Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"

— Послухайте, мені в голові не вкладається, що ми обговорюємо такі питання.

— Припустимо теоретично, не більше. За цим столом усі думки дозволені.

— До двадцять одного року мозок жінки цілком сформований, — каже Гелена. — Мозок чоловіка формується на кілька років довше. Шість, думаю, плюс-мінус, хоча потрібно розбиратися, щоб зняти всі питання. Існує певна ймовірність, що повернення людини в часи, коли вона була ще надто молода, може спричинити збої когнітивних функцій. Якщо пересадити свідомість дорослого у ще не сформований мозок, наслідки можуть бути катастрофічними.

— Джоне, я правильно розумію те, що ви пропонуєте? — запитує Альберт. — Ми відправляємо агентів на сорок, п’ятдесят, на шістдесят років назад, щоб убити тирана, поки він не знищив мільйони?

— Або щоб не дозволити вбивств, які ставали каталізаторами масштабних трагедій, як-от убивство Франца Фердинанда боснійським сербом Гаврилом Принципом, що запустило цілу низку подій, з яких почалася Перша світова війна. Я просто відзначаю саму можливість такої дискусії. Ми сидимо в одній кімнаті з пристроєм неймовірної сили.

Над групою нависає протверезлива тиша.

Гелена осідає на стілець. Серце несамовито калатає, у роті сухо.

— Єдина причина, чому я досі залишаюся за цим столом, — каже вона, — це те, що хтось мусить урезонювати інших.

— Цілком з вами згодний, — озивається Шоу.

— Одна річ — змінити події кількох останніх днів. Зрозумійте мене правильно, це також небезпечно, і я не радила б вам робити це знову. І зовсім інша річ — урятувати мільйони життів, відмотавши в часі пів століття. От уявімо собі, що ми знайшли, як зупинити Другу світову війну, і що? Що станеться, коли в результаті наших дій буде врятовано тридцять мільйонів людей, які в іншому разі загинули б? Мабуть, ви скажете, що це чудово. Але проаналізуймо! Як ви збираєтеся визначати потенціал добра і зла, закладений у загиблих людях? А раптом саме дії монстра на кшталт Гітлера, Сталіна чи Пол Пота запобігли появі чудовиська, страшнішого за них? Зміни такого масштабу трансформують наше теперішнє так, що ми цього навіть не уявляємо, і то ще м’яко сказано. Мільйони шлюбів не відбудуться, мільйони людей — не народяться. Без Гітлера Америка втратила б ціле покоління іммігрантів. Чи візьмімо доступніший приклад: шкільний коханчик вашої прабабки не загинув на війні, вона побралася з ним, а не з вашим прадідом. Замість ваших бабусі й діда народились інші люди, ваші батьки не народилися, а отже, та це ж, дідько, очевидно, і ви теж. — Гелена переводить погляд на Альберта, що сидить навпроти. — Ви хто, системний аналітик? Ви можете запропонувати математичну модель, яка бодай приблизно опише зміни в глобальній демографії?

— Так, можна розробити декілька моделей, але я погоджуся з вами: відстежити причинно-наслідкові зв’язки за такого неохопного набору даних просто нереально. І, ваша правда, ми небезпечно близько підійшли до того, що називається законом непередбачуваних наслідків. Пропоную змоделювати таку, скажімо, ситуацію. Якби в результаті нашої діяльності Англія не вступила у війну з Німеччиною, Алан Тьюрінг, батько сучасної інформатики й теорії штучного інтелекту, не займався б розгадуванням німецьких шифрів. Можливо, він однаково заклав би підвалини сучасного світу, начиненого мікросхемами. А можливо, і ні. Чи його внесок був би не такий вагомий. Скільки життів було врятовано коштом цих технологій, які нас захищають? Більше, ніж було втрачено у Другій світовій? Снігова куля з нескінченних «а що, якби…» зростає до астрономічних величин.

— Ваша позиція зрозуміла, — каже Шоу. — Саме такі дискусії ми й повинні вести. — Він переводить погляд на Гелену. — Ось чому я хочу, щоб ви були з нами. Завадити використовувати крісло ви мені не зможете, але сподіваюся, що ви допоможете нам підійти до цього з головою.

День 17

Перший тиждень у них іде на те, щоб вивести базові принципи:

Користуватися кріслом можуть лише підготовлені агенти, як-от Тімоні та Стів.

Крісло за жодних обставин не використовується для зміни особистого минулого членів команди, їхніх друзів і родичів.

Крісло використовується для відряджання агентів у минуле максимум п’ятиденної давності.

Крісло використовується лише для запобігання непередбачуваних трагедій і катастроф, якщо один агент у змозі легко й анонімно це зробити.

Усі рішення щодо використання крісла приймаються голосуванням.

І таке інше.

Альберт пропонує для їхньої групи назву: «Відділ запобігання особливо страшному лайну». І, як це часто буває з поганими жартами, яким не знаходять заміни одразу, назва відділу залишається.

День 25

Коли минає тиждень, Шоу представляє групі об’єкт наступної місії, а для більшої переконливості додає фотографії.

Двадцять чотири години тому в місті Дендер, штат Вайомінг, у власній спальні знайшли вбитою одинадцятирічну дівчинку. Почерк злочину до найменших подробиць нагадував п’ять убивств, скоєних впродовж восьми тижнів у віддалених містечках кількох західних штатів.

Зловмисник пробрався у спальню орієнтовно між одинадцятою ночі та четвертою ранку, вирізавши шибку у вікні склорізом. Він заткнув рот жертві та зґвалтував її. У цей час батьки дівчинки спали в кімнаті навпроти, нічого не підозрюючи.

— На відміну від попередніх злочинів, — каже Шоу, — жертви яких були знайдені лише за кілька днів або й тижнів, убивця лишив дівчинку в ліжку, накривши її ковдрою, де вранці батьки і знайшли її. Це означає, що ми знаємо проміжок часу, упродовж якого було скоєно вбивство, і точне місце вбивства. Я думаю, ні в кого не виникає сумнівів, що саме робитиме далі цей вилупок. Тому ставлю на голосування: хто за те, щоб скористатися кріслом? Я особисто за.

Тімоні та Стів одразу голосують за.

Альберт уточнює:

— Як ви запропонували б Стіву покарати вбивцю?

— Що ви маєте на увазі?

— Спосіб перший: усе зробити тихо. Стів бере чувака на гарячому, відвозить подалі та прикопує так, що ніхто ніколи не знайде. І спосіб другий: максимально шумний. Маніяка знаходять з перетятою горлянкою в кущах під тим вікном, куди він намірявся залізти, склоріз і ніж — усе при ньому. Шумним способом ми фактично засвітимо наш «Відділ запобігання особливо страшному лайну». Може, ми цього й домагаємося. А може, й ні. Зараз я просто запитую.

Гелена дивиться на фотографію — наймоторошнішу з усіх, які їй траплялися в житті, — і втрачає здатність