Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Устина - азовська відьма , Таня Мальована 📚 - Українською

Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Устина - азовська відьма" автора Таня Мальована. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 74
Перейти на сторінку:
Глава 17

 

На вустах у всіх було одне питання, як ми могли це проґавити? Все ж перевіряли.

— Він напав із середини. В кімнаті розверзалася зловорожа темрява й там уже був портал, — вкотре пояснювала я.

Нас перенесло у тренувальний табір, як раз у розпал навчального бою з мечами. Переполоху ми наробили знатного, особливо після звістки яку принесли. Заспокоювали мене теж довго, але сльози котилися поки Стефа не дала якісь противно гіркі краплі й мене зморив сон.

На ранок почався допит, «Як? Що? Коли?» Питання сипалися з усіх боків, але ніхто не міг пов'язати,  як так могло трапитися.

— Слухай, а може ти якісь чари не так наклала? — запитала Ліза дивлячись кудись у бік й думаючи про щось своє.

— Та не чаклувала я, —випалила я, а потім замислилася, якась думка все муляла й муляла.

Я підвилася з дивану й почала ходити по кімнаті для нарад, як я її охрестила. Велика зала у спільному гуртожитку, де жили й перевертні й чаклуни, навіть одного вампіра побачила, але то не точно. Мені так би мовити виділили кімнату у дівочому крилі, змінний одяг теж збирали гуртом, тому що зранку я побачила цілу шафу речей. І від цього вдячність та радість розлилися у грудях приємним теплом, очі защипало від сліз.

Мені не дала розплакатися Ліза, що налетіла у кімнату як порив вітру в літній день, бадьорячи все довкола.

—Сніданок, Устино, час сніданку. Бо день складним буде, — гомоніла вона витягуючи мене в люди.

І день справді видався надважким, розповідала все по колу, від повторюваних питань  вже пухла голова. Та результату не було, тільки роздратування росло.

А от тепер ми у цій сірій кімнаті зі старими червоними диванами, довгим столом, купою стільців і двома величезними вікнами. Здається тут раніше була актова зала чи щось на кшталт, бо ліпнина на стелі і велика кришталева люстра,  яку треба було б почистити.

Я підвила очі на стелю, стоячи спиною до вікна й у сонячних промінчиках намагалася піймати ото муляючу, як нові туфлі думку. Але не могла зрозуміти, що я саме шукаю у вирії пам'яті.

"Клац-клац, клац-клац" увірвалося до мого слуху "Клац-клац". Андрій сидів із блокнотом і методично клацав ручкою,  розганяючи мовчання довкола. Клацав ручкою, мене осинило.

—О Господи! Були чари! — закричала  я так, що аж інші підскочили від несподіванки.

—Які чари? — спантеличені спитала Стефа, що тільки но зайшла до кімнати нарад й не чула  питання Лізи.

—Після першого нападу ще весною. Як я прийшла до тями, приходив Лука, — почала свої спогади я.

— Як Лука? — вигукнув Іван. — Він же весь час... —він так і не закінчив речення, тільки відкинувся на спинку крісла, закриваючи очі.

—Продовжуй, — сказала вчителька й п'ять пар очей прицільно подивилися на мене.

Аж якось не зручно стало, але знизивши плечима продовжила:

—Все було пов'язано зі щоденником, як завданням. Писати не хотілося й він мені в якості подарунка приніс ручку. Сказав як налаштувати під себе й буде автописьмо. Це були останні чари у кімнаті, — я завершила й розуміння, що сама своїми руками привела зло, розбили мене. Під здивовані погляди я вилетіла із кімнати, а потім далі на вулицю. Вранці я бачила річку із вікна, мені потрібно до води. Як дісталася до стихії я не пам'ятаю тільки як пірнула у прохолодні хвилі під здивований погляд місцевого водяного.

Вже на березі, коли я вдосталь наплавалася й заспокоїлася, він прийшов знайомитися.

—Доброго тобі дня відьмо. Чого це ти мені всю рибу налякала? — сідаючи поруч на пісчяний берег тихим скрипучим голосом сказав він.

—Доброго. Ви вибачте мені, дні важкі.

— Розумію, чув бува, а то про тебе всі на вухах стоять. Мене до речі пан Карасик звати, а ти хто будеш?

Я подивилася на маленького чоловічка він немов з води був зітканий, костюм із водоростей усіх кольорів зелені, довгі вуса аж до землі й капелюх у якому плавав маленький карасик.

Посміхнулася бо він був дуже милий чимось на дядька Осі схожий.

—Мене Устиною звати, — представилася я під його пильним поглядом.

—Дивно ти мені когось нагадуєш, а не можу згадати кого. Не підкажеш часом?

—Та не знаю навіть.

—Устино, нарешті я тебе знайшла, — до нас йшла Стефа.

Пан Карасик з кожним її кроком ближче ставав все більше здивованим й здивованим.

Його лице озарялося прозрінням. Я дивилася на нього й не могла втямити яку загадку він розгадав.

— Як я раніше не до петрав! — скрикнув він від радості й аж підстрибнув, від чого рибка в його капелюхі невдоволено закружляла.

—Пан Карасик, а ви вже до молодої відьми чіпляєтеся, — вставила Стефа підходячи зовсім близько.

— Ой, пані Стефо,  а ви ото секрети тримаєте, а я про все он бачу, — задоволено постановив водяник.

—Пан Карасик, а не час  вам бува перевірити свої володіння? — відказала Стефа.

Пан Карасик зам’явся переступаючи з ноги на ногу,  пригладив вуса й тільки часто-часто закивав головою, бурмочучи так-так

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 49 50 51 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"