Читати книгу - "Зловісно тихе життя, Луїза Пенні"

— І що здалося тобі підозрілим? — запитав Ґіметт.

— Після полювання батько завжди чистив своє спорядження. Тому це було дивно. І в кузові вантажівки не було оленя. Я просто додав два і два й збагнув, що він когось убив.

Ґіметт і Ґамаш перезирнулися.

— За підвал відповідаю я, — продовжив Філіпп. — Тож, коли він наказав мені покласти туди закривавлені речі, я замислився, чи не підставляє він мене. Та я все одно поклав їх туди, а він почав кричати на мене: «Дурний хлопчисько, забери свій довбаний велосипед з дороги!». Перш ніж я встиг помити руки, мені довелося прибрати велосипед. Ось звідки на ньому з’явилися плями крові.

— Я хотів би побачити твою ліву руку, покажи, будь ласка, — попросив Ґамаш.

Ґіметт повернувся до Філіппа:

— Раджу не робити цього.

Філіпп знизав плечима й відсунув назад вільний рукав, оголивши яскравий фіолетовий синець. Точно такий, як у Бовуара.

— Звідки він у тебе? — запитав Ґамаш.

— А як більшість дітей отримують синці?

— Ти впав? — поцікавився Ґіметт.

Філіпп закотив очі.

— А ще як?

Ґіметт запитав серйозно:

— Це твій тато зробив з тобою?

— Ясна річ.

— Він не робив цього. Він не міг!

Метью мовчав, наче раптово втратив усю життєву силу. Це Сюзанна нарешті набула голосу й запротестувала. «Вони, либонь, неправильно почули, неправильно зрозуміли, помилилися».

— Філіпп не міг такого сказати.

— Ми знаємо, що ми чули, місіс Крофт. Філіпп каже, що його батько знущається над ним і через страх перед побоями Філіпп допоміг Метью приховати його злочин. Ось звідки кров на ньому і його відбитки на луку. Він каже, що його батько вбив Джейн Ніл.

Клод Ґіммет пояснив усе вдруге і знав, що, можливо, йому доведеться робити це ще не раз.

Здивований, Бовуар перехопив погляд Ґамаша й побачив те, що рідко коли спостерігав у Армані Ґамаші. Злість. Ґамаш перевів погляд із Бовуара на Крофта. Занадто пізно Метью зрозумів, що помилявся. Він думав, що загроза його домівці й родині надходить іздалеку. Він ніколи, ніколи не уявляв, що весь цей час небезпека була поряд.

— Його правда, — сказав Крофт. — Я вбив Джейн Ніл.

Ґамаш заплющив очі.

— О Метью, будь ласка! Ні! Не треба! — Сюзанна повернулася до присутніх, наче пазурами, ухопившись у руку Ґамаша. — Зупиніть його! Він бреше.

— Думаю, ваша дружина має рацію, містере Крофт. Я досі вважаю, що Філіпп убив міс Ніл.

— Ви помиляєтеся. Це зробив я. Усе, що каже Філіпп, — правда.

— І побої?

Метью подивився під ноги й нічого не відповів.

— Їдьмо з нами до відділку в Сен-Ремі, — сказав Ґамаш.

Бовуар помітив, як і решта, що це було прохання, а не наказ. І вже точно не арешт.

— Так. — Крофт, здається, відчув полегшення.

— Я їду з вами, — вигукнула Сюзанна, підхопившись зі стільця.

— А як же Філіпп? — запитав Клод Ґіметт.

Сюзанна придушила бажання закричати: «А як же він?». Натомість вона зробила кілька вдихів.

Ґамаш ступив крок уперед і заговорив до неї тихо та спокійно:

— Йому лише чотирнадцять, і як би він цього не приховував, йому потрібна мати.

Вона завагалася, потім кивнула, боячись заговорити знову.

Ґамаш знав, що різних форм набуває не лише страх, а й відвага.

Ґамаш, Бовуар і Крофт сиділи в маленькій білій кімнаті для допитів у відділку поліції Сен-Ремі. На металевому столі, що розділяв їх, стояла тарілка з бутербродами з шинкою і кілька банок безалкогольних напоїв. Крофт нічого не їв. Так само як і Ґамаш. Бовуар не витримав і повільно, ніби його шлунок не видавав того ниючого звуку, що заповнював кімнату, узяв половинку розрізаного навскіс бутерброда й неквапливо відкусив.

— Розкажіть нам, що сталося минулої неділі вранці, — попросив Ґамаш.

— Я прокинувся рано, як завжди. У неділю Сюзанна відсипається. На кухонному столі я залишив дітям сніданок, а потім пішов. На полювання з луком.

— Ви ж казали, що більше не полюєте, — зауважив Бовуар.

— Я збрехав.

— Навіщо йти до лісу за школою?

— Не знаю. Напевне, тому що там завжди полював мій батько.

— Ваш батько курив сигарети без фільтра й тримав ваш дім за молочну ферму. А ви — ні, — сказав Ґамаш. — Ви довели, що не є рабом батькових звичок. Має бути інша причина.

— Та ні, немає. Це був День подяки, і я сумував за ним. Я взяв його старий лук і його старі стріли й пішов на його старі мисливські угіддя. Щоб відчути себе ближче до нього. Point finale[88].

— І що сталося?

— Я почув звук, доносився він з поміж дерев, було схоже на оленя. Щось рухалося повільно й обережно. Ніби навшпиньки. Так ходять олені. Тож я натягнув лук і, щойно з’явилися обриси, я вистрілив. З оленями треба бути швидким, бо найменший шурхіт може їх злякати.

— Але то був не олень.

— Ні. То була міс Ніл.

— Як вона лежала?

Крофт устав, витягнув руки й ноги, широко розплющив очі.

— Що ви зробили?

— Я підбіг до неї, але побачив, що вона мертва. Тож я запанікував. Я знайшов стрілу, підняв її і побіг до вантажівки. Я кинув усе до кузова й поїхав додому.

— Що сталося потім?

З досвіду Бовуара допит полягав у тому, щоб лише запитувати: «Що сталося потім?» — й уважно вислуховувати відповідь. Головним було слухати.

— Я не знаю.

— Що ви маєте на увазі?

— Я нічого не пам’ятаю після того, як сів у вантажівку й поїхав додому. Але хіба цього не досить? Я вбив міс Ніл. Це все, що вам потрібно знати.

— Чому ви не прийшли до поліції?

— Ну, я не думав, що ви дізнаєтеся. Тобто в лісі повно мисливців, мені не вірилося, що ви прийдете до мене. А коли ви з’явилися, я не хотів знищувати старий батьків лук. Він багато для мене значить. Наче батько все ще в будинку. Коли я зрозумів, що його треба позбутися, було вже запізно.

— Ви б’єте свого сина?

Крофт здригнувся, наче обурений, але нічого не сказав.

— Я сидів у вас на кухні сьогодні вранці й сказав вам, що, на нашу думку, міс Ніл убив Філіпп. — Ґамаш нахилився вперед так, що його голова нависла над бутербродами, але він дивився лише на Крофта.

— Чому ви не зізналися тоді?

— Я був надто приголомшений.

— Ну ж бо, містере Крофт. Ви чекали на нас. Ви знали, що покажуть аналізи. І все ж тепер ви кажете, що збиралися дати заарештувати свого сина за злочин, який скоїли самі? Я не думаю, що ви на