Читати книгу - "В пошуках Аляски"

— Дістав? — запитав я.

— Ага,— відказав він.— Ага. Боже, сподіваюся, сьогодні Орел його не шукатиме. Хоча він навряд чи щось запідозрить. Кому треба красти алкотестер?

О другій ночі Полковник випив шосту чарку горілки, скорчився і почав несамовито тицяти пальцем у пляшку газованки, з якої пив я. Я передав її йому, і він зробив величезний ковток.

— Завтра, напевно, я не зможу піти на латину,— повідомив він. Слова його звучали нечітко, немов у нього язик набряк.

— Ще одну,— попросив я.

— О’кей. Але це все.

Полковник налив трохи горілки в паперянку, проковтнув, зціпив зуби і стиснув руку в маленький кулачок.

— Боже, яка гидота! З молоком набагато краща. Сподіваюся, два і чотири вже є.

— Перед тестом слід зачекати п’ятнадцять хвилин,— нагадав я: ми завантажили інструкцію до приладу з інтернету.— Ти відчуваєш, що п’яний?

— П’яний як чіп.

Ми посміялися.

— Чіпко п’яний — це ще кумедніше,— сказав я.

— Пробач, я зараз не в найкращій формі.

Я тримав у руці алкотестер, гладенький сріблястий прилад завбільшки з невеликий пульт управління. Під рідкокристалічним екраном була маленька дірочка. Я подув. «0,00»,— писалося на екрані. Напевно, працює.

За п’ятнадцять хвилин я віддав прилад Полковнику.

— Дмухай щосили як мінімум дві секунди,— звелів я.

Він подивився на мене.

— Це ти так Ларі казав у вітальні? «Подмухай, бо мені болить?»

— Стули пельку і дмухай,— мовив я.

Полковник надув щоки і почав дмухати в отвір — сильно, довго, аж почервонів.

1,6.

— О ні,— мовив Полковник.— О Боже.

— Ти дві третини шляху подолав,— підбадьорливо сказав я.

— Ага, але до блювоти я вже три чверті шляху подолав.

— Ну, ти ж бачив, що це можливо. Вона ж змогла. Ну ж бо! Невже ти дівчину не переп’єш?

— Давай газованку,— стоїчно сказав Полковник.

І тут раптом я почув за дверима кроки. Кроки! Ми чекали до першої години ночі й тільки потім увімкнули світло, розраховуючи, що всі натоді вже поснуть,— адже був навіть не вихідний,— а тут кроки, чорт, Полковник збентежено подивився на мене, а я швидко вихопив у нього алкотестер і сховав його поміж диванні подушки, потім прибрав пляшку з горілкою і паперянку за «СТОЛИК», миттєво дістав з пачки цигарку і закурив, сподіваючись, що дим переб’є запах спиртного. Я видихав дим відразу, намагаючись хутчій наповнити ним кімнату, і вже готовий був знову сісти на канапу, аж у двері тричі постукали. Полковник перелякано дивився на мене — перед очима в нього вже промайнуло сумне майбутнє, яке на нього чекає, я прошепотів: «Плач»,— а Орел уже обернув ручку.

Полковник згорбився, звісивши голову між колінами, у нього затрусилися плечі, а я обійняв його — і тут зайшов Орел.

— Пробачте,— почав я, не встиг він нічого сказати.— Йому сьогодні особливо погано.

— Ти що, куриш? — запитав Орел.— У кімнаті? За чотири години після відбою?

Я кинув цигарку в напівпорожню баночку коли.

— Перепрошую, сер. Це щоб не заснути.

Орел пішов до нас, а Полковник спробував розігнутися, я натиснув йому на плечі, щоб він цього не робив — якби Орел відчув запах, нам точно був би край.

— Майлзе,— сказав Орел.— Я розумію, вам зараз важко. Але ви повинні поважати правила школи, а то вас доведеться перевести в інший навчальний заклад. Завтра чекаю на тебе в суді. Чипе, тобі допомога потрібна?

Полковник, не підводячи голови, відказав тремтячим, заплаканим голосом:

— Ні, сер. Я радий, що Майлз зі мною.

— Ну, я теж,— відказав Орел.— Постарайся переконати його триматися в рамках правил, а то він ризикує втратити своє місце в нашій школі.

— Так, сер,— мовив Полковник.

— Можете не вимикати світла, поки не вкладетеся спати. Побачимося завтра, Майлзе.

— На добраніч, сер,— сказав я, одразу уявивши, що поки мене судитимуть, Полковник зможе підкласти на місце алкотестер. Допіру Орел вийшов, Полковник випростався і з посмішкою прошепотів, остерігаючись, що Орел може бути ще під дверима:

— Це було неперевершено.

— У мене були найкращі вчителі,— відказав я.— Пий.

За годину, коли пляшка майже спорожніла, прилад нарешті показав 2,4.

— Слава тобі, Господи! — вигукнув Полковник і додав: — Це жахливо. Ніякого задоволення від пиятики.

Я підвівся, прибрав з дороги «СТОЛИК», щоб Полковник міг перетнути кімнату, ні об що не спіткнувшись, і запитав:

— Ну що, підвестися можеш?

Полковник уперся руками в канапу і спробував підвестися, але впав горічерева.

— Кімната крутиться,— повідомив він.— Зараз мене виверне.

— Ох, не треба. Це все зіпсує.

Я вирішив провести польовий тест на тверезість, як роблять копи.

— Так. Стань сюди і спробуй пройти по прямій.

Полковник скотився з канапи, впавши на підлогу, а я підхопив його під пахви і допоміг підвестися. Я поставив його поміж двома плитками на лінолеумі.

— Іди по лініях плиток. Рівно, приставляючи п’ятку до носака.

Полковник підняв ногу, і його відразу ж нахилило ліворуч, він замахав руками, як вітряк. Потім Полковник зробив єдиний невпевнений крок — здавалося, він не може ставити ноги одну перед одною. На коротку мить він відновив рівновагу, ступнув назад і гепнувся на канапу.

— Провалив,— спокійно мовив він.

— О’кей, як твій просторовий зір?

— Простощо?

— Поглянь на мене. Я один? Чи мене двоє? Якби я був поліцейським автом, ти міг би у мене випадково врізатися?

— Все паморочиться, але, напевно, я не врізався б. Мені зле. Вона справді в такому стані була?

— Виходить, так. Ти міг би керувати автом?

— О Боже, ні. Ні. Ні. Вона була реально п’яна, ага.

— Ага.

— Ми тупі.

— Ага.

— Все крутиться. Але ні. В авто не вріжуся. Я бачу.

— Такі твої свідчення.

— Може, вона заснула. Я страшенно сонний.

— З’ясуємо,— сказав я, намагаючись взяти на себе роль, яку раніше завжди в наших стосунках грав Полковник.

— Не сьогодні,— відказав він.— Сьогодні ми трохи поблюємо, а потім проспимося з похмілля.

— Про латину не забувай.

— Авжеж. Клята латина.

за двадцять вісім днів після