Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Там цілий ритуал, — доповідала Катря ввечері. — Новоприбулі шикуються, усі десять рядів роблять крок уперед, потім утворюють коридор, і нова зміна біжить підпирати спинами стінки шатра. Коридор миттю зникає, після чого перша лінія марширує відпочивати до наметів. Варта триває десять годин. Кожна шерега щогодини робить крок, допоки не стає першою лінією, після чого покидає чати.

— Темуджин напевно до біса міцно спить, коли йому не заважає така щогодинна метушня, — реготнув Василь.

— З такою охороною можна і поспати.

Гнат обов'язково спитав би, як вони серуть, коли на варті, подумав Северин, і зловив себе на відчутті, що Енея бракує.

Вони склали чорновий план замаху, після чого розвідку повторили на другий, а потім і на третій день. Ординці на площі призвичаїлися до двійка вовкуватих псів, охоче підгодовували їх і навіть вигадали імена.

Ярема після розрахунків описав Василеві, що йому необхідно, і опісля кобзар зник, заборонивши супроводжувати себе. За кілька годин, постукуючи костуром, повернувся з невеликим згортком, схованим у чохол поруч із бандурою, віддав згортка Яровому і пропав знову. Так повторилося кілька разів, поки шляхтич не склав пакунки докупи, цокнув язиком і проголосив:

— Цицьки святої Агати!

Пакунки зберігалися в кімнатці, яку Ярема ретельно зачиняв на ключ, що носив при собі.

— Від такого блюзнірства, пане Яровий, у поважного галичанина язик має всохнути незалежно від конфесії.

— Не читатиму лекцій про детонацію, фугасність, бризантність та інші вибухові науки, але скажу одне: це буде до біса яскравий феєрверк. Гарна робота, Василю.

Матусевич задоволено всміхнувся.

— То все подаруночки від тих, хто не здався.

— Але ми завдячуємо ними тобі, — сказав Северин.

Чи доля таки існує, коли надіслала зустріч із кобзарем, який попри вирвані очі став їм за поводиря?

Вперше за багато днів Чорнововк не мусив кудись їхати, і вільний час проводив на самоті у роздумах — у вербовій тіні біля води, на здичавілому городі, де самовільно пророщена городина змагалася за землю з бур'янами, або на ліжку в кімнаті, де він уперше побачив дружину після народження Олі.

Катря схотіла ночувати саме тут.

— Важко було народжувати? — спитав Северин.

— Не пригадую, — Катря хитнула головою. — Було довго... Боляче... Але біль майже забувся.

В її споминах чаїлася туга за донькою.

— Мені поклали її на груди... Таку химерну, геть не схожу на рожеве товстощоке немовля! Мабуть, я була так само далеко від прекрасного образу молодої мами. Коли тужишся, то перед дитиною народжуєш купу лайна, ти знав?

— Тепер знаю.

— Вона заходилася криком, я прошепотіла якусь безглузду дурничку — і вона замовкла. Розплющила оченята-щілинки, глянула на мене...

Вона всміхнулася.

— Коли виросте, розповімо їй, як тато з мамою вбивали Безсмертного Темуджина. Уявляєш, як вона пишатиметься?

Що ближчим ставав замах, то більше Северин переймався.

Гризли сумніви. Ніби знову повернувся до хлопчачого віку, коли боявся розчарувати батька — тепер він боявся розчарувати дружину, підвести побратимів і залишити доньку без тата. Стрибок до Потойбіччя був небезпечним, але на цьому ризики не закінчувалися: колишню силу і військові навички він розгубив у Ґадриному полоні. Що, як Темуджинове шатро напхом напхане іншими Сонгосон? Що, як там нікого не буде? Що, як його рука схибить, а поранений втече? Характерник грався відблисками на срібному лезі, прокручував у голові безліч імовірних і неймовірних сценаріїв, і в кожному він зазнавав невдачі.

Перетравлював думки на самоті. Не зізнався навіть дружині. У цьому задумі, як і в будь-якому іншому, хтось мав безсумнівно йти першим.

Надвечір третього дня Пилип зібрав усіх у світлиці й оголосив план замаху. Складався він із кількох простих пунктів, кожен з яких ураховував будь-які можливі провали. Всі довго мовчали, допоки Катря не озвучила загальну думку:

— Твоя роль... Це самовбивство, Варгане.

— Мені не вперше.

На його жарт ніхто не засміявся.

— Роль Щезника також небезпечна, тому мусимо відвести увагу охоронців від шатра, — продовжив Пилип. — Сонгосон не мають срібної зброї, а з моєю швидкістю відновлення я зможу надовго відволікти їхню увагу.

— Ти забуваєш про вибух, — Ярема поправив очну перев'язь.

— Вибух потрібен, аби все місто довідалося, що...

— Я знаю, для чого потрібен вибух! Я власноруч підготував його, — палець Ярового накреслив на малі коло довкруж цятки, що позначала Темуджинове шатро. — Тому знаю найкраще, що біля нього шансів вижити немає!

Пилип кивнув.

— Саме тому піду я. Ви свідчили, що зі мною коїться при повні. Годі вдавати, ніби не розумієте, до чого все йде.

Ніхто не відповів. Лише Савка, який розважався вибірковим прибиранням у хаті, підійшов до Пилипа з обіймами.

— Більше не можна затягувати, — сказав Олефір. — Щодня все може змінитися, щодня Темуджин може рушити далі. Треба скористатися можливістю, допоки вона є!

Одна річ — вигадувати один із найзухваліших замахів у новітній історії, геть інша — усвідомлювати, що за кілька годин твій друг піде, аби ніколи не повернутися.

— Виходить, ми просто будемо сидіти тут і чекати?

— Кожен зробив внесок, Іскро. Далі все залежатиме від Щезника і невеликої дрібки вдачі.

Северин ковтнув холодний клубок у горлі.

... Другий кордон. Вартові вразилися розмірами чорного пса і погодилися, що зустріти такого вовка вночі — до гучної воїнської слави...

— З вибухівкою будь украй обережний, — напучував Ярема. — Не бий її, не лягай на неї, не губи її.

— Буду, — пообіцяв Пилип.

Яровий перевів погляд на Северина.

— Якщо раптом усередині будуть інші, то ріж того, хто з великим смарагдом на шиї.

Шляхтич, який спочатку не вірив у задум, тепер був одержимий ним, і навіть на прощання продовжував обдумувати всі можливі випадки.

— А якщо