Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

 Микола Дзундза успішно закінчив військову академію і пішов в армію. Завдяки зв'язкам батька, його відправили на флот в Криму. Там він після закінчення служби і залишився працювати. Його кар'єра склалася успішно, і незабаром один знайомий друг перетягнув Дзундзу в МВС. Весь цей час він не забував свою згубну слабкість до красивих жінок і його робота йому в цьому сприяла. Завжди знайдеться жінка, яка, щоб витягнути чоловіка з тюряги готова на все, навіть на таку маленьку послугу для співробітника МВС. Так і жив Дзундза до зустрічі з Ларисою Мельник. У той час він уже обіймав посаду лейтенанта, мав власну двокімнатну квартиру і машину. Ларису він підкорив з першого погляду. Вона і не опиралася залицянням молодого, привабливого і солідного чоловіка. Вчительці молодших класів подобалася перспектива стати дружиною лейтенанта МВС. Микола Дзундза був хорошою партією в усіх відношеннях, при тому вона була в нього ще й закохана. Весілля зіграли швидко і шикарно. Потім молоді поїхали «на Канари» на цілий місяць. Ларисі, дочці вчителів, котрі жили тільки на одну радянську зарплату, сподобалося таке шикарне життя. У школі вона з’являлася в найкращих чобітках, норкових шубках і ніколи ні в чому собі не відмовляла, заходячи до їдальні. Брала все, що її душі було завгодно, незважаючи на ціни. А коли вона запрошувала подруг по роботі до себе на день народження, ті не могли намилуватися її шикарною квартирою, обставленою меблями іноземного виробництва, побутовою технікою з Японії і наїстися різними ласощами, від яких завжди тріщав святковий стіл. Всі її так звані подруги, всі як одна, страшно заздрили своїй колезі по роботі, котрій так високо вдалося злетіти у житті. Їм з їх копійчаною зарплатою вчительки жилося не солодко. При тому у кожної був чоловік-п'яниця, від якого нудило при першому на нього погляді. Частенько вони приходили до школи з синцями на обличчі. Тому найбільше їх дратувало те, що у Ларисочки чоловік не тільки спиртного в рот не брав, але ще при тому був розумний, багатий і красивий.

Ларису все це влаштовувало, але через три роки спільного життя з чоловіком вона стала хвилюватися через те, що вона ніяк не могла завагітніти. Тому таємно від чоловіка пішла до лікаря. Її побоювання, на щастя, не виправдалися. Аналізи і обстеження показали, що вона була абсолютно здоровою жінкою  і могла народити дитину. А вона ж уже собі придумала, що вона безплідна і що її чоловік, дізнавшись про це, кине в той же день. І тоді вона знову стане простою вчителькою молодших класів, а не шанованою дружиною співробітника МВС. І тоді їй знову доведеться жити на одну вчительську зарплату. А вона ж уже так звикла до чорної і червоної ікри, і до всіх інших заморських делікатесів, які не виходили з їх холодильника.

Лікар порадив Ларисі поговорити з чоловіком і умовити того пройти таке ж обстеження. Жінка так і зробила. І ось тоді Микола їй і зізнався, що у нього не може бути дітей, і розповів дружині сумну історію про те, як це сталося.

- Що ж нам робити, Колю? - запитала Лариса, ридаючи на плечі у чоловіка. - Я не мислю свого життя без дитини.

- Я теж, Ларочко, - зізнався чоловік і запропонував їй одну річ, таку аморальну, від якої у неї волосся стало дибки.

- Ні! - закричала жінка. - Ти з глузду з'їхав! Я на таке ніколи не погоджуся. Мені навіть страшно від того, що саме ти це запропонував. Як ти можеш мене підкласти під свого друга, як якусь повію?

- У житті часто доводиться робити те, що нам не подобається, - спокійним голосом відповів Микола. - Якщо ти цього не зробиш, то я знайду іншу дружину. І повір мені, вона на таке з радістю погодиться.

Лариса довго думала над пропозицією чоловіка.

- Вона погодилася на таку жахливу пропозицію? - запитала я Женю.

- А ти б погодилася на таке, опинися ти в такому ж становищі?

- Ні.

- Ось бачиш! Ви схожі. Вона також не погодилася. Лариса Вікторівна так і заявила чоловікові.

- Почекай секундочку, - зупинила я Женю. - Але чому Дзундзи не пішли до центру штучного запліднення? Це б вирішило їх проблему.                                                 

- Думаєш, вони про це не говорили?

- Ну, тоді чому вони цим не скористалися?

- Розумієш, Лялю, в радянські часи таких центрів вважай - не було. А ті, що були, запитували таку ціну за один сеанс запліднення, що у Дзундз відразу пропало бажання звертатися за їх допомогою. І ще Микола з надійного джерела дізнався про один випадок такого запліднення, який і вирішив усе. Одна подружня пара звернулася в такий центр з такою ж метою. Одним словом, чоловік заплатив шалені гроші і його дружину запліднили. Лікар казав, що донор сперми дуже розумний чоловік, до тридцяти років, нічим не хворів і абсолютно здоровий. Жінка завагітніла, і через дев'ять місяців народився хлопчик.

- І що? Чому ти замовк? Чого ти смієшся? - здивувалася я.

- Просто уявив собі вираз чоловіка, коли він побачив малюка.

- Що немовля виявилося хворе?

- Ні, хлопчик був здоровий, як африканський баобаб.

- При чому тут дерево, та ще й африканське?

- При тому, Лялю, що в українських білих людей народився чорний малюк.

- Що?! - мої очі полізли на лоба. Я навіть здивувалася. Не знала досі, що мої очі на таке здатні. Завжди думала, що це просто такий вислів, але насправді виявилося правдою. Людські очі все-таки здатні вилазити на лоб, якщо їх до такого довести.