока[883].

Сталіну видавалося, що у випадку війни національно настроєні українські групи не підтримають радянський уряд. Звідси й терор не лише проти українських націоналістів, а й проти українських «націонал-комуністів»[884].

Ця хвиля чисток проти українців не могла не виявитись і на Донбасі. 1933 р. «контрреволюційні» групи українських націоналістів були викриті і знищені таємною поліцією в Луганському інституті народної освіти, журналі «Літературний Донбас», на шахтах Лисичанська, заводах Макіївки, Слов’янська та ін.[885]. Нападаючи на українських «ворогів», П. П. Постишев наголошував, що ворог може навіть бути членом партії, отже, партквиток — це ще не ґарантія безпеки[886]. В 1932–1933 рр. в партії почали говорити про прихованих у самій партії ворогів.

Через голод Сталіну довелось боротися з викликами його владі в лавах партії. Найсерйознішою була так звана «Рютинська справа» 1932 р. Саме на цю справу посилалися московські суди в 1936–1938 рр., називаючи її початком всіх вигаданих змов проти партії та Сталіна[887].

Сумніви в лідерстві Сталіна були дуже поширеними. Групи, подібні до Рютинської, таємна поліція викривала і знищувала по всій країні[888]. Донбас не був винятком. Архівні дані показують, що в цей час розкривають численних ворогів у лавах партії. Ось, наприклад, «Нечаївська справа» восени 1932 р. І. П. Нечаєв, 1905 р. народження, член партії з 1925 р., виріс у сім’ї шахтаря, вбитого махновцями; 1931 р. закінчив Ленінградський вуз, і його відправили на рідний Донбас. Працював директором відділу народної освіти у Сватівському районі поблизу Сталіно. Там страшний голод перетворив його в нещадного критика партійної політики. У звинуваченнях сказано, що він вимагав ліквідації колгоспів, закриття окремих крамниць і їдалень для еліти і скликання спеціального з’їзду партії для перегляду «генеральної лінії» і заміни керівників партії та уряду. Бачивши багато страйків і виявів народного невдоволення, він порівнював тогочасну ситуацію з 1921 р. і оголосив, що маси робітників і селян підтримують не ЦК партії і Сталіна, а Бухаріна, Томського, Рикова, Зинов’єва, Угланова та Каменєва. Один свідок також повідомив, що Нечаєв йому признався, що якби побачив Сталіна, то вбив би його. Потім Нечаєв «покаявся» і пояснив свою «помилку» впливом Рютинської контрреволюційної групи. Нечаєва вигнали з партії як зрадника й арештували[889].

Таких випадків було безліч. У лютому 1933 р. групу місцевих керівників вигнано з партії за заклик до колгоспників страйкувати й бойкотувати державну хлібозаготівлю: держава все забирала, а люди голодували[890]. В Луганську такий собі Пономаренко, член партії, характеризований як троцькіст, розповсюджував у черзі за хлібом листівки з написами: «Партія веде країну до загибелі». Інший член партії, Димінський, відкрито заявив на комсомольських зборах, що «весь хліб вивезли за кордон, а народ залишили голодним. Радянський уряд і партія довели селян до того, що хоч організовуй банди»[891].

«Група троцькістів» в Артемівську, якою керував колишній член партії Е. В. Кузнєцов, навіть домоглася успіху, здобувши прихильність робітників. Кузнєцов працював учителем в шахтарській школі, а може, й завучем, і явно був харизматичною постаттю, можливо, подібною до описаного в розділі 3-му Коноплянникова. 1932 р.

1 ... 47 48 49 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"