Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

чи на бенкетах, часто висловлювався, а деколи й діяв з неймовірною жорстокістю. Часто за обідом або на святкуванні вирішував справи про смертні покарання: воїн, досвідчений у рубанні голів, стояв при ньому, аби стинати в’язням голови. В Путеолах, коли посвячували міст (про цю витівку вже згадувалося[396]), запросивши велику кількість народу з берега до себе, раптово скинув усіх у море, а тих, що намагалися схопитися за борти кораблів, спихали веслами й баграми. 2. У Римі на великому бенкеті, коли раб украв срібну пластинку з ложа, негайно наказав катові, аби відтяв йому руки, і, повішавши їх на шию разом із табличкою, на якій було написано причину покарання, проводив його поміж гостями. Мірміллона[397] з гладіаторської школи, що удавано впав, коли боровся з ним палицями, заколов залізним кинджалом і за звичаєм, як переможець, оббіг почесне коло з пальмовою гілкою в руці. 3. Якось, одягнувшись як помічник жерця[398], стояв біля жертовника і, коли привели жертву, замахнувся молотом й убив самого жерця. На пишному бенкеті голосно розреготався: консули, що лежали поряд, улесливо запитали, чому він сміється. Тож він відповів: “А тому, що лиш одного мого кивка достатньо, аби вам тут же перерізали горлянки”.

33. Жарти в нього були жорстокі: якось, ставши біля статуї Юпітера, запитав трагіка Апеллена, хто йому видається величнішим. Коли ж той забарився із відповіддю, наказав бити його батогами, а як бідолаха благав про помилування, то примовляв, що голос у нього солодкий навіть у стогоні. Цілуючи шию дружини чи подружки, додавав: “Відріжуть таку гарну шийку, як лиш скажу слово”. А також часто погрожував допитатися шнурами[399] у своєї Цезонії, чому так сильно її кохає.

34. На весь людський рід усіх поколінь кидався з ненавистю й злістю — не меншою, аніж його зухвалість та жорстокість. Статуї славних мужів, які Август за браком вільного місця переніс із Капітолію на Марсове поле, поскидав та настільки понівечив, що неможливо було їх відновити за збереженими написами; а згодом взагалі заборонив ставити статуї чи бодай погруддя будь-кому живому, хіба що за його попередньою згодою і пропозицією. 2. Замислив навіть знищити поеми Гомера: казав, що Платон міг викинути Гомера з держави, яку встановив[400], то чому ж йому не можна. До того ж, заледве не повикидав з усіх бібліотек твори та зображення Вергілія й Тита Лівія, називаючи одного нездарою й неуком, а другого — балакливим і недбалим істориком. Намагався скасувати науку юридичних консультантів, оскільки постійно запевняв: може поклястися, що потурбується, аби жодна їх порада не розходилася з його бажанням.

35. У всіх відомих родин позабирав давні цінності: у Торквата — браслет[401], у Цинцината — косу[402], в давньої родини Гнея Помпея — прізвисько “Великий”. Птолемея, про якого я вже згадував[403], викликав із царства і прийняв із почестями, та неочікувано стратив його лише з тієї причини, що привернув до себе увагу людей блиском пурпурового плаща, в якому прийшов на гладіаторські ігри. 2. Як лиш зустрічався йому хтось гарний та кучерявий, одразу ж голив йому потилицю, аби позбавити краси[404]. Одного чоловіка, Езія Прокула, батько якого був старшим центуріоном, через надзвичайно великий зріст і красу називали “Колосеросом”[405], тож під час видовищ раптом наказав йому вийти на арену й битися із гладіатором у легкому озброєнні[406], згодом — із гладіатором у важкому озброєнні[407], а коли той переміг обидва рази, тут же наказав зв’язати, одягнути в лахміття й водити вулицями, показуючи жінкам, а потім скарати на горло. 3. Зрештою, не залишилося нікого низького походження й зовсім бідного, кого він не намагався принизити. Цареві Немі[408], який впродовж багатьох років був жерцем, підіслав сильнішого суперника. Коли у день гладіаторських ігор візничий[409] Порій після переможної битви відпустив свого раба, а народ щиро аплодував йому, Калігула кинувся з театру з такою поспішністю, що наступив на край своєї тоги й покотився по сходах, гніваючись та вигукуючи, що народ, владар світу, за найнезначнішу справу надає значно більше честі гладіаторові, аніж божественним імператорам, і в тому числі йому.

36. Не поважав ані своєї, ані чужої скромності. Подейкують, що він мав ганебні стосунки з Марком Лепідом, з мімічним актором Мнестером та навіть із деякими заручниками. Валерій Катулл, юнак з родини консулів, привселюдно заявив, що сам зганьбив імператора, і що від стосунків із ним у нього втомилися боки. Окрім кровозмішання із сестрами та пристрасті до відомої блудниці Піраліди не оминув жодної жінки славного роду. 2. Часто запрошував їх на гостину разом із чоловіками, і коли вони проходили попри його ложе, прискіпливо, наче купець, розглядав усіх, а якщо котрась, соромлячись, опускала очі, то сам піднімав їй голову рукою. Відтак, лиш відчувши потяг, виходив з їдальні та викликав ту, що найбільше припала йому до серця; згодом, повернувшись назад ще зі свіжим задоволенням на обличчі, відкрито хвалив чи ганьбив її, перелічуючи тілесні достоїнства чи недоліки та поведінку в ложі. А деяким за відсутності чоловіків сам посилав розлучення від їхнього імені й наказував саме так записувати в актах.

37. Марнотратністю перевершив усіх своїх найвинахідливіших попередників — вигадав небачені види купання, надзвичайні страви й гостини: вмивався гарячими або холодними оліями, пив дорогі перли, розчинені в оцті, на бенкетах подавав хліб та страви на золотих тацях, наголошуючи, що потрібно бути або скромним чоловіком, або Цезарем. Кілька днів поспіль розкидався навіть великими сумами грошей, стоячи перед народом на покрівлі Юлієвої базиліки[410]. 2. Збудував лібурнські галери[411] з десятьма рядами весел, із самоцвітними боками, з кольоровими вітрилами, влаштувавши на них не лише величезні купальні, портики, бенкетні зали, а навіть різноманітні фруктові сади й виноградники. На них, розкошуючи із раннього ранку, зі співами та музикою курсував попри узбережжя Кампанії. Будуючи будинки й вілли, взагалі ні на що не зважав, окрім як зробити щось таке, що вважали за неможливе. 3. Тож зводив насипи в глибокому й бурхливому морі, прорубував тунелі у найтвердіших кремінних скелях, зводив гори на рівнинах та рівнини робив на місці гір, і до того ж — з неймовірною швидкістю, бо за зволікання котилися голови. Не перелічуватиму всього — скажу лишень, що величезні багатства Тиберія Цезаря, два мільярди сімсот мільйонів сестерціїв, за неповний рік зовсім розтринькав.

38. Коли ж нарешті вичерпався, то вдався до відвертих грабунків, не гребуючи вишуканими підступами, торгами й податками. Відмовив у